ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/926/18
Провадження № 11-114заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2022 року (суддіЖелтобрюх І. Л., Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Данилевич Н. А., Шишов О. О.) в адміністративній справі № 9901/926/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС, Комісія) про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування рішення, і
ВСТАНОВИЛА:
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати:
- що 25 жовтня 2018 року, коли вона проходила кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, ВККС діяла неправомірно, незаконно та безпідставно визнала її такою, що не відповідає займаній посаді;
- незаконним та скасувати рішення ВККС від 25 жовтня 2018 року № 1871/ко-18 за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Прохання мотивувала тим, що рішення Комісії є не тільки незаконним і необґрунтованим, але й таким, що порушує закріплене частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини і статтею 43 Конституції України право на працю та на захист від незаконного звільнення. Таке рішення відповідача не може залишатися в силі, тому підлягає скасуванню.
На думку позивачки, процедура, за якою проводилось кваліфікаційне оцінювання на відповідність її займаній посаді судді, не відповідала міжнародним стандартам і не була врегульована на належному рівні.
У відзиві на позов ВККС зазначила, що Комісія ухвалила оскаржуване рішення колегіально за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді та відповідно до вимог Конституції та законів України.
У відповіді на відзив позивачка зазначила, що доводи позовної заяви відповідач не спростував, що своєю чергою унеможливлює заперечення обґрунтованості та необхідності задоволення позовних вимог.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 04 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовив повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що Вища рада правосуддя (далі - ВРП) 20 липня 2021 року ухвалила рішення № 1613/0/15-21, яким відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. На час ухвалення оскаржуваного рішення позивачка продовжувала здійснювати правосуддя, отримувати суддівську винагороду; вимог про відшкодування шкоди, спричиненої протиправними діями відповідача, не заявляла і про такі наміри суд не повідомила.
Суд зазначив також, що підстави оскарження до суду дій і рішення відповідача зводяться лише до незгоди з такими і мають на меті констатацію їх протиправності за відсутності доведеного реального виправданого інтересу в такій констатації.
З огляду на ці обставини суд виснував, що ані оскаржувані дії відповідача, ні оскаржуване рішення не тягнуть порушення жодних юридичних прав позивачки чи виникнення для неї небажаних обов`язків, не спричиняють інших негативних наслідків.
3. ОСОБА_1 не примирилася з цим рішенням суду та звернулася до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування своєї позиції покликається на те, що суд першої інстанції хибно застосував норми матеріального права (статті 84, 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) та норми процесуального права (статті 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На думку авторки скарги, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права відбулося через їхнє неточне тлумачення.
Зазначає, що стаття 5 КАС України та стаття 88 Закону № 1402-VIII передбачають можливість оскаржити рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, а суд своєю чергою на виконання вимог статей 2, 5 КАС України повинен був розглянути позов та захистити порушені права особи, яка звернулася до суду.
Вважає, що Комісія порушила її право на здійснення кваліфікаційного оцінювання її як судді неупередженим складом ВККС, визначеним без порушень у встановленому порядку, який об`єктивно й очікувано мав провести кваліфікаційне оцінювання з урахуванням всіх наданих письмових та усних пояснень. І таке право не буде відновлено, допоки не буде надано відповідної правової оцінки порушенням процедури оцінювання Комісії, не буде скасоване рішення Комісії та не спростовані наведені в ньому висновки.
Доводить, що чинне законодавство не ставить у залежність право на звернення до суду з настанням негативних наслідків від неправомірних дій чи бездіяльності державних органів. І тільки на суд покладений обов`язок надати юридичну оцінку неправомірним діям органу владних повноважень чи його посадових осіб, коли особа звернулася до суду з таким позовом.
Наголошує, що оцінка ВРП, яку в межах своєї компетенції надала ВРП оспореному рішенню ВККС про рекомендацію про звільнення позивачки, жодним чином не вирішує питання про визнання незаконними дій Комісії та ухваленого нею рішення. ВРП не надала оцінки тим порушенням, які вчинила ВККС під час процедури кваліфікаційного оцінювання позивачки як судді, та не визнала оскаржуване рішення Комісії протиправним.
До того ж апелянтка вказує, що є підстави для скасування рішення суду через порушення ним норм процесуального права, адже, ухвалюючи рішення, він не надав оцінки наявним у справі доказам. Зокрема, не оцінив доводи позовної заяви про порушення порядку проведення кваліфікаційного оцінювання та щодо відсутності повноважень у членів Комісії, які ухвалили спірне рішення.
4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2022 рокувідкрила апеляційне провадження в цій справі та ухвалою від 26 жовтня 2022 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні.
Скаржниця на судове засідання не з`явилася, подала клопотання про розгляд справи без її участі; повідомила, що підтримує доводи апеляційної скарги, яку просить задовольнити.
Представник відповідача на судове засідання не з`явився, письмових заперечень не надав, хоча повідомлення про виклик на судове засідання отримав.
Оскільки жоден з учасників справи у судове засідання не прибув, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а позивачка, окрім того, дала згоду на розгляд справи без її участі, надалі розгляд справи відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 311 КАС України провадився в порядку письмового провадження письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
5. Велика Палата Верховного Суду дослідила матеріали справи, уяснила доводи апеляційної скарги і дійшла висновку про таке.
6. Насамперед щодо фактичних обставин, які у цій справі хронологічно й стисло можна викласти так.
Президент України Указом від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська строком на п`ять років, а Указом від 15 лютого 2007 року № 113/2007 перевів її в межах п`ятирічного строку на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
01 лютого 2018 року Комісія прийняла рішення № 8/зп-18, яким призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Рішенням від 11 червня 2018 року № 139/зп-18 Комісія затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Іспит", складеного 19 березня 2018 року, зокрема, судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 та допустила її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди". Із цього рішення вбачається, що ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 76,5 балів. За результатами виконаного практичного завдання набрала 99,5 балів. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 176 балів, тобто подолала мінімально допустимий бал іспиту, встановлений рішенням ВККС від 29 січня 2018 року.
Надалі ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складений висновок та визначені рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. За висновком про підсумки тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей виявила такі рівні прояву показників за критеріями: особистісна компетентність - середній; емотивні якості особистості - високий; мотиваційно-вольові якості особистості - середній; загалом рівень особистісної компетентності - середній; соціальна компетентність - високий; професійна етика - середній; доброчесність - низький.
За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної 25 жовтня 2018 року з позивачкою співбесіди, під час якої обговорювалися питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження її суддівського досьє, Комісія заслухала доповідача, надані суддею письмові та усні пояснення, дослідила досьє та з урахуванням інформації, отриманої під час співбесіди, виснувала невідповідність позивачки займаній посаді; прийняла рішення № 1871/ко-18, яким визнала її такою, що не відповідає займаній посаді, ухвалила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
Позивачка не погодилася з ухваленим рішенням і звернулася до суду із цим позовом.
20 липня 2021 року ВРП ухвалила рішення № 1613/0/15-21, яким відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
7. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата виходить з такого.
За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такоїдіяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18?рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття"охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.