Постанова
Іменем України
20 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 185/2979/20
провадження № 61-19567 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України;
третя особа - ОСОБА_2 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 12 травня 2009 року відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, а 14 травня 2009 року обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року його було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських, організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Вказував, що з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року він відбував покарання у Менській виправній колонії Управління ДДУПВП в Чернігівський області. 20 липня 2011 року йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2014 року за пред`явленим обвинуваченням його виправдано. Проте, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року його було визнано винним у скоєнні злочинів та призначено покарання: за частиною третьою статті 368 КК України - у вигляді п`яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за частиною першою статті 364 КК України - три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 2 роки, зі штрафом 4 250 грн в дохід держави. На підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України його звільнено від кримінальної відповідності по частині першій статті 364 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. На підставі статті 54 КК України позбавлено спеціального звання "старший лейтенант міліції", міру запобіжного заходу залишено у виді підписки про невиїзд.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року скасовано, а справу закрито з реабілітуючих підстав, на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в його діях складів вказаних злочинів.
Внаслідок незаконного перебування під слідством і судом протягом 128 міс. та протягом 6 міс. під вартою, йому завдано моральну шкоду у вигляді душевних та психологічних страждань, моральних втрат, яких він зазнав внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури, суду.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на свою користь моральну шкоду у розмірі 876 000 грн та 25 000 грн в рахунок відшкодування судових витрат за надану правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що органи прокуратури несуть відповідальність за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та незаконне застосування запобіжного заходу, проте, не несуть відповідальність за шкоду, завдану внаслідок розгляду справи в суді. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 876 000 грн та відшкодування судових витрат за надану правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1, відносно якого закрито кримінальну справу за відсутністю в його діях складів інкримінованих йому злочинів, має право на відшкодування шкоди відповідно до приписів Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а також положень статей 23, 1176 ЦК України. Справедливим та достатнім суд вважав розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством з 12 травня 2009 року по 12 лютого 2020 року, що становить 768 000 грн, та у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць відбування покарання у виправній колонії з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року, що становить 108 000 грн, а разом - 876 000 грн, який визначено з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом, тяжкості вимушених змін у його життєвих відносинах, часу та зусиль для відновлення попереднього стану.
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що доведеним є розмір сплачених позивачем витрат за надану правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року виконуючий обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державна казначейська служба України подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року й залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення виконуючий обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення Державна казначейська служба України зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14, від 15 березня 2018 року у справі № 591/174/15, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 185/2979/20 із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено саме тією особою, до якого пред`явлено позов. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків. Крім того, доказів в обґрунтування визначеної суми компенсації моральної шкоди позивач не надав.
Вказував, що окремі елементи незаконного притягнення до кримінальної відповідальності: незаконне затримання, притягнення як обвинуваченого, засудження та відбування покарання є складовими основної підстави для відшкодування моральної шкоди - незаконного перебування під слідством та судом і мають відшкодовуватися відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", у розмірі не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Проте, апеляційним судом не встановлено обставин стягнення моральної шкоди у більшому, ніж законодавчо визначено, розмірі.
Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що позивачем не надано доказів того, що в ході досудового розслідування та розгляду судом справи Державна казначейська служба України заподіяла йому моральну шкоду. Окрім того, розмір стягнутої моральної шкоди є необґрунтовано завищеним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому зазначено, що доводи касаційних скарг є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 12 травня 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2. відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, які об`єднано в одне провадження.
14 травня 2009 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з м. Павлограда.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року, з урахуванням постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року про виправлення описки, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських, організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави. На підставі статті 54 КК України ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання "старший лейтенант міліції". Міра запобіжного заходу залишена у виді підписки про невиїзд з м. Павлограда.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року відносно позивача залишено без змін.
09 січня 2011 року в 19 год. 25 хв ОСОБА_1 затримано для виконання вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року.
З 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року позивач відбував покарання у Менській виправній колонії Управління ДДУПВП в Чернігівській області (№ 91).
20 липня 2011 року Павлоградським міськрайонним судом позивачу було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року та постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною третьою статті 368 КК України та виправдано за недоведеністю вини.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів та призначено покарання: за частиною третьою статті 368 КК України - у вигляді п`яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за частиною першою статті 364 КК України - три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 2 роки, зі штрафом 4 250 грн в дохід держави.
На підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідності по частині першій статті 364 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.
На підставі статті 54 КК України ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання "старший лейтенант міліції".
Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено у виді підписки про невиїзд.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року, - скасовано, а справу закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в діях ОСОБА_1 складів вказаних злочинів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.