Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 757/44641/19
провадження № 61-9748св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця", розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"), про стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 04 березня 1995 року до 17 липня 2017 року перебувала у трудових відносинах з АТ "Українська залізниця" та займала різні посади.
Останньою посадою, яку займала позивач перебуваючи у трудових відносинах з АТ "Українська залізниця", була посада інженера другої категорії виробничого відділу впровадження та експлуатації автоматизованих систем управління (далі - АСУ) вантажних перевезень сектору експлуатації систем і задач.
Наказом АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" від 10 липня 2017 року № 2888/Д14-ОС ОСОБА_1 звільнено з роботи з 17 липня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату працівників.
Зазначає, що у день звільнення з нею не проведений повний розрахунок, зокрема не виплачена заробітна плата за липень 2016 року та за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року.
Крім того, їй не була виплачена вихідна допомога при звільненні.
Також позивач вказує, що оскільки відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, тому в силу частини першої статті 117 КЗпП України на нього покладається відповідальність щодо сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, відповідач зобов`язаний сплатити компенсацію доходів.
Виходячи з викладеного, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ "Українська залізниця" нараховану, але не виплачену заробітну плату за липень 2016 року та за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року у розмірі 25 980,85 грн, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 7 902,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року до 02 липня 2020 року у розмірі 184 215,60 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3 394,64 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 25 980, 85 грн, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 7 902,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 184 215,60 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3 394,64 грн.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в сумі 2 305,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач довела на підставі належних та допустимих доказів невиплату їй всіх сум в день звільнення.
Оскільки АТ "Українська залізниця" не виконало обов`язок щодо виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, тому на нього покладається відповідальність по сплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, як зазначено у статті 117 КЗпП України.
Також позивач довела наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати.
Відповідач не надав доказів відсутності своєї вини у невиплаті позивачу при звільненні всіх сум. Наданий відповідачем науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 16 січня 2018 року не є сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає ТПП України або уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено частково.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати змінено, зменшено розмір заборгованості із заробітної плати, що підлягає стягненню з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1, з суми 25 980,85 грн до суми 18 078,77 грн.
В іншій частині заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції правильно вважав вимоги ОСОБА_1 такими, що ґрунтуються на законі, а порушення трудових прав позивача доведено належними доказами.
Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що відповідач не надав доказів відсутності своєї вини у невиплаті ОСОБА_1 всіх сум в день звільнення, а саме наявності форс-мажорних обставин.
Науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року не є доказом настання обставин непереборної сили (форс-мажору), який би давав підстави для звільнення АТ "Українська залізниця" від цивільно-правової відповідальності внаслідок порушення трудових прав позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) встановлено, що державну реєстрацію АТ "Укрзалізниця" здійснено 21 жовтня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня № 735, АТ "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких Державне підприємство "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця"). Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку. У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - АТ "Укрзалізниця".
Враховуючи встановлені Верховним Судом обставини, АТ "Укрзалізниця" є правонаступником ДП "Донецька залізниця" та до нього перейшли всі права і обов`язки останнього.
Нарахування належних до виплати позивачу сум підтверджується наданими нею розрахунками, які не спростовані відповідачем.
Однак розмір заборгованості по заробітній платі підлягає зменшенню, оскільки до розрахунку заборгованості за липень 2017 року позивач включила вихідну допомогу при звільненні, стягнення якої є окремою позовною вимогою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2021 року АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18).
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, настає за наявності вини підприємства у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
У трудових правовідносинах між позивачем і відповідачем, виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені нормами трудового законодавства щодо своєчасної виплати заробітної плати позивачу при звільненні.
Висновком ТПП України від 16 січня 2018 року встановлено, що невиконання АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" обов`язків, передбачених положеннями статей 115, 116 КЗпП України спричинено впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території міста Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо, що є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер.
Зазначений висновок підтверджує наявність обставин непереборної сили, які АТ "Українська залізниця" не могло передбачити чи відвернути, унаслідок чого завдано збитки як підприємству, так і його працівникам, що з незалежних від нього причин позбавило можливості виконати зобов`язання, передбачені трудовим законодавством щодо вчасного проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.
Суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули заборгованість із заробітної плати за березень - липень 2017 року, оскільки така заборгованість не підтверджена належними доказами, тому безпідставно стягнули і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/857/19.
10 листопада 2022 року оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21).
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року провадження у справі поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 22 березня 1995 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП "Донецька залізниця".
Відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23 лютого 2012 року № 4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25 червня 2014 року № 200, ДП "Донецька залізниця" було реорганізоване шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця").
Наказом правління ПАТ "Укрзалізниця" від 15 квітня 2016 року № 303 Інформаційно-обчислювальний центр ДП "Донецька залізниця" реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".
Наказом регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 21 червня 2016 року № 95/ос ОСОБА_1 переведена на посаду інженера другої категорії виробничого відділу впровадження та експлуатації АСУ вантажних перевезень сектору експлуатації систем і задач (т. 1, а. с. 22, 23).
Наказом начальника виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 29 липня 2016 року № 1/ос трудовий договір з працівниками інформаційно-обчислювального центру ДП "Донецька залізниця" продовжено з 01 серпня 2016 року у виробничому підрозділі "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" з їх згоди (т. 1, а. с. 19).
З 01 серпня 2016 року продовжено дію безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 .
Наказом Голови Правління ПАТ "Укрзалізниця" від 20 березня 2017 року № 154 ОСОБА_1 з 01 березня 2017 року встановлено оклад у розмірі 5 649 грн (т. 1, а. с. 27).
Наказом начальника виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ встановлено простій з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" (т. 1, а. с. 28 - 30).
Наказом структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 10 липня 2017 року № 2888/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи з 17 липня 2017 року у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно зі статутом АТ "Укрзалізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938, товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п?ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду частково не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача відповідач не виплатив всі суми, що належать працівнику від підприємства, зокрема заробітну плату за липень 2016 року та березень - липень 2017 року, а також вихідну допомогу при звільненні, тому на підставі статті 116 КЗпП України невиплачені суми підлягають стягненню. Оскільки у день звільнення відповідач не виплатив всіх сум, що належать позивачу від підприємства, тому на відповідача покладається відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Також наявні підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".
Відповідач не довів відсутність вини підприємства у невиплаті при звільненні позивача заборгованості із заробітної плати.
Науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань.
Положеннями статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" передбачено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Змінюючи заочне рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати та зменшуючи розмір заборгованості з 25 980,85 грн до 18 078,77 грн, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Підстав для скасування рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, вихідної допомоги, з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не знайшов.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила стягнути загальну суму заборгованості по заробітній платі за липень 2017 року в сумі 12 340,72 грн, яка включає вихідну допомогу в розмірі 7 902,08 грн, вимоги про стягнення якої позивач заявила окремо, тому розмір заборгованості по заробітній платі підлягає зменшенню на розмір вихідної допомоги в сумі 7 902,08 грн.
Верховний Суд частково погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".
Частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.