ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 309/4310/15-ц
провадження № 61-5752св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Фулою Мирославом Юрійовичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") про визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 23 червня 2008 року ним та банком укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредитні кошти в сумі 45 000 доларів США. Під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника умови кредитування щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, а також ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, тобто до нього застосована нечесна підприємницька практика, порушено право споживача на вільний вибір продукції, мають місце несправедливі умови договору та істотний дисбаланс інтересів сторін на шкоду споживача. Крім того, кредитодавцем порушені також вимоги валютного кредитування, оскільки для того, щоб отримати кредит в іноземній валюті, а в подальшому виконувати кредитні зобов`язання в іноземній валюті, позичальнику необхідна індивідуальна ліцензія, якої у позивача немає.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив на підставі статей 203, 227, 229, 230 ЦК України, статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визнати недійсним кредитний договір від 23 червня 2008 року № 146/08, укладений ним та ПАТ АК "Укргазбанк".
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 23 червня 2008 року № 146/08, укладений ПАТ АК "Укргазбанк" та ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 10 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ АК "Укргазбанк" залишено без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що права позивача як споживача фінансової послуги порушені в момент укладення кредитного договору, волевиявлення позичальника не було вільним, він був позбавлений реальної можливості на підставі достовірної інформації обрати порівняно з іншими саме ту послугу, яка відповідає його інтересам, здійснити свідомий і вільний вибір. Умови укладеного сторонами кредитного договору порушують принцип добросовісності, істотно порушують баланс договірних прав та обов`язків сторін, спотворюють реальні умови кредитування, не встановлюючи фактично правомірного і обґрунтованого балансу, чим завдають шкоди споживачеві (позивачу).
Постановою Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року касаційну скаргу ПАТ АК "Укргазбанк" задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 10 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не встановили, які саме пункти кредитного договору є несправедливими та в чому виражена ця несправедливість по відношенню до споживача фінансових послуг, не зазначили у рішеннях, на підставі яких ознак, зазначених у статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вони кваліфікували умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому. Крім того, суди не надали оцінки діям позичальника, оскільки він підписав кредитний договір, погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором, певний період часу виконував умови договору. Кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів. Позивач не звертався із заявою до банку про внесення змін до умов договору, які він вважав несправедливими та такими, що призводять до погіршення його майнового стану та завдають йому збитки, факт отримання кредитних коштів та користування ними з 2008 року позивачем не оспорюється.
Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції, не перевірив доводів апеляційної скарги та не спростував їх належним чином, не визначився з правовими підставами заявленого позову, оскільки позивач посилався і на статті 229, 230 ЦК України, і на статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ПАТ АК "Укргазбанк" задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ АК "Укргазбанк" 535,92 грн судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підпис позивача під кредитним договором свідчить про те, що позичальник як споживач фінансових послуг був належним чином проінформований про всі детальні умови кредитного договору та його сукупну вартість із вказівкою всіх обов`язкових умов, тому банком під час укладення з позивачем кредитного договору були дотримані всі норми Закону України "Про захист прав споживачів".
Окрім того, позичальником підписано умови кредитування по програмі "Іпотечний кредит" (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості), де в повній мірі розписано всі детальні умови кредитного договору, який згодом укладено сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що позивач був належним чином повідомлений про кредитні умови, нарахування відсотків, нарахування і сплату пені, тобто одержав повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про наданий кредит. Крім того, здійснював погашення по кредитним зобов`язанням і не заперечує факту підписання кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
23 березня 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Фула М. Ю., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року і направити справу до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статей 229, 230 ЦК України, статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначив, що колегія суддів визнала заяву про відвід судді Собослоя Г. Г. необґрунтованою, що свідчить про сумнів щодо неупередженості при розгляді справи усього складу колегії суддів. Колегія суддів із усією упередженістю щодо сторони позивача провела розгляд справи, що вплинуло на її справедливий розгляд.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
23 червня 2008 року ПАТ АК "Укргазбанк" та ОСОБА_1 укладено споживчий кредитний договір № 146/08, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кошти в сумі 45 000 доларів США.
Перед укладенням кредитного договору позичальником підписано заяву позичальника-фізичної особи на отримання кредиту, умови кредитування за програмою "Іпотечний кредит" (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості).
Висновком судового експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 24 червня 2016 року № 1795 встановлено, що оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) під час укладення кредитного договору від 23 червня 2008 року виконано з недотриманням Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: відсутні додатки на момент укладення кредитного договору, які містять розрахунок реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту; додаток № 1 до кредитного договору від 8 лютого 2008 року № 17/08 є невід`ємною частиною кредитного договору, але його реквізити не узгоджуються із реквізитами договору, укладеного 23 червня 2008 року за № 146/08; термін кредитування, наведений у графіку платежів, складає 168 місяців, що не узгоджується з фактичним терміном - 180 місяців, крім того, у пункті 7.4 договору вказаний інший термін дії договору - до 23 червня 2014 року (192 місяці); сума щомісячних платежів за кредитом, зазначена в додатку, арифметично не узгоджується з підсумком відповідної колонки - 45 000 доларів США (250 х 168 = 42 000 доларів США); при розрахунку процентів у графіку платежів Додатку № 1 застосовано метод нарахування "30/360" (умовно 30 днів у місяці/360 днів у році), що не узгоджується з методом, визначеним договором - "факт/факт" (згідно з пунктом 3.1.6 договору - фактична кількість днів у місяці та році); відповідно до пункту 1.1 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 13,80%, у межах наявних матеріалів реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору не визначені, при цьому в межах наявних матеріалів реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору складає 16,83%; у межах наявних матеріалів встановлене абсолютне значення подорожчання кредиту, який на момент укладення кредитного договору складає 52 872,89 доларів США; у межах наявних матеріалів, при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу Національного банку України по відношенню гривні до долара США, за період з 23 червня 2008 року до 3 березня 2016 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 3 березня 2016 року, реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору складає 40,11%, при цьому абсолютне подорожчання за кредитним договором становить 674 326,57 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на положення статей 229, 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки і обману) та положення статей 11, 18 Закону України "про захист прав споживачів" (визнання недійсними умов договору, що обмежують права споживача).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229, 230 ЦК України.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.