ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 420/4115/20
адміністративне провадження № К/990/7399/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Калашнікової О. В., Кашпур О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року (головуючий суддя Лук`янчук О. В., судді: Бітов А. І., Ступакова І. Г.),
І. Суть спору
У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 21 830,86 грн та стягнути на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 21 830,86 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при звільненні йому не виплачена вихідна допомога, яка, на переконання позивача, повинна бути сплачена при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач уважає, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать ОСОБА_1, позивач має право на застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення судового рішення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 26 липня 2010 року, що підтверджується записами № 6-21 у трудовій книжці позивача.
Наказом прокуратури Київської області від 17 квітня 2020 року № 161к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 22 квітня 2020 року.
05 травня 2020 року позивач надіслав до прокуратури Київської області запит про надання публічної інформації з вимогою повідомити чи була йому нарахована та виплачена при звільненні вихідна допомога у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України.
Листом від 12 травня 2020 року № 27-96 вих-20 відповідач повідомив, що вихідна допомога позивачу у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України не виплачувалася.
Уважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті вихідної допомоги та наявним у позивача права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, дійшов висновку, що позивач при звільненні з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру", не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплату вихідної допомоги.
Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Верховний Суд зазначив, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд уважаючи обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, зауважив, що обчислення середньої заробітної плати та розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України має здійснюватися за правилами Порядку № 100.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що суди, встановивши відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 21 830,86 грн. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 21 830,86 грн. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по 26 травня 2021 року в сумі 36 862,18 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що приписами Закону України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України, а тому у позивача наявне право на отримання вихідної допомоги при звільненні.
У частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що з 23 квітня 2020 року по 26 травня 2021 року затримка у виплаті вихідної допомоги складає 12 місяців, 20 робочих днів: 12 місяців х 17 573,83 грн (середньомісячний заробіток після обов`язкових відрахувань) = 210 885,96 грн; 20 робочих днів х 857,26 грн (середньоденний заробіток після обов`язкових відрахувань) = 17145,20 грн, разом 228 031,16 грн. Проте, сума 228 031,16 грн є набагато більше суми, яка не була виплачена позивачу - 21 830, 86 грн, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 228 031,16 грн є неспівмірним з сумою, яка не була виплачена позивачу (21 830,86 грн) та має бути зменшений з урахуванням критеріїв, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц, і становити 36 862,18грн, що дорівнює середньому заробітку за час затримки до ухвалення рішення першої інстанції.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року скасовано в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по 26 травня 2021 року в сумі 36 862,18 грн. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення відмовлено. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року залишено без змін.
У частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Втім, під час розгляду справи встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що на день звільнення ОСОБА_1 відповідачем протиправно не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
23 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у частині відмови у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування позиції, позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 200/10368/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, у яких Суд дотримується позиції щодо можливості одночасного стягнення, як вихідної допомоги, так і стягнення середнього заробітку на підставі частин першої та другої статті 117 КЗпП України.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч зазначених висновків Верховного Суду, не дотримавшись вимог частини п`ятої статті 242 та частини п`ятої статті 353 КАС України, протиправно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, ОСОБА_1 погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову, у тому числі з висновками суду першої інстанції щодо розрахунку та суми, яка підлягає стягненню.
Київська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відповідач зазначає, що ані Законом України "Про прокуратуру", ані статтею 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року
№ 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, правових підстав для її виплати ОСОБА_1 не було. На думку відповідача, оскільки у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги при звільненні, то вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставна.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.