1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 461/5348/20

провадження № 61-14917св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2021 року у складі суді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що Львівська міська рада є власником будівлі, загальною площею 885,8 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 . Львівська міська рада, як власник приміщень, розпоряджалася цими приміщеннями та передавала їх в оренду закритому акціонерному товариству "Львівська фабрика заготівельна", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" (далі - ТОВ "Берегиня"). Спірні приміщення ТОВ "Берегиня" орендувало в Управління комунального майна м. Львова, що підтверджується договорами оренди від 26 січня 1994 року № 395 та від 21 серпня 1996 року № 4374. На підставі рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2010 року право приватної власності на вказані нежитлові приміщення зареєстровано за ТОВ "Берегиня". На підставі договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2010 року № 1602 та від 17 листопада 2010 року № 1690 ТОВ "Берегиня" відчужило спірні приміщення по 1/2 частині на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимальні технології". У подальшому нежитлові приміщення були неодноразово відчужені. Право власності на спірні приміщення зареєстроване по 1/2 частині за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2010 року не є правовою підставою для набуття права власності на спірне майно ТОВ "Берегиня" та іншими особами. Право власності на це майно територіальної громади м. Львова не припинялося, жодних заходів щодо відчуження майна власником не вживалося. ТОВ "Берегиня" не набуло на законних підставах право власності на вказане майно згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2010 року, оскільки таке рішення не є правовою підставою для набуття права власності на майно, у зв`язку з чим майно може бути витребуване на підставі статей 330, 388, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у добросовісного набувача.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 1/2 частину нежитлового приміщення, площею 885,8 кв. м, на АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 1/2 частину нежитлового приміщення, площею 885,8 кв. м, на АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, в задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачі на законній підставі придбали спірне майно, право власності на таке майно вони зареєстрували у визначеному законом порядку у компетентних органах. Позивач не надав доказів того, що він є власником спірного майна, реєстрація його права власності відсутня.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, Львівська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

07 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою Львівської міської ради, витребувано її з Галицького районного суду міста Львова.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

21 жовтня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Стрільчук В. А.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі Львівська міська рада, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 910/16133/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 916/1689/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

У касаційній скарзі Львівська міська рада зазначає, що реєстрація права власності на спірні приміщення за ТОВ "Берегиня" проведена на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2010 року у справі № 9/120 (2010), проте суд розглянув зазначену справу за відсутності Львівської міської ради, яка не була належним чином повідомлена про її розгляд. Належність Львівській міській раді спірних нежитлових приміщень підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: додатком № 1 до ухвали ХІІ сесії Львівської обласної ради народних депутатів 1-го скликання від 12 травня 1993 року № 288, якою затверджено перелік об`єктів, що передані до комунальної власності, ухвалою Львівської міської ради від 27 травня 1999 року № 243 "Про питання управління майном міської комунальної власності", рішенням Арбітражного суду Львівської області від 23 липня 1998 року. Львівська міська рада не ухвалювала жодного рішення про відчуження спірного нерухомого майна іншим особам.

У касаційній скарзі Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 910/16133/16, від 26 квітня 2018 року у справі № 916/3170/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16, від 11 серпня 2020 року у справі № 461/1119/18.

У касаційній скарзі Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської радизазначає, що суди дійшли помилкових висновків про те, що Львівською міською радою не наведено жодних доказів виникнення права комунальної власності на спірне майно за територіальною громадою м. Львова. Належність Львівській міській раді спірних нежитлових приміщень підтверджується додатком № 1 до ухвали ХІІ сесії Львівської обласної ради народних депутатів 1-го скликання від 12 травня 1993 року № 288, якою затверджено перелік об`єктів, що передані до комунальної власності, ухвалою Львівської міської ради від 27 травня 1999 року № 243 "Про питання управління майном міської комунальної власності", рішенням Арбітражного суду Львівської області від 23 липня 1998 року. Суди попередніх інстанцій помилково вважали преюдиційними обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 18 травня 2010 року у справі № 11/83, оскільки Львівська міська рада та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради не були учасниками цієї справи. Львівська міська рада не ухвалювала жодного рішення про відчуження спірного нерухомого майна іншим особам.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_3, подала відзив на касаційні скарги Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, у якому просить касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У жовтні 2021 року від ОСОБА_2 надійшли відзиви на касаційні скарги Львівської міської радита Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, у яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що розпорядженням міської адміністрації Львівської міської ради народних депутатів від 12 травня 1993 року № 389-1 надано дозвіл ОП "Львівська фабрика заготівельна" (правонаступником якого є ТОВ "Берегиня") здати в експлуатацію завершені збудовані нежитлові приміщення, розміщені між будинками 1 і АДРЕСА_1 з одночасним присвоєнням номера 3а.

Рішенням Господарського суду Львівської області 17 серпня 2010 року у справі № 9/120 (2010) визнано за ТОВ "Берегиня" право власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1, відповідно до даних технічного паспорту, виданого ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 19 лютого 2010 року на загальну площу 885,8 кв. м з індексами приміщень: підвал - 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, І; 1-й поверх - 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, III, IV, VI; 2-й поверх - 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, Х, ХІ; 3-й поверх - 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, Х, ХІ, ХІІ, ХIV, XVII, мезонін - 36 та горище (а. с. 33-35 т. 1).

21 вересня 2010 року право приватної власності на нежитлові приміщення, загальною площею 885,8 кв. м, на АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ "Берегиня" на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2010 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 8-10 т. 1).

Згідно з договорами купівлі-продажу від 04 листопада 2010 року № 1578 та від 09 листопада 2010 року № 1602 ТОВ "Берегиня" відчужило нежитлові приміщення, загальною площею 885,8 кв. м, на АДРЕСА_1 по 1/2 частині на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимальні технології" (далі - ТОВ "Оптимальні технології") (а. с. 10, 41, 42, 215-217 т. 1).

Згідно з договорами купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року № 2403 та від 31 грудня 2010 року № 2415 ТОВ "Оптимальні технології" відчужило нежитлові приміщення, загальною площею 885,8 кв. м, на АДРЕСА_1 по 1/2 частині на користь товариства з обмеженою відповідальністю "В`язь" (далі - ТОВ "В`язь") (а. с. 10 т. 1).

Згідно з договорами купівлі-продажу від 25 січня 2011 року № 86 та від 26 січня 2011 року № 94 ТОВ "В`язь" відчужило нежитлові приміщення, загальною площею 885,8 кв. м, на АДРЕСА_1 по 1/2 частині на користь ОСОБА_2 (а. с. 9, 43, 44 т. 1).

Постановою слідчого СВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області від 30 червня 2015 року кримінальне провадження, порушене за фактом привласнення службовими особами ТОВ "Берегиня" нежитлових приміщень на АДРЕСА_1, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України, закрито за відсутністю складу злочину. У постанові зазначено, що правовстановлюючі документи на будівлю на АДРЕСА_1 чи на окремі нежитлові приміщення у цій будівлі, які б могли підтвердити приналежність таких територіальній громаді м. Львова та визначити індивідуальні ознаки таких об`єктів нерухомого майна, у Львівській міській раді та її структурних підрозділах відсутні. Досудовим розслідуванням не встановлено, що спірні приміщення належать Львівській міській раді (а. с. 86-90 т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2017 року № 770 ОСОБА_2 відчужила 1/2 частину нежитлових приміщень, загальною площею 885,8 кв. м, на АДРЕСА_1, ОСОБА_1 (а. с. 45, 46 т. 1)

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.


................
Перейти до повного тексту