Постанова
Іменем України
23 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 538/321/21
провадження № 61-12871св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сенча",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року в складі судді Зуб Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 рокув складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" (далі - ТОВ "Сенча") про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що йому належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,95 га, кадастровий номер 5322686600:00:007:0003, яка розташована на території Сенчанської сільської ради Миргородського (раніше - Лохвицького) району Полтавської області.
Між ним і ТОВ "Сенча" було укладено договір оренди землі від 25 грудня
2009 року зі строком на п`ять років, який зареєстрований у Лохвицькому відділі ПРФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 вересня 2010 року № 041054500348.
05 листопада 2012 року між орендодавцем ОСОБА_1 і орендарем ТОВ "Сенча" укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року.
Надалі ОСОБА_1 стало відомо, що всупереч нормам земельного законодавства додаткову угоду № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року зареєстровано не було.
Позивач зазначав, що з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" - статті про обов`язковість державної реєстрації оренди землі. Тому, після 01 січня 2013 року ТОВ "Сенча" не могло зареєструвати спірний правочин.
Оскільки ТОВ "Сенча" не здійснювало державну реєстрацію додаткової угоди № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, укладена між ОСОБА_1 і ТОВ "Сенча" додаткова угода не набрала чинності, а товариство не продовжило прав орендаря за спірним договором оренди землі.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно додаткова угода № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року підписана 05 листопада 2012 року, про її державну реєстрацію в органах державної влади до 01 січня 2013 року відомостей немає. Натомість, вчинено державну реєстрацію іншого речового права, а саме: право оренди від 28 вересня 2015 року, яка не є правомірною заміною державної реєстрації договору оренди землі.
З метою врегулювання спору в досудовому порядку 30 січня 2021 року позивач направив ТОВ "Сенча" заяву про підтвердження правових підстав користування його земельною ділянкою або направити додаткову угоду про розірвання договору оренди землі. Проте відповідач жодної відповіді не надав.
ОСОБА_1 просив зобов`язати ТОВ "Сенча" усунути перешкоди в користуванні належним йому на праві власності майном шляхом повернення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,95 га, кадастровий номер 5322686600:00:007:0003, яка розташована на території Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня
2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що підстав для усунення перешкод в користуванні належною позивачу земельною ділянкою шляхом її повернення відповідачем немає.
Сторони, укладаючи договір оренди та додаткову угоду до договору оренди землі, досягли згоди щодо всіх істотних умов, земельну ділянку передано орендарю негайно після його підписання, орендодавець отримував орендну плату за весь період, починаючи з дня підписання договору. Позивач договір оренди землі та додаткову угоду не оспорював, вимог щодо їх розірвання не заявляв, не зазначив, яким чином відсутність державної реєстрації порушує його права, та не довів те, що відповідач незаконно заволодів спірною земельною ділянкою.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2021 року - без змін.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Сенча" 2 000,00 грн на відшкодування судових витрат на правову допомогу.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що укладений між сторонамидоговір оренди землі від 25 грудня 2009 року із строком його дії п`ять років набрав чинності з моменту його реєстрації 06 вересня 2010 року.
Додатковою угодою № 1 від 05 листопада 2012 року внесено зміни та доповнення до вказаного договору оренди, а саме: орендодавець та орендар дійшли згоди щодо продовження строку дії договору оренди на десять років, у зв`язку з цим виклали пункт 8 договору в такій редакції: "8. Договір укладено на 5 (п`ять), а згідно з цією Додатковою угодою строк дії договору оренди продовжено на 10 (десять) років, тобто термін дії договору оренди до 05 вересня 2025 року[…]. У пункті 3 додаткової угоди зазначено, що ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та державної реєстрації і є невід`ємною частиною договору оренди землі.
Апеляційний суд дійшов висновку, що право відповідача на оренду земельної ділянки позивача виникло на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, який зареєстрований 06 вересня 2010 року, і не припинилося, оскільки додатковою угодою від 05 листопада 2012 року продовжений строк оренди, що визначено чинним основним договором, до 05 вересня 2025 року. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги, що у відповідача відсутнє право оренди землі після припинення строку дії первісного договору оренди землі, оскільки державну реєстрацію додаткової угоди, якою продовжено строк дії основного договору, не вчинено, а проведення 28 вересня 2015 року державної реєстрації речового права на підставі додаткової угоди від 05 листопада 2012 року № 1 до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року не може підмінити державну реєстрацію самого правочину.
Крім того, апеляційний суд, враховуючи фактичні обставини справи, сталу позицію товариства щодо заперечення вимог позову та її обґрунтування, участь адвоката в одному судовому засідання, вимоги розумності та справедливості, вважав наявними підстави для стягнення з позивача на користь відповідача 2 000,00 грн на відшкодування судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання про розподіл судових витрат, понесених позивачем під час апеляційного і касаційного розгляду справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не з`ясували всіх обставини, що мають значення для справи, та помилково вважали їх встановленими. Невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права призвели до прийняття протиправного судового рішення у справі;
суди попередніх інстанцій порушили норми статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) та статей 204, 215 ЦК України;
з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" - статті 18, 20 щодо обов`язковості державної реєстрації договорів оренди землі. Тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин. Проведення 28 вересня 2015 року державної реєстрації речового права на підставі додаткової угоди від 05 листопада 2012 року № 1 до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року не може підмінити державну реєстрацію самого правочину, тому не може впливати на момент набрання чинності зазначеного правочину (додаткової угоди), укладеного до 01 січня 2013 року;
оскільки ні ТОВ "Сенча", ні позивач не здійснили державну реєстрацію додаткової угоди від 05 листопада 2012 року № 1 до договору оренди землі від
25 грудня 2009 року, укладеного між позивачем та відповідачем, вказана додаткова угода чинності не набрала і, відповідно, ТОВ "Сенча" не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі після припинення строку дії первісного договору;
спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
У вересні 2021 року від ТОВ "Сенча" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
ОСОБА_1 і ТОВ "Сенча" 25 грудня 2009 року уклали договір оренди землі строком на п`ять років, земельна ділянка невідкладно була передана орендарю,
а реєстрація договору оренди проведена 06 вересня 2010 року. 05 листопада 2012 року позивач і ТОВ "Сенча" уклали додаткову угоду № 1, право оренди за якою зареєстроване 28 вересня 2015 року. Починаючи з 01 січня
2010 року до 31 грудня 2020 року позивач регулярно та у визначені строк отримував від орендаря ТОВ "Сенча" орендну плату, продукти у рахунок орендної плати в магазинах ТОВ "Сенча", тобто, він визнавав умови договору оренди;
первісний договір оренди був зареєстрований у Лохвицькому відділі
ПРФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від
06 вересня 2010 року № 041054500348. Договір оренди у первісній редакції діяв до 06 червня 2015 року. Додаткова угода № 1 набрала чинності 28 вересня
2015 року. Тобто, додаткова угода, якою продовжено термін оренди, була укладена у період дії первісного договору оренди. Тому реєстрація іншого речового прав, а саме права оренди за додатковою угодою могла відбутися виключно після закінчення дії первісного договору оренди землі, укладеного між ТОВ "Сенча" та ОСОБА_1, та була здійснена 28 вересня 2015 року;
право відповідача щодо оренди земельної ділянки позивача виникло на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, який зареєстрований
06 вересня 2010 року, а додатковою угодою від 05 листопада 2012 року лише продовжено строк оренди, що визначався основним договором;
права позивача як власника земельної ділянки не порушені, оскільки виплата орендної плати ТОВ "Сенча" не припинялась. Цей факт позивач не оспорював;
позивач сам визнає чинність договору оренди землі разом з додатковою угодою, оскільки під час розгляду цієї справи у апеляційній інстанції ОСОБА_2 подав до ТОВ "Сенча" заяву про виплату орендної плати за 2021 рік "згідно чинного договору оренди";
підставою усунення перешкод в користуванні належним майном позивач зазначає відсутність державної реєстрації додаткової угоди № 1 про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 25 грудня 2009 року, проте сам договір оренди та додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору оренди землі позивач не оспорює, вимог про їх розірвання він не заявляв. Також позивач не зазначив, яким чином відсутність державної реєстрації додаткової угоди до договору належної йому земельної ділянки порушило його права;
матеріалами справи не містять доказів, що ТОВ "Сенча" незаконно заволоділо спірною земельною ділянкою;
у разі задоволення позовних вимог у цій справі, буде порушено принцип пропорційності втручання в майнові права орендаря як належного користувача, який повністю виконував обов`язки за договором оренди та здійснював цільове використання земельної ділянки відповідно до умов договору, що передбачає наявність тривалих відносин та законних очікувань щодо подальшого використання земельної ділянки.
У жовтні 2021 року від ОСОБА_1 надійшла заява про врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 538/322/21 (провадження № 61-12868св21).
У листопаді 2021 року від ТОВ "Сенча" надійшло доповнення до відзиву, в якому викладено заперечення щодо розподілу судових витрат. На переконання відповідача, підстав для стягнення з ТОВ "Сенча" витрат на правничу допомогу адвоката, у разі задоволення касаційної скарги, немає. Належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення оплати саме адвокатських послуг, з огляду на необґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, штучне збільшення часу витраченого адвокатом та розцінок складових його робіт, неспівмірність суми гонорару зі складністю справи, позивачем до суду не надано.