Постанова
Іменем України
23 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 511/466/19
провадження № 61-17976св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),
третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року в складі судді Іванової О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), та з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
визнати протиправним та скасувати наказ № 6-ОС від 08 січня 2019 року по особовому складу (по працівникам) начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині розірвання трудового договору та звільнення його з роботи як водія автотранспортних засобів (за рахунок військової посади молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії - водій) відділення логістики відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3" І категорії (тип Б);
визнати протиправним та скасувати наказ № 30-ОС від 21 січня 2019 року по особовому складу (по працівникам) начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
визнати протиправним та скасувати наказ № 31-ОС від 21 січня 2019 року по особовому складу (по працівникам) начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
визнати протиправним та скасувати наказ № 116-ОС від 15 березня 2019 року по особовому складу (по працівникам) начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
поновити його на роботі у відділенні інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3" відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4" ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) водієм з укладенням нового строкового трудового договору, з посадовим окладом згідно затвердженого штатного розкладу (розпису), ІІІ тарифним розрядом, зі всіма необхідними доплатами та надбавками відповідно до займаної посади;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до штатного розпису загону, враховуючи надбавки та доплати, або відповідно до середнього заробітку на місяць у розмірі 9 752,53 грн;
допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позову зазначав, що 01 січня 2011 року він був прийнятий на посаду водія (за рахунок військової посади молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії - водій відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3") по переведенню з ІНФОРМАЦІЯ_5 . Між ним та Білгород- Дністровським загоном був укладений строковий трудовий договір з 01 січня 2011 року до прибуття на посаду військовослужбовця. 22 березня 2012 року його було переведено на посаду водія (за рахунок військової посади -молодший інспектор прикордонної служби ВОС 108979Р-037) відділення логістики відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3" 1 категорії (тип Б) за строковим трудовим договором.
05 листопада 2018 року його у письмовій формі було попереджено про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням посади, але у датах складання наказів про скорочення його посади існувала суттєва розбіжність. За 2018 рік про можливе звільнення він попереджався тричі. Відповідач запропонував йому 4 вакантні посади, але вони всі були нижчими, ніж він займав, що порушує його конституційне право на працю. Під час звільнення відповідач не врахував його переважне право на залишення на роботі, високу кваліфікацію, тривалий та безперервний страж роботи в прикордонній службі.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності і штату працівників, позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано чотири вакантні посади з можливістю переведення на іншу роботу, від яких він відмовився, також ОСОБА_1 двічі не з`являвся на засідання профспілки без поважних причин, буду належним чином повідомленим про їх проведення, тому права позивача при звільненні порушені не були.
Наказом № 30-ос від 21 січня 2019 року було скасовано наказ № 6-ос від 08 січня 2019 року, вказано вважати ОСОБА_1 працюючим на попередньо займаній посаді та йому виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. Наказом № 31-ос від 21 січня 2019 року з позивача було утримано виплачену вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористану відпустку. Разом з тим, будучи ознайомленим із зазначеним наказом позивач не приступив до роботи, тобто трудові відносини фактично не поновлювалися, посада, яку він займав, була скорочена, тому наказом № 116-ос від 15 березня 2019 року його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Оскільки трудові відношення фактично не поновлювалися, посада позивача на підприємстві була скорочена, будь-яких нових правових наслідків вищевказані накази не містили, підстава звільнення змінена не була, ними був упорядкований розрахунок та виправлені помилки в написанні по батькові ОСОБА_1, а також змінена дата його звільнення, відсутні правові підстави для визнання наказів протиправними та їх скасування.
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що порушень процедури звільнення ОСОБА_1 не встановлено. Факт скасування та внесення змін до наказів не може бути підставою для визнання звільнення незаконним. Непослідовність наказів та наявність в них описок не спростовують факт скорочення посади, яку займав позивач, та належного попередження відповідачем ОСОБА_1 про подальше звільнення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2012 року в справі № 6-65-1цс12 та у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 761/3694/15-ц, від 11 квітня 2018 року в справі № 520/10385/16-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 583/874/16-ц, від 14 грудня 2018 року в справі № 914/809/18, від 18 грудня 2018 року в справі № 761/5894/17, від 27 березня 2019 року в справі № 826/25885/15, від 03 квітня 2019 року в справі № 638/16244/16-ц, від 07 травня 2019 року в справі № 803/1157/16, від 12 червня 2019 року в справі № 297/868/18, від 17 липня 2019 року в справі № 814/1893/16, від 13 листопада 2019 року в справі № 761/36864/16-ц, від 07 серпня 2020 року в справі № 461/982/18, від 01 жовтня 2020 року в справі № 910/8794/17, від 28 жовтня 2020 року в справі № 641/4650/19, від 04 листопада 2020 року в справі № 263/10522/18, від 11 березня 2021 року в справі № 826/7176/17, від 14 квітня 2021 року в справі № 359/7538/18, від 20 травня 2021 року в справі № 607/25424/19, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19, від 07 вересня 2021 року в справі № 306/2434/18, від 14 вересня 2021 року в справі № 916/2024/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказував про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Накази про його звільнення є протиправними, посадові особи відповідача діяли не в межах своїх повноважень та у незаконний спосіб, були відсутні правові підстави для розірвання укладеного з ним трудового договору.
Відповідач створив необґрунтовані обмеження доступу до відповідних посад, чим порушив його право на працю.
Суди не врахували діюче на момент звільнення законодавство, яке дозволяє цивільним особам працювати у військовій частині та не дає можливості відповідачу в односторонньому порядку розірвати трудовий договір. Його було прийнято на роботу у військову частину як цивільну особу з урахуванням законодавства, яке стосується публічної служби. Таким чином існує прогалина у законодавстві щодо звільнення цивільної особи, яка виконувала посадові обов`язки військовослужбовця, з військової частини.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зміни в організації виробництва і праці відповідача.
Його попередили про можливе звільнення, однак не надали докази скорочення штату на дату попереджень про скорочення займаної ним посади.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Роздільнянського районного суду Одеської області.
04 січня 2022 року матеріали справи № 511/466/19 надійшли до Верховного Суду.
Адміністрація Державної прикордонної служби та НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) направили відзиви на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Також відповідач та третя особа у відзивах на касаційну скаргу заявили клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю їх представників.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Оскільки Верховний Суд розгляд справи здійснює у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а необхідності виклику учасників справи для надання пояснень не встановив, тому в задоволенні цих клопотань слід відмовити.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.