Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 372/437/20
провадження № 61-7390св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга Сабріна Еглерівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга С. Е., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що 12 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 .
Зазначав, що вказаний договір є недійсним, оскільки 27 травня 2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва було відкрито провадження по цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказаний будинок, що належав ОСОБА_2 .
Враховуючи те, що договір купівлі-продажу будинку відбувся під час заборони його відчуження, тому просив суд визнати його недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е., зареєстрований в реєстрі за № 766, укладений 12 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 липня 2019 року за індексним номером 47763223 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1, вчинену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е., номер запису про право власності 32378777.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_2, який відчужив майно (житловий будинок) на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості та наявності ухвали про арешт майна, діяв недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив дії, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року задоволено.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач посилався на статті 203, 215 ЦК України та статтю 228 ЦК України, якою врегульовано правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Натомість місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, не послався на жодну норму матеріального права, на підставі якої дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Також апеляційним судом зазначено, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 було відомо про судове провадження про стягнення з нього коштів на час укладення договору купівлі-продажу та того, що він діяв умисно задля уникнення виконання зобов`язань за майбутнім рішенням суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19, від 26 травня 2021 року у справі № 727/2525/20, провадження № 61-4679св21, від 29 вересня 2021 року у справі № 456/604/17, провадження № 61-320св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що після повідомлення 05 червня 2019 року ОСОБА_2 про те, що до нього подано позов про стягнення заборгованості, останній свідомо не отримував поштову кореспонденцію, у зв`язку із чим така поверталась до суду "за закінченням терміну зберігання".
Крім того, укладення оспорюваного договору стало можливим лише після того, як було внесено незаконні відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про припинення арешту на будинок, тобто у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення.
Вказує, що укладений між відповідачами правочин є фраудаторним, оскільки сторони його вчинили у період настання у ОСОБА_2 строку виконання зобов`язань щодо погашення заборгованості, після відкриття провадження у справі про стягнення коштів та накладення арешту на будинок.
Суд мав надати оцінку добросовісності дій відповідачів загалом, а не лише виходити із того, чи є беззаперечні докази обізнаності ОСОБА_2 та/або ОСОБА_6 про відкрите судове провадження та накладення арешту на майно.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, у яких вказано, що оскаржуване заявником судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року по цивільній справі № 754/7728/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок за адресою: АДРЕСА_1, власник ОСОБА_2
31 травня 2019 року постановою Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ВП № 59246586 накладено арешт на майно на підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року на житловий будинок АДРЕСА_1, боржник ОСОБА_2 . Копія постанови направлена сторонам виконавчого провадження.
Відповідно до витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 24 грудня 2007 року було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, власник ОСОБА_2 31 травня 2019 роук внесено запис № 31800445 про арешт нерухомого вказаного майна на підставі постанови № 59246585 від 31 травня 2019 року Деснянського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.
12 липня 2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 5 124 000 грн.
Відповідно до п.п. 7-9 вказаного договору продавець гарантує, що житловий будинок до моменту укладання цього договору, зокрема, під забороною (арештом), обтяженням не перебуває, судового спору щодо нього немає. Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна, інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно житлового будинку відсутня, що підтверджено відповідними інформаційними довідками. Вказаний правочин був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е. та зареєстровано в реєстрі за № 766.
Відповідно до копії платіжних доручень № 1811-2/1 та 47 від 12 липня 2019 року платник ОСОБА_3 перерахував кошти у розмірі 2 700 000 грн і 2 424 000 грн ОСОБА_2 за житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 12 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був зареєстрований договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, власник ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 16 грудня 2019 року визначено, що перевіривши відомості Державного реєстру прав встановлено, що державним реєстратором Габарчуком О. О. не встановлено підстав для припинення запису про обтяження № 47737289. Також державним реєстратором не було долучено документи для проведення реєстраційних дій шляхом сканування та розміщення їх у Державному реєстрі прав.
16 січня 2020 року Міністерством юстиції України винесено наказ № 177/5, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 липня 2019 року № 47737289, прийняте державним реєстратором Камінь-Каширського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Гарбачуком О. О.
Відповідно до витягу з ЄРДР від 22 грудня 2019 року Печерським УП ГУ НП у м. Києві зареєстровано кримінальне провадження № 12019100060005622, з якого вбачається, що 12 липня 2019 року невстановлена особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2, на підставі підроблених документів провела незаконні реєстраційні дії з майном, на яке було накладено арешт.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у справі № 754/7728/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки за договором поставки у розмірі 2 459 312 грн, неустойку у розмірі 27 436, 80 грн, 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позов залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Київськогоапеляційного суду від 19 травня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасовано, залишено в цій частині в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що оспорюваним договором купівлі-продажу порушено його право на реальне та ефективне виконання судового рішення у справі № 754/7728/19, оскільки будинок по АДРЕСА_1 був єдиним майном ОСОБА_2, на яке можливо було б звернути стягнення. Крім того, також вказував, що правочин було вчинено під час дії ухвали місцевого суду про забезпечення позову, якою накладено арешт на будинок.
При цьому ОСОБА_1 обґрунтовуючи позов, серед іншого, посилався на висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц щодо недійсності фраудаторних правочинів.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 було відомо про судове провадження про стягнення з нього коштів на час укладення договору купівлі-продажу та того, що він діяв умисно задля уникнення виконання зобов`язань за майбутнім рішенням суду.
Колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно із статтею 655 ЦКУкраїни за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.