Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 761/39955/20
провадження № 61-4929св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Адміністрація Державної прикордонної служби України,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної
в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Основний зміст позовної заяви та її обґрунтування
У грудні 2020 року Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі та був звільнений з неї указом Президента України від 31 серпня 2019 року за № 346/2019.
Під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України
ОСОБА_1 був забезпечений постійною житловою площею за місцем служби за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 53,64 кв. м, житловою площею 28,41 кв. м. Зазначену квартиру ОСОБА_1 станом на момент подання позовної заяви не здав.
У подальшому ОСОБА_1 було переведено для проходження військової служби до Адміністрації Державної прикордонної служби України, де він був забезпечений службовою житловою площею для тимчасового проживання на період проходження служби, у вигляді 3-кімнатної службової квартири
АДРЕСА_2 (у подальшому, відповідно до розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві від 03 березня 2018 року № 116 поштову адресу було змінено на номер будинку з "3-А" на "5-Б") на родину з 4-х осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_4 (дочка).
Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення ОСОБА_1 листом Адміністрації Державної прикордонної служби від 02 червня 2020 року за вих. № 0.704-5764/0/6-20 було повідомлено про необхідність здачі службового житла (службової квартири
АДРЕСА_3 ) та запропоновано у добровільному порядку вивільнити та здати зазначене службове житло, що відповідачами зроблено не було.
Позивач у позові посилався на те, що невиконання відповідачами законних вимог Адміністрації Державної прикордонної служби щодо виселення із службового житла порушує соціальні права інших військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають на обліку та в списках осіб, що потребують отримання службового житла.
Враховуючи викладене, Адміністрація Державної прикордонної служби просила суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із службової квартири за адресою: АДРЕСА_4 та зобов`язати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знятись із реєстрації за вищевказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах державної прикордонної служби з 1994 року та є військовим пенсіонером, має військову вислугу 35 років, з них
25 років прослужив в органах державної прикордонної служби, тому посилання позивача на можливість виселення відповідача з родиною зі службового приміщення, наданого Адміністрацією Державної прикордонної служби, суд не вважав за доцільне, оскільки пунктом 2 частини першої
статті 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 18 травня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість виселення відповідача та членів його сім`ї зі службового приміщення, наданого Адміністрацією Державної прикордонної служби України, без надання іншого рівноцінного житла, оскільки пункт 2 частини першої статті 125 ЖК України передбачає, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. Відповідач та члени його родини не володіють іншим житлом, тому позбавлення відповідача, членів його родини, у тому числі малолітніх дітей, житла, буде неспіврозмірним втручанням у його особисте життя і не відповідатиме законній меті та суспільній необхідності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У червні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку Адміністрація Державної прикордонної служби України подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами оскарження вказаних судових рішень Адміністрація Державної прикордонної служби України зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 463/6203/17, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги заявник обґрунтовує тим, що враховуючи, звільнення ОСОБА_1 з військової служби, його виключення зі списків особового складу, зняття з усіх видів забезпечення, а також той факт, що відповідач забезпечений іншим житлом, яке надавалося йому раніше та не було здане, а саме 2-кімнатна квартира АДРЕСА_5, вимоги позивача стосовно визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації за адресою зазначеної службової квартири є законними та обґрунтованими.
Заявник зазначає, що на час розгляду справи відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування абзацу третього статті 125 ЖК України у подібних правовідносинах, а саме наявність певної кількості років вислуги на військовій службі в установі, що надала службове житло чи наявність певної кількості років вислуги на військовій службі взагалі, як умови при якій особу не можна виселити з службових жилих приміщень без надання інших жилих приміщень
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, поданий представником - ОСОБА_5, на касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України, у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі та був звільнений з неї Указом Президента України від 31 серпня 2019 року за № 346/2019.
Під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України
ОСОБА_1 був забезпечений постійною житловою площею за місцем служби за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 53,64 кв. м, житловою площею - 28,41 кв. м, що підтверджується списком військовослужбовців та членів їх сімей, які взяті на облік по місцю роботи для отримання житла у м. Одеса, а також протоколом № 4 засідання гарнізонної комісії Південного напряму ПВУ від 25 жовтня 2001 року про розподіл виділених квартир (а. с. 10-14, 15-18).
Таким чином, службове житло за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 отримав у жовтні 2001 року за місцем служби в м. Одеса на сім`ю у складі 3-х осіб: він, дружина ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_7 .
У подальшому, 19 грудня 2005 року, шлюб між ОСОБА_6 та
ОСОБА_1 було розірвано і у вищевказаній квартирі залишилися проживати колишня дружина відповідача та дочка (а. с. 50).
Через певний час, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скористалися своїм правом на приватизацію житла, у рівних долях приватизували житло за адресою:
АДРЕСА_1, та 28 квітня 2012 року відчужили його на підставі договору дарування (а. с. 51-52).
Також встановлено, що ОСОБА_1 було переведено для проходження військової служби до Адміністрації Державної прикордонної служби України, де він був забезпечений службовою житловою площею, для тимчасового проживання на період проходження служби, у вигляді 3-кімнатної службової квартири АДРЕСА_6 на АДРЕСА_7 (в подальшому, відповідно до розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації у м. Києві від 03 березня 2018 року № 116 поштову адресу було змінено на номер будинку з "3-А" на
"5-Б") на родину з 4-х осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (дружина),
ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_4 (дочка), що підтверджується витягом з розпорядження Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації
від 20 квітня 2018 року за № 255, а також ордером № 016075 на право зайняття службового жилого приміщення.
Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення відповідачу листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02 червня 2020 року за вих. № 0.704-5764/0/6-20 було повідомлено про необхідність здачі службового житла (службової квартири АДРЕСА_3 ) та запропоновано у добровільному порядку вивільнити та здати зазначене службове житло.
Проте, як встановлено судами, відповідачами вказане житло не звільнено.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
У відповідності до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
У відповідності до пункту 43 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові приміщення (стаття 119 ЖК України, постанова
від 04 лютого 1988 року № 37), до нього віднесено військовослужбовців Державної прикордонної служби до одержання ними постійного жилого приміщення.
Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.