Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 758/168/18
провадження № 61-6618св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі: Державний реєстратор Державного підприємства "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценко Юрій Миколайович, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду
від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Державного підприємства "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценка Юрія Миколайовича, Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання права спільної сумісної власності на майно, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 до державного реєстратора Державного підприємства "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценка Юрія Миколайовича, Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", третя особа - ОСОБА_1, про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Державного підприємства "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценка Ю. М., Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання права спільної сумісної власності на майно.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що 15 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 384/110/07-Пі, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 616 100,00 грн зі сплатою 14,95 % річних та комісії у порядку та на умовах, визначених кредитним договором.
Вказувала, що 18 серпня 2004 року ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі з нею, набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між банком та ОСОБА_2 15 жовтня 2007 року було укладено договір іпотеки № 04/І-765, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк" нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначала, що 13 листопада 2017 року державним реєстратором ДП "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценком Ю. М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 38082399 від 13 листопада 2017 року, відповідно до умов якого право власності на спірну квартиру перейшло до АТ "Альфа-Банк".
Позивач вважала вказану дію незаконною і протиправною, оскільки вона не укладалажодного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, своєї згоди на відчуження квартири не давала.
Посилалася на те, що вона та ОСОБА_2 не отримували від ПАТ "Укрсоцбанк" повідомлення про набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Вказувала, що оцінка предмета іпотеки з неюне погоджувалася, не проводилася і надана не була.
Зазначала, що на момент звернення до суду з позовом час у спірній квартирі зареєстровані та проживають її неповнолітні діти.
Позивач вважала, що оспорюване рішення прийнято без отримання її письмової нотаріальної згоди на перехід права власності на її частку спільної сумісної квартири.
Посилалася на те, що ПАТ "Укрсоцбанк" не відбувалось погодження розміру заборгованості позичальника та визнання нею розміру заборгованості.
У звʼязку із викладеним, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора ДП "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценка Ю. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38082399
від 13 листопада 2017 року; визнати право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за нею та ОСОБА_2 у рівних частках.
У березні 2019 року третя особа ОСОБА_2 подав до суду самостійний позов до державного реєстратора ДП "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценка Ю. М., ПАТ "Укрсоцбанк" про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 листопада 2017 року.
Позов мотивований тим, що у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 жовтня 2010 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ним було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р. за реєстровим № 13231, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Указував, що перереєстрація права власності на цей предмет іпотеки проведена відповідачем без відповідних підстав та всупереч вимогам законодавства, оскільки не було дотримано порядку здійснення стягнення на майно та здійснення реєстрації права власності, передбаченого частиною першою статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У зв`язку із викладеним, із урахуванням уточнень, просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
від 13 листопада 2017 року, індексний номер: 38082399 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1405283580000 за
ПАТ "Укрсоцбанк".
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року замінено ПАТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - АТ "Альфа-Банк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора ДП "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценка Ю. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38082399 від 13 листопада 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Укрсоцбанк" договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання забезпеченого іпотекою; перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами в договорі порядку направлялася письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою; АТ "Укрсоцбанк" надано державному реєстратору всі передбачені на той час документи щодо реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження, отже рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ "Укрсоцбанк" державним реєстратором було прийнято правомірно.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обставини, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц,
від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі
№ 757/13243/17, від 11 жовтня 2021 року у справі № 761/43002/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 зазначає, що договором іпотеки дійсно встановлено, що всі повідомлення за договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Однак варто звернути увагу на те, що надані у листопаді 2020 року до матеріалів справи документи не могли бути прийняті судом до уваги, зважаючи на імперативні положення статті 83 ЦПК України.
Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач обґрунтовував неможливість подання доказів у строк, визначений судом, або просив поновити строк на подання певних доказів. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не мали змоги обґрунтовувати свої рішення, посилаючись на документи, які не можуть бути доказами у справі, через неможливість їх прийняття судом першої інстанції до розгляду.
Крім того, вказані документи не підтверджують направлення позивачу вимоги від 13 вересня 2017 року, оскільки позивач її не отримувала, а повідомлення про вручення не містить підпису ОСОБА_1 . Також матеріали справи не містять підтверджень надсилання письмової вимоги про усунення порушень ОСОБА_2 .
Вказує, що наданий до суду висновок про вартість майна не містить підпису ні оцінювача, ні директора експертної організації, що свідчить про відсутність відомостей про отримання інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.
Також суд першої інстанції необґрунтовано проігнорував клопотання про витребування доказів від 19 березня 2019 року.
Суми, які зазначені у повідомленні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, не є безспірними, що підтверджується наявністю судового спору між кредитором та боржником у справі № 758/5181/17 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тобто станом на дату прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію, між позивачем та кредитором існував та не вирішений і на дату подання цього позову спір щодо розміру вимог кредитора.
Аргументи інших учасників справи
Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 758/168/18 з Подільського районного суду міста Києва.
У серпні 2022 року справа № 758/168/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 жовтня 2007 року між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання невідновлюваної кредитної лінії
№ 384/110/07-Пі, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 616 000,00 грн, з кінцевим терміном завершення максимального ліміту до 14 квітня 2008 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних, а також комісії у розмірі та порядку, визначених цим договором, та з кінцевим терміном до якого має бути повністю повернена заборгованість за кредитом - 14 жовтня 2022 року.
У забезпечення виконання умов кредитного договору 15 жовтня 2007 року між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 04/І-765, згідно із умовами якого останній у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
За змістом підпункту 4.5.3 пункту 4.1 статті 4 іпотечного договору іпотекодерожатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
25 січня 2010 року до договору іпотеки вносилися зміни щодо порядку та строків погашення заборгованості за основним зобов`язанням, а також продовження кінцевого строку погашення кредиту до 14жовтня 2022 року.
Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 грудня 2017 року, на підставі рішення державного реєстратора ДП "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ" Троценка Ю. М. від 13 листопада 2017 року (з відкриттям розділу) індексний номер: 38082399 (час винесення о 09:21:16 год.), було здійснено державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за ПАТ "Укрсоцбанк", про що вчинено запис про право власності за останнім № 23319062.
Підставою виникнення права власності вказано: іпотечний договір (з майновим поручителем), серія та номер: 04/І-765, виданий 15 жовтня 2017 року, видавник: АКБСР "Укрсоцбанк" - ОСОБА_2 ; договір про внесення змін до іпотечного договору, серія та номер: 13231, виданий 25 січня 2010 року, видавник: АКБСР "Укрсоцбанк" - Гнатюк М. П.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.
Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку".