Постанова
Іменем України
23 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 347/1779/19
провадження № 61-20027св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення боргу
за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року у складі судді Гордія В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 61 468,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 518 874,28 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 24 липня 2017 року між нею і ОСОБА_2 як позичальником, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як поручителями був укладений договір позики у формі розписки, за умовами якого позичальник та поручителі зобов`язались повернути суму позики в розмірі 61 468 дол. США в строк до 26 січня 2019 року. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виконали взятих на себе зобов`язань, грошових коштів у визначений договором строк не повернули. У зв`язку з цим, посилаючись на частину першу статті 543 ЦК України, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Косівський районний суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 26 серпня 2020 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 61 468,00 дол. США. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_2 та інші зазначені у розписці особи, які за клопотанням позивачки залучені до участі у справі як треті особи без самостійних вимог, належним чином не виконували взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернули грошові кошти, отримані в борг. Зважаючи на те що за договором від 24 липня 2017 року в борг взяті кошти в доларах США, ОСОБА_2 зобов`язаний повернути позикодавцеві ОСОБА_1 таку ж суму коштів у доларах США. При цьому суд врахував, що в позовній заяві позивачка відповідачем у справі вказала тільки одну особу, ОСОБА_2, посилаючись на частину першу статті 543 ЦК України, якою передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Косівський районний суд Івано-Франківської області додатковим рішенням від 14 вересня 2020 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 900,00 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Косівський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 08 грудня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року залишив без задоволення.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року і направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі наголошував, що його не було повідомлено про розгляд справи в місцевому суді, чим порушено його право на доступ до судочинства у суді першої інстанції. Повістки ОСОБА_2 взагалі не вручалися, через що він об`єктивно був фізично позбавлений можливості брати участь у справі та права на захист, не міг подати заперечення на позовну заяву та надати пояснення і докази. ОСОБА_2 не уповноважував будь-кого надавати йому правову допомогу в апеляційній інстанції та не отримував повісток на судове засідання. Також апеляційний суд порушив його процесуальні права як третьої особи, адже його також позбавлено права на захист у зв`язку з неналежним повідомленням про судове засідання. Суд апеляційної інстанції формально поставився до оцінки речового доказу - боргової розписки, якої немає в матеріалах справи, що вказує на очевидний розумний сумнів у її існуванні. Наявний у справі документ з назвою "розписка" є підробленим, оскільки він не містить ні дати, ні місця його складання. Крім того, цей документ не містить інформації про передання та отримання грошових коштів у борг. При цьому сторона відповідача була позбавлена права та можливості заявити клопотання про проведення експертизи оригіналу цього документа через неповідомлення про дату і час проведення судових засідань.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
У грудні 2022 року представник ОСОБА_5 - адвокат Чайка О. Ф. подав додаткові письмові пояснення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
07 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з розпискою від 24 липня 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зобов`язалися в солідарному порядку повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 61 468,00 дол. США в строк до 26 січня 2019 року.
ОСОБА_2 взятих на себе грошових зобов`язань за договором позики не виконав, на вимоги позивачки повернути позику не реагував.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.