Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 345/2315/21
провадження № 61-4631св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Державна іпотечна установа,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Долинка Орест Антонович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року Державна іпотечна установа (далі - ДІУ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 11 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та кредит"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит"), та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 50 000 дол. США зі сплатою 14,5 % річних на строк до 11 вересня 2022 року.
У рахунок забезпечення належного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 11 вересня 2007 року, згідно з яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 11 вересня 2007 року. Боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Крім того, у забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 11 вересня 2007 року ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором іпотеки від 11 вересня 2007 року.
Додатковою угодою до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії на видачу кредиту, укладеною 26 травня 2008 року між банком і ОСОБА_1, встановлено процентну ставку за користування кредитом з 26 травня 2008 року у розмірі 16 % річних.
Додатковою угодою до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії на видачу кредиту, укладеною 07 листопада 2008 року між банком і ОСОБА_1, пункт 3.2.1 кредитного договору викладено у новій редакції, а саме: позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, одержані за угодою до 11 вересня 2022 року.
Додатковою угодою до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії на видачу кредиту, укладеною 29 травня 2009 року між банком і ОСОБА_1, пункти 1, 2.1, 3. 1 викладено в новій редакції, зокрема, пунктом 2.1 передбачено, що банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 45 143,55 дол. США зі сплатою по процентній ставці 16 % річних.
Позивач зазначає, що на підставі договору відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року він набув всі права вимоги за кредитними договорами, договорами іпотеки та поруки, укладеними між банком і позичальниками, в тому числі і за кредитним договором від 11 вересня 2007 року, договором поруки від 11 вересня 2007 року та договором іпотеки від 11 вересня 2007 року.
ДІУ вказує, що банк, взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, виконав у повному обсязі.
Разом з тим, позичальник ОСОБА_1 не виконує належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 11 березня 2021 року утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 771 883,26 грн, з яких: 520 604,72 грн - сума основного боргу, 251 278,54 грн - прострочені проценти за користування кредитом за період з 11 березня 2018 року до 11 березня 2021 року.
12 квітня 2021 року ДІУ направило на адреси позичальника та поручителя вимогу про дострокове повернення боргу за кредитним договором, яка не виконана.
Ураховуючи викладене, ДІУ просила задовольнити їх позовні вимоги та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 771 883,26 грн, з яких: 520 604,72 грн - сума основного боргу, 251 278,54 грн - прострочені проценти за користування кредитом за період з 11 березня 2018 року до 11 березня 2021 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2021 року у задоволенні позову ДІУ відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що умовами кредитного договору, зокрема пунктом 3.6, передбачено, що у разі виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше трьох місяців, термін дії договору припиняється.
Тобто пунктом 3.6 кредитного договору сторони обумовили як окрему підставу припинення строку дії договору і, відповідно, строку кредитування, виникнення у позичальника заборгованості зі сплати процентів за кредитом протягом трьох місяців.
Встановивши, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 29 вересня 2015 року у сумі 615 дол. США, а також наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом протягом трьох місяців, суд вважав, що кредитний договір припинив дію починаючи з 11 грудня 2015 року та з цієї дати у позивача виникло право вимоги до боржника та поручителя щодо виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.
Пред`явлення позивачем вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором до відповідачів лише у травні 2021 року не змінює факту припинення дії кредитного договору 11 грудня 2015 року.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги на підставі частини другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення в договорі строку кредитування право кредитора вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. У зв`язку з чим перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання, зокрема прострочення виконання, позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Умовами кредитного договору передбачено, що ОСОБА_1 має виконувати зобов`язання з повернення кредиту та зі сплати процентів за його користування до 10 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, тому перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Таким чином, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Оскільки ДІУ звернулася до суду із цим позовом з пропуском позовної давності, про застосування якої заявила ОСОБА_1, тому відсутні підстави для задоволення позову до позичальника.
Установивши, що додатковою угодою до кредитного договору, укладеною 26 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1, збільшена процентна ставка за кредитом з 14.5 % річних до 16 % річних, а також, що зазначену угоду не підписував поручитель ОСОБА_2, протягом розгляду справи позивач не довів наявність згоди поручителя на збільшення процентної ставки за кредитним договором, суд першої інстанції зробив висновок про припинення договору поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Крім того, закінчення строку, встановленого у договорі поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.
Оскільки сторони договору поруки у його змісті не визначили строк її дії, тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
Враховуючи, що 11 грудня 2015 року припинився термін дії кредитного договору, то перебіг передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення з вимогою до поручителя тривав до 10 червня 2016 року.
Позивач звернувся до суду із цим позовом до поручителя у травні 2021 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ДІУ задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ДІУ заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 11 вересня 2007 року, з яких: 507 123,42 грн - сума основного боргу, 247 351,56 грн - прострочені проценти за користування кредитом за період з 11 березня 2018 року до 11 березня 2021 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що оскільки судове рішення місцевого суду оскаржується в частині вирішення позовних вимог ДІУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому апеляційний суд переглядає оскаржуване судове рішення лише у цій частині вимог.
За змістом кредитного договору сторони погодили порядок видачі і повернення кредиту, а також порядок дострокового повернення кредиту.
Виходячи з положень кредитного договору у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань банк має право вимагати як дострокового повернення кредиту, так і звернення стягнення на заставлене майно (пункти 3.4, 3.6 кредитного договору). Позивач не пред`являв до суду позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідач ОСОБА_1 не надала доказів виконання в повному обсязі взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.
Та обставина, що за наявності заборгованості позичальника щодо сплати процентів за користування кредитом більше трьох місяців термін дії договору припиняється, а банк набуває право звернути стягнення на заставне майно, і таке право банк не реалізував, не дає підстав для висновку, що зобов`язання позичальника за кредитним договором припинено.
Висновок суду першої інстанції про припинення терміну дії кредитного договору 11 грудня 2015 року є помилковим. При цьому суд необґрунтовано застосував наслідки спливу позовної давності.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем ОСОБА_1, що остання оплата за кредитним договором здійснена 29 вересня 2015 року в сумі 615 дол. США.
Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно із статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.
Представник відповідача, не заперечуючи наявність заборгованості за кредитним договором, не надав суду контррозрахунку суми заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Долинка О. А., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ДІУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 686/1190/13-ц (провадження № 61-24321св18), від 16 червня 2021 року у справі № 726/1652/18 (провадження № 61-3267св20).
Касаційна скарга мотивована тим, що умовами кредитного договору передбачено дві підстави припинення строку його дії і, відповідно, виконання боржником обов`язку з повного повернення отриманих кредитних коштів, а саме: у випадку закінчення строку дії договору, на який він був укладений, тобто до 11 вересня 2022 року (пункт 3.2 кредитного договору); у випадку виникнення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом протягом трьох місяців (пункт 3.6 кредитного договору).
В матеріалах справи наявні докази та не заперечується сторонами, що останній платіж за кредитним договором здійснений боржником 29 вересня 2015 року у сумі 615 дол. США.
Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що кредитний договір не припинився 11 грудня 2015 року, а продовжує діяти, у зв`язку з чим підлягає стягненню з боржника на користь кредитодавця заборгованість за кредитним договором.
Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Апеляційний суд не звернув увагу, що умовами кредитного договору від 11 вересня 2007 року сторони не визначили окремо строк дії договору, проте погодили строк кредитування - до 11 вересня 2022 року та встановили обов`язок позичальника сплачувати відсотки за кредитом щомісяця до 10 числа протягом строку кредитування.
Проте, пунктом 3.6 кредитного договору сторони визначили окрему підставу припинення строку дії кредитного договору, а саме виникнення у позичальника заборгованості зі сплати процентів за кредитом більше трьох місяців.
Таким чином, оскільки останній платіж ОСОБА_1 здійснила 29 вересня 2015 року, тому кредитний договір припинив свою дію 11 грудня 2015 року, як правильно встановив суд першої інстанції.
Момент припинення строку дії кредитного договору є початком перебігу позовної давності за вимогами позивача до позичальника. Суд першої інстанції правильно зробив висновок, що позов пред`явлено з пропуском строку, у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив момент припинення дії кредитного договору з моментом припинення зобов`язання боржника щодо повернення кредиту.
Оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, строк дії кредитного договору припинився 11 грудня 2015 року, тому суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув на користь позивача проценти за користування кредитом за період з 11 березня 2018 року до 11 березня 2021 року.
Доводи інших учасників справи
ДІУ подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставинах справи.
При цьому ДІУ зазначила, що суд апеляційної інстанції дослідив умови кредитного договору та правильно встановив порядок виконання сторонами договірних зобов`язань й правильно визначив наслідки невиконання таких умов.
Суд апеляційної інстанції врахував положення пункту 7.3 кредитного договору, відповідно до якого строк дії договору не може бути припиненим до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, тому припинення терміну дії кредитного договору, передбаченого пунктом 3.6, що надає право кредитору (позивачу) на звернення стягнення на предмет іпотеки, не припиняє строк дії кредитного договору.
В обґрунтування вимог касаційної скарги, заявник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), які не є подібними цій справі, тому такі висновки не підлягають застосуванню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Долинка О. А., подана до Верховного Суду 20 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року поновлено ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Долинка О. А., строк на касаційне оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Долинка О. А., залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 11 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 50 000 дол. США зі сплатою 14,5 % річних на строк до 11 вересня 2022 року.
Пунктом 3.6 договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2007 року передбачено, що у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті процентів за користування кредитом більше трьох місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставне майно.
У пункті 7.3 цього договору зазначено, що договір діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.
У рахунок забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 11 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 11 вересня 2007 року. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.
11 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є забезпечення вимоги іпотекодержателя, що виникає з кредитного договору від 11 вересня 2007 року, нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
26 травня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії на видачу кредиту, згідно з якою встановлено процентну ставку за користування кредитом з 26 травня 2008 року у розмірі 16 % річних.
07 листопада 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії на видачу кредиту та пункт 3.2.1 кредитного договору викладено у новій редакції, а саме: позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, одержані за угодою до 11 вересня 2022 року.
29 травня 2009 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії на видачу кредиту, згідно з якою пункти 1, 2.1, 3. 1 договору викладено в новій редакції, зокрема, пунктом 2.1 передбачено, що банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 45 143,55 дол. США зі сплатою по процентній ставці 16 % річних.
11 лютого 2015 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ДІУ укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступив, а ДІУ набув всі права вимоги, в тому числі і за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2007 року, договором поруки від 11 вересня 2007 року та договором іпотеки від 11 вересня 2007 року.
29 вересня 2015 року ОСОБА_1 сплатила заборгованість за кредитом у розмірі 615 дол. США.
Листом від 15 жовтня 2015 року ДІУ повідомило ОСОБА_1 про відступлення ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на користь ДІУ права вимоги за кредитним договором, договором поруки та договором іпотеки.
Станом на 11 березня 2021 року заборгованість за кредитним договором становить 771 883,26 грн, з яких: 520 604,72 грн - основна сума боргу, 251 278,54 грн - прострочені проценти за користування кредитом за період з 11 березня 2018 року до 11 березня 2021 року.
На адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено вимоги від 09 квітня 2021 року про дострокове повернення кредитних коштів за кредитним договором від 11 вересня 2007 року в розмірі 771 883,26 грн, з яких: 520 604,72 грн - основна сума боргу, 251 278,54 грн - прострочені проценти за користування кредитом за період з 11 березня 2018 року до 11 березня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ДІУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції переглядав рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ДІУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, постанова апеляційного суду оскаржується лише в цій частині вимог, тому Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у оскаржуваній частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.
В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу його законності і обґрунтованості у неоскарженій частині.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи ДІУ у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з умов кредитного договору, а саме пункту 3.6 договору, дія кредитного договору припинилася у зв`язку з наявністю заборгованості з боку позичальника по сплаті процентів за користування кредитом більше трьох місяців.
Оскільки остання сплата коштів на виконання умов кредитного договору була здійснена ОСОБА_1 29 вересня 2015 року у сумі 615 дол. США, умовами кредитного договору передбачено обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом щомісяця у строк до 10 числа (пункт 4.3 договору), тому дія кредитного договору припинилася 11 грудня 2015 року.
Саме з цього часу у кредитора виникло право вимоги до позичальника щодо виконання зобов`язань за кредитним договором.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у травні 2021 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої заявила відповідач ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ДІУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що умовами кредитного договору передбачено право банку як вимагати дострокового повернення кредитних коштів, так і звернути стягнення на заставне майно.