Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 301/920/15
провадження № 61-7266св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Іршавського нотаріального округу Іванишинець Валентина Іванівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Гецком Михайлом Михайловичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що про договір дарування від 10 травня 2007 року, сторонами якого є вона ( ОСОБА_1 ) і ОСОБА_2, їй стало відомо лише у січні 2015 року. Предметом цього договору є житловий будинок з надвірними спорудами площею 91,60 кв. м на АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,25 га, розташована на території Кушницької сільської ради. Зазначала, що про факт укладення та підписання цього договору вона не пам`ятала. Протягом 2005-2007 років вона переживала регулярні психологічні переживання, викликані конфліктом із сестрою та наявністю судового спору, який вирішено на користь останньої. Стверджувала, що під час укладення цього договору дарування вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки протягом тривалого часу хворіє на захворювання, які могли вплинути на її психічне здоров`я. Крім того, укладення договору дарування цілого житлового будинку на користь відповідачки не відповідає її дійсній волі, оскільки вона мала намір подарувати свій будинок обом дітям, а не тільки доньці. У зв`язку з наведеним просила визнати недійсним договір дарування від 10 травня 2007 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- проведеною у справі експертизою не визнано абсолютної неспроможності позивачки на момент укладення договору розуміти значення своїх дій та керувати ними. Установлено, що під час укладення договору ОСОБА_1 могла правильно розуміти значення своїх дій та передбачати їх наслідки;
- перебування позивачки на момент укладення спірного договору дарування у стані, за якого вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, спростовуються поясненнями приватного нотаріуса Іванишинець В. І., яка підтвердила, що договір дарування нерухомого майна від 10 травня 2007 року був підписаний позивачкою при повному розумінні нею умов договору та його наслідків, які нотаріус особисто роз`яснила сторонам, про що свідчать підписи сторін на договорі. Також нотаріус зазначила, що позивачка, бажаючи укласти договір дарування, попередньо приходила декілька раз до нотаріальної контори за отриманням консультації щодо пакету документів, необхідних для укладення договору;
- у судовому засіданні свідки не підтвердили, що погіршення стану здоров`я, в тому числі і пам`яті ОСОБА_4, мало місце саме перед укладенням договору дарування. Водночас свідки зазначили, що позивачка здійснювала належний догляд за онукою, поки її дочка (відповідачка у справі) працювала за кордоном;
- клопотання про призначення у справі повторної експертизи відхилено, оскільки не наведено доказів необхідності проведення такої експертизи, а твердження представника позивача щодо неправильності висновку експерта, посилання на його недостатню обґрунтованість, неясність та немотивованість, суперечливість іншим матеріалам справи, а також на істотне порушення процесуальних норм, які регламентують порядок проведення експертизи, ґрунтувалися на оціночних судженнях сторони, а не на спеціальних знаннях. Належних доказів, які б спростовували висновок експерта, суду не надано;
- приєднані до матеріалів справи виписки з медичної картки ОСОБА_1, довідка про перебування ОСОБА_1 на "Д" обліку у сімейного лікаря, листи завідувача АЗП-СМ про проходження лікування ОСОБА_1 не підтверджують наявність у позивачки психічної хвороби, внаслідок якої вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 5-7, 10, 17);
- висновок спеціаліста від 20 квітня 2015 року щодо психологічного обстеження ОСОБА_1, наданий нею, не спростовує висновку комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи (а. с.18-21).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Гецка М. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- за клопотанням представника позивачки ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 червня 2015 року у цій справі призначено комплексну амбулаторну психолого-психіатричну експертизу. Відповідно до висновку судового експерта від 29 липня 2015 року № 580 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на цей час психічним захворюванням не страждає, виявляє ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. Може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року ОСОБА_1 також психічним захворюванням чи недоумством не страждала, виявляла ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. За своїм станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час укладення договору дарування ОСОБА_1 не мала таких індивідуально-психологічних особливостей, які б могли істотно вплинути на її здатність керувати своїми діями, передбачати їх наслідки, розуміти характер і фактичний зміст власних дій. Згідно з письмовими роз`ясненнями експертів психічний стан ОСОБА_1 на 2007 рік експерти оцінювали відповідно до даних медичної документації. Жодних розладів психічної сфери в медичній документації не зафіксовано, рекомендації лікарів щодо необхідності консультації лікаря-психіатра не відображено. Ретроспективно оцінюючи психічний стан на 2007 рік, з урахуванням актуального психічного стану (при обстеженні), знаючи та розуміючи особливості розвитку будь-яких психічних розладів, експерти вважали достатньою інформацію про психічний стан підекспертної особи на час вчинення нею правочину. Особливістю хронічних психічних розладів є їх прогредієнтність, тобто прогресування хвороби із плином часу. Враховуючи, що при експертному дослідженні у ОСОБА_1 не виявлено важких психічних розладів, тому очевидно, що 8 років тому (у 2007 році) таких розладів не було;
- отже, відповідно до проведеної у справі експертизи експерти не дійшли висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 у момент укладення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання укладеного в такому стані правочину недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України;
- позивачка та її представник заперечили результати цієї експертизи, посилаючись на висновок спеціаліста від 21 квітня 2015 року та фахівця від 05 листопада 2015 року, а також показання свідків. Однак такі докази не є належними у справі, оскільки здатність особи розуміти значення своїх дій та керувати ними може підтвердити тільки експерт у цій сфері шляхом проведення відповідної експертизи;
- у матеріалах справи є ще один висновок судово-психіатричних експертів від 29 квітня 2016 року № 52, згідно з яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час укладення договору дарування 10 травня 2007 року страждала на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді "вираженого стійкого органічного (судинного, дісметаболічного ґенезу) емоційно-лабільного розладу, із значним зниженням когнітивних функцій" (що відповідало діагностичним критеріям рубрики "F06/8" за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду). При цьому ступінь вираженості розладів її когнітивних та емоційно-вольових функцій під час укладення договору дарування 10 травня 2007 року був настільки виражений, що абсолютно позбавляв її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними (тобто її стан підпадав під дію статті 39 ЦК України). Враховуючи вищевказане, питання відносно її фізичного стану на 10 травня 2007 року втрачає сенс. Зважаючи на актуальний психічний стан на теперішній час, наявність у неї стійкого психічного розладу у вигляді "вираженого стійкого органічного (судинного, дісметаболічного ґенезу) емоційно-лабільного розладу, із значним зниженням когнітивних функцій" (що відповідало діагностичним критеріям рубрики "F06/8" за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, потребує додаткових роз`яснень тексту процесуальних документів, матеріалів цивільного провадження, та часу для їх обміркування;
- тобто у цій справі є два протилежні висновки судової експертизи. Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України для уникнення сумнівів щодо правильності того чи іншого висновку судової експертизи судом було призначено повторну стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, а її проведення доручено Українському науково-дослідному інституту соціальної та судової психіатрії та наркології. Необхідність призначення повторної експертизи для встановлення факту здатності чи нездатності ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року зазначено також у експертному дослідженні лікаря - судово-психіатричного експерта Ревенок О., психолога - експерта судового Радзевілова Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії та наркології. Проте ця повторна експертиза проведена так і не була, спочатку через втрату матеріалів справи, а потім у зв`язку з відсутністю в Українському науково-дослідному інституті соціальної та судової психіатрії та наркології стаціонарного відділення;
- ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 червня 2019 року задоволено клопотання адвоката Ільчука І. М. про призначення повторної стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Проведення експертизи доручено Державній установі "Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України" м. Київ. Однак і цього разу провести повторну експертизу не вдалося у зв`язку з відмовою особи від проходження психолого-психіатричної експертизи. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2021 року витребувано від Державної установи "Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України" оригінали або належно завірені копії документів, що стали підставою для повернення матеріалів справи та залишення без виконання ухвали суду про проведення судової експертизи. Необхідність витребування цих документів пояснювалося тим, що у випадку встановлення ухилення від участі в експертизі, така обставина матиме негативні наслідки для сторони. З роз`яснень, наданих Державною установою "Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України" у листі від 31 травня 2021 року № 17/01/528, слідує, що ОСОБА_1 під час спілкування з нею в телефонному режимі заперечила проти проведення відносно неї стаціонарної експертизи, погодившись на амбулаторну. Тобто проведення повторної експертизи виявилося неможливим, у тому числі і через те, що ОСОБА_1 заперечила необхідність проведення щодо неї стаціонарної експертизи. У подальшому нових клопотань про призначення повторної стаціонарної чи амбулаторної експертизи від сторін до суду не надходило;
- позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними під час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року. Висновки наявних у справі експертиз суперечать одне одному, а провести повторну експертизу виявилося неможливим. Висновок спеціаліста від 21 квітня 2015 року і фахівця від 05 листопада 2015 року, а також показання свідків, не є належними доказами для підтвердження заявлених позовних вимог.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У серпні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:
- суд апеляційної інстанції вказав, що у справі є два протилежні висновки судової експертизи. При цьому суд послався на частину другу статті 113 ЦПК України, усупереч положенням якої було призначено повторну стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, обґрунтовуючи це тим, що такі дії необхідні для уникнення сумнівів щодо правильності того чи іншого висновку судової експертизи. Разом із тим апеляційний суд не врахував, що у справі вже було проведено повторну стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, а також те, що підставою для її проведення слугувало експертне дослідження лікаря судово-психіатричного експерта та судового експерта-психолога від 04 березня 2016 року № 5. Хоча в мотивувальній частині своєї ухвали від 17 жовтня 2016 року апеляційний суд констатував, що у справі також проведено експертне дослідження від 04 березня 2016 року № 5 Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України;
- у вказаному експертному дослідженні від 04 березня 2016 року № 52 зазначено, що висновок судово-психіатричного експерта КЗ "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" від 29 липня 2015 року № 580 є неправильним та не відповідає критеріям допустимості, оскільки: 1) мали місце обставини, які виключали участь експерта у справі; 2) експерт вийшов за межі своїх повноважень; 3) є неузгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; 4) є необґрунтованість експертного висновку та його неузгодженість з іншими матеріалами справи; 5) не було додержало вимоги законодавства при проведенні експертизи. За таких обставин, необхідно призначити у цій справі повторну судову психолого-психіатричну експертизу. У зв`язку з чим, апеляційним судом було призначено повторну комплексну судову стаціонарну психолого-психіатричну експертизу проведення якої було доручено експертам КУ "Одеський обласний центр психічного здоров`я";