Постанова
Іменем України
14 грудня2022 року
м. Київ
справа № 203/99/20
провадження № 61-5145св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2020 року у складі судді Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2021 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір № DNCOLON06904 за умовами якого останній отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі
1 587 204,12 грн, яким надано 540 443,53 грн на реструктуризацію заборгованості за Умовами та правилами надання банківських послуг
№ 33717484 (кредитний ліміт на поточний рахунок), укладений між банком та ПП "БІР ТРЕЙДЕР"; 956 888,99 грн. на реструктуризацію заборгованості за Договором про надання банківської гарантії №G0815/1260 від 19 серпня
2016 року, укладеного між банком та ПП "БІР ТРЕЙДЕР"; 14 005,00 грн на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.6, 2.2.10 цього договору; 75 866,63 грн на сплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.13, 2.3.12, 6.8 цього Договору.
В забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 за цим договором
з ОСОБА_2 укладено договір поруки № DNCOLON06904 від 21 жовтня
2016 року, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Відповідачі належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконували, у зв`язку з чим станом на 29 жовтня 2019 року виникла заборгованість в сумі 4 176 268,40 грн.
Позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від
09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2021 року, задоволено позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" та стягнуто на його користь в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором № DNCOLON06904 від 21 жовтня
2016 року по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн, а всього - 159 550,49 грн. Вирішене питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі після надіслання повідомлення банком та його отримання платежів на виконання умов кредитного договору не здійснювали, у зв`язку з чим прострочили зобов`язання. Встановивши факт невиконання взятих на себе кредитних зобов`язань, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щовідповідачі в порушення статей 526, 530, 1049, 1054 ЦК України не сплачували кредит обумовленими Графіком зменшення поточного ліміту, що є Додатком № 1 до Кредитного договору № DNCOLON06904 від 21 жовтня 2016 року, і з порушенням статті 529 ЦК України відступили від строків виконання зобов`язання, у зв`язку з чим прострочили виконання щодо повернення заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн.
Доводи апелянта про те, що 23 вересня 2017 року у додатку Приват24
ОСОБА_1 виявив, що йому було нараховано замість чергового платежу
7 060,46 грн суму заборгованості більш ніж 2 000 000,00 грн, що є всією сумою кредиту з урахуванням штрафних санкцій, колегія суддів вважала безпідставними, так як вказане не впливає на законність оскаржуваного рішення та не спростовує факт неналежного виконання відповідачами взятих на себе кредитних зобов`язань.
Твердження апелянта про те, що Банк здійснив незаконне нарахування пені та штрафів, та всю суму кредиту у вигляді дострокового повернення, прострочена заборгованість виникла з вини кредитора, а тому наявні підстави для зменшення розміру неустойки, колегія суддів також вважала необґрунтованими, так як вказане є лише припущенням апелянта, тоді як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказів на підтвердження вказаного, апелянтом надано не було.
Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Аргументи учасників справи
01 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення у справі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в суді першої інстанції розглянуто за його відсутності, суд належним чином не повідомив відповідача про дату, час і місце судового засідання. Позивач в обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази його повідомлення, що не узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Фундаментальне значення в даному випадку має питання прийняття заочного рішення під час суворого карантину спричиненого пандемією коронавірусу, без повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи та без відзиву відповідача, за умови, що строк на надання відзиву не закінчився.
ОСОБА_1 тричі звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, два з яких було обґрунтовано перебігом карантином. Після останнього відкладення, про дату судового засідання, яке відбулось 09 червня 2020 року та на якому було прийнято заочне рішення заявнику відомо не було, оскільки про призначення на вказану дату ОСОБА_1 не повідомлявся. Вказана обставина зумовила відсутність ОСОБА_1 у судовому засіданні 09 червня 2020 року.
ОСОБА_1, на дату розгляду справи виповнилось 42 роки. Починаючи з впровадження карантину на території України він перебував на самоізоляції з огляду на потенційну загрозу від СОVID-19. На період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється. Ухвалою Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у даній справі, відповідачам не пізніше 20 лютого 2020 року включно, але не менше як впродовж п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, подати відзив на позовну заяву. Вказану ухвалу та позовну заяву ОСОБА_1 не отримував. Після початку карантину ознайомитись з матеріалами справи та надати відзив на позовну заяву у зв`язку з самоізоляцією можливості не мав. Отже з урахуванням законодавства про карантин, строк для подання відзиву на момент прийняття рішення був таким, що не скінчився.
Вказані обставини свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, а також які унеможливили здійснення ним захисту своїх прав та інтересів у даній судовій справі.
Суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінку неповідомленню відповідача, позбавленню можливості надати відзив та іншим доводам, чим фактично підтримав незаконне рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції розглянув справу навіть без виклику сторін, у зв`язку з чим відповідач так і не зміг донести свою правову позицію.
Такі порушення зумовили невірне вирішення спору, які полягають у такому: стягнення з відповідача пені по за межами строків позовної давності за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн; не зменшення штрафних санкцій з урахуванням того, що прострочення боржника відбулось з вини кредитора стягненням завищеної суми відсотків. За умови надання позивачу судом можливості викласти свою правову позицію у заявах по суті справи, позивач міг би заявити клопотання про застосування строків позовної давності до пені та заявити клопотання про призначення експертизи, для встановлення дійсного розміру заборгованості, оскільки стягнуті суми є значно завищеними. Кредитні кошти, які заявлені до стягнення, забезпечені іпотекою, а заборгованість яка виникла, була спричинена невірним розрахунком банку строків погашення кредиту та протиправним віднесенням Банком 6 поточних платежів у розмірі 47 060,46 грн кожний на погашення лише пені, яку банк нараховував у місячному розмірі більшому ніж черговий платіж за один місяць. Позивачем було заявлено до стягнення 159 550,49 грн, в той час як з незрозумілих причин суд вийшов за межі позовних вимог та встановив, що позивач має заборгованість у значно більшому розмірі. Суд першої інстанції встановив: "звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути з відповідачів як солідарних боржників лише заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 37 613,81 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 10 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року в розмірі 121 936,68 грн, хоча повний розмір заборгованості становить 4176268,40 грн станом на 29 жовтня 2019 року". Аналогічний, слово в слово абзац виклав у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. С незрозумілим, з яких підстав суди прийшов до таких висновків, оскільки дійсна заборгованість складає близько 1 500 000,00 грн, яка виникла з вини позивача та така заборгованість не була предметом розгляду даної справи. Позивач позбавлений можливості спростувати обставини наявності заборгованості у розмірі
4 176 268,40 грн, про яку зазначили суди двох інстанцій, що вкрай негативно впливає на репутацію позивача.
У липні 2021 року АТ КБ "Приватбанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивований тим, що з матеріалів справи вбачається, усі судові повістки на 27 січня 2020 року, 20 березня 2020 року, 17 квітня 2020 року 14 травня
2020 року, 09 червня 2020 року направлялись відповідачу-1 за зареєстрованим місцем проживання, завчасно рекомендованим листом з повідомленням, й хоча судові повістки повертались без вручення з відміткою про причини невручення за закінчення строку зберігання - відповідач-1 був належним чином та завчасно повідомлений про судові засідання, про що свідчать його неодноразові заяви про відкладення розгляду справи, подані через канцелярію суду особисто, зокрема 27 лютого 2020 року, 16 квітня 2020 року, 13 травня 2020 року. При цьому слід відмітити, що строк на подання відзиву в ухвалі суду про відкриття провадження у справі встановлений відповідачу до 20 лютого 2020 року, з заявою про відкладення відповідач звернувся ще до введення за постановою Кабміну у державі карантину - 27 лютого 2020 року, після чого жодна із заяв не містила інших причин відкладення розгляду, як необхідність подання доказів, їх витребування, інших заяв по суті справи (при цьому такі докази заяви подані не були), тощо. У зв`язку з чим вважаємо, що відповідач належним чином повідомлявся та був обізнаний завчасно про всі судові засідання та його неявка у п`ять судових засідань, починаючи з 27 лютого 2020 року по 09 червня
2020 року, не може бути виправдана обмежувальними карантинними заходами, й не може бути підставою для скасування законного судового рішення.
В касаційній скарзі відповідач не навів переконливих доказів, що мають істотне значення, для правильного вирішення справи, й підтверджують його припущення, що банк неправомірно виніс заборгованість по кредитному договору на прострочку. Припущення відповідача про різне тлумачення останнім та Банком пункту А. 3 договору не спростовують висновків суду про допущення відповідачем прострочення виконання зобов`язання з урахуванням визнання касатором обставин припинення сплати чергових платежів щонайменше з вересня 2017 року. Також, судом встановлено, що касатор звертався до Банку з приводу простроченої заборгованості 14 листопада
2017 року, 22 лютого 2018 року, проте з часу звернення касатором не поновлено виконання зобов`язання та не надано доказів наявності правових та фактичних підстав для такого поновлення, що виключали б прострочення боржника за статтею 612 ЦК України.