ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 910/4905/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.
за участю представників учасників справи:
представника позивача - Зима М.О. (директор)
представника відповідача - Гром А.М. (самопредставництво)
представника прокуратури - Ющенко М.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Барсук М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
від 05.07.2022
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел"
до Міністерства оборони України
за участю Офісу Генерального прокурора
про стягнення 162 044 317, 00 грн.
Короткий зміст позовних вимог та заперечень, суть спору
1. 31.03.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство) про відшкодування вартості майна в сумі 162 044 317,00 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що рішенням суду 28.01.2019 у справі № 910/13603/18 за позовом Міністерства був визнаний недійсним договір № 1 "Інвестування та модернізації матеріально технічної бази військового шпиталю" від 27.03.2007 (надалі -інвестиційний договір від 27.03.2007), що укладений між сторонами, та додатки до нього. Суд не вирішував у цій справі питання про застосування наслідків недійсності правочину. На виконання інвестиційного договору позивач поставив медичне обладнання на суму 47 575 297,08 грн. Міністерство відмовилось повертати майно, посилаючись на правовий режим майна та відсутність у законі порядку передачі майна на вимогу суб`єкта господарювання. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України Міністерство зобов`язано відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.
3. Міністерство проти позову заперечувало, посилаючись на те, що:
- майно, що було набуте Міністерством за інвестиційним договором, закріплено за військовою частиною на праві оперативного управління та набуло статусу військового (медичного) майна;
- законодавством у військовій сфері та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, не передбачена можливість вилучення (передачі) майна у такий спосіб;
- позивач на виконання інвестиційного договору отримав у власність нерухоме майно (будівлі) на суму 27 763 582,06 грн та земельну ділянку площею 2,87 га. Позивач володів та користувався цим майном до 06.07.2016 (набрання законної сили рішення у справі № 904/2552/15);
- за період з 2007 по 2016 роки позивач отримував доходи від цього майна, але не визначає їх розмір.
4. Також Міністерство заявило про застосування наслідків строку позовної давності. Міністерство вважало, що право на позов у позивача виникло 06.07.2016 (набрання законної сили рішенням у справі № 904/2552/15, яким визнано недійсним інвестиційний договір від 27.03.2007 з додатками до нього стосовно споруд і будівель, розташованих на території військового містечка), тому позивач, звернувшись до суду 31.03.2020, пропустив трирічний строк позовної давності.
5. Прокурор Офісу Генерального прокурора, що вступив у справу в інтересах держави, у поясненнях проти позову заперечував з таких підстав:
- позивач вказав у позові, що на виконання судового рішення у справі № 50/740-11/78 Міністерство у 2011 році сплатило позивачу 13411715,02 грн, як сума заборгованості, що не була сплачена з урахуванням вартості переданого нерухомого майна за поставлене обладнання. Такі дії є зловживаннями правами відповідно до статті 43 ГПК України;
- такі обставини мають значення під час з`ясування питання щодо наявності підстав для захисту прав та застосування до спірних правовідносин норми частини першої статті 216 ЦК України, оскільки вимога про сплату вартості товару за цінами станом на 2020 рік, за частину якого сплачено ще в 2011 році, призводить до порушення загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності та розумності;
- не всі об`єкти нерухомості були повернуті у власність держави, навіть з урахуванням прийнятих рішень;
- висновок судової експертизи від 29.06.2021 не дає ґрунтовну інформацію стосовно предмета доказування у справі, оскільки експертиза проведена без урахування, що частина майна була оплачена, тому неможливо визначити/виокремити перелік майна, вартість якого підлягала оцінці під час проведення експертизи;
- дії позивача є необґрунтованими, спрямованими на зловживання своїм правом шляхом безпідставного заволодіння бюджетними коштами та вчиняються з наміром завдати шкоди державі, тому відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
6. Між позивачем та відповідачем укладено договір інвестування реконструкції та модернізації матеріально-технічної бази військового шпиталю від 27.03.2007 № 1 (далі - інвестиційний договір), предметом якого є правове регулювання участі сторін у складанні, корегуванні проекту, реконструкції, модернізації, технологічному оснащенні матеріально-технічної бази військового шпиталю, зазначеному у п. 1.1 цього Договору, а також здійсненні інших робіт, зокрема, будівельних, направлених на досягнення мети цього Договору, та введення об`єкту в експлуатацію. В рамках цього Договору позивач є генеральним інвестором щодо складання, корегування проекту, реконструкції, будівництва, переобладнання, модернізації та технологічного оснащення об`єкта та введення його в експлуатацію тощо (п. 1.2, 1.3).
7. В подальшому до цього договору вносилися зміни, шляхом підписання між сторонами додаткових угод.
8. Актом виконання інвестиційного проекту договору від 23.12.2008 № б/н підтверджується передача позивачем відповідачу обладнання в загальній сумі 47 575 297,08 грн відповідно до актів прийому-передачі, зазначених в такому акті виконання інвестиційного проекту Договору.
9. Обставини виконання умов інвестиційного договору протягом 2007 та 2008 років та здійснення поставки медичного обладнання на загальну суму 47 575 297,08 грн встановлені рішенням від 11.04.2011 у справі №50/740-11/78, яким стягнуто з Міністерства на користь позивача 13 411 715,02 грн.
10. Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 09.12.2011 ВП № 28869264 про закінчення виконавчого провадження встановлено виконання наказу від 16.09.2011 № 50/740-11/78 про стягнення з відповідача на користь позивача, зокрема, основного боргу в сумі 13 411 715,02 грн.
11. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 березня 2016 року у справі № 60/158-08, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 09 серпня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову Товариства про визнання права власності на нерухоме майно.
12. Суд у цій справі встановив, що Міністерство відчужило спірне нерухоме військове майно без дозволу Кабінету Міністрів, тому дійшов висновку, що інвестиційний договір та додаткові угоди до нього є нікчемним правочином відповідно до статті 228 ЦК України, як такий, що порушує публічний порядок.
13. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 у справі № 904/2552/15, яке набрало законної сили, суд визнав недійсними Договір з додатками до нього та невід`ємними частинами цього Договору актами розподілу часток Сторін в об`єкті (матеріальна база військового шпиталю, що розташований на земельній ділянці по вул. Комсомольській, 63 у м. Дніпропетровську) стосовно споруд і будівель, розташованих на території військового містечка № 7, а також витребував нерухомого майно з чужого незаконного володіння.
14. У цій справі дійшов висновку, що договір укладений з метою приховати інший правочин, - договір міни (відчуження) спірного нерухомого військового майна на медичне обладнання, яке поставив позивач. Міністерство відсудило військове майно під час дії заборони. Цей договір суперечить інтересам суспільства, оскільки результатом його виконання стало вибуття з державної власності військового шпиталю, що не відповідало меті договору.
15. Іншим рішенням Господарського суду м. Києва від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18 задоволено зустрічний позов Міністерства і визнано недійсним договір з додатками до цього договору та невід`ємними частинами цього договору актами розподілу часток сторін в об`єкті від 16.08.2007, 06.09.2007, 08.10.2007, 17.12.2007, 01.08.2008, 06.10.2008. Внаслідок визнання недійсності договору відмовлено у задоволення первісного позову Товариства про стягнення заборгованості за поставлене обладнання.
16. Позивач звернувся до відповідача з листом від 25.11.2019 № б/н про повернення майна, отриманого за договором, а при неможливості такого повернення - відшкодувати його вартість.
17. Міністерство листом від 22.01.2020 № 510/8/500 повідомило, що майно за договором набуло статусу військового майна, передача якого за вимогою суб`єктів господарювання не передбачена.
18. На замовлення позивача складено звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість майна, яке передано позивачем відповідачу за договором, становить 162042317,00 грн.
19. Для встановлення вартості медичного обладнання, що відповідач одержав за недійсним договором, за клопотанням Міністерства ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 було призначено судову товарознавчу експертизу.
20. Висновком експерта від 29.06.2021 встановлено, що загальна ринкова вартість майна, зазначеного в ухвалі та додатках до неї, визначена на момент проведення експертизи, складає 117 768 750,00 грн, без урахування вартості товарів у товарних позиціях пп. 236-240, 301, 479-480, яка не визначалась за причинами, наведеними в таблиці № 1 дослідницької частини висновку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
21. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Міністерства на користь Товариства 104 357 034, 98 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 473 790,80 грн. У решті позову відмовлено.
22. Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.07.2022 скасував рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
23. Суди обох інстанцій дійшли висновку, що Міністерства зобов`язано повернути позивачу одержане за договором майно шляхом відшкодування його вартості у сумі 104 357 034,98 грн, яка визначена згідно з експертним висновком та з урахуванням часткової оплати.
24. Суд першої інстанції відхилив заяву Міністерство про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки дійшов висновку, що право на застосування реституції та витребування майна виникло 01.03.2019, тобто, з моменту набрання законної сили рішенням від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18, тому позивач, звернувшись 31.03.2020, не пропустив трирічний строк позовної давності.
25. Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком і виходив з того, що у постанові від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 Харківський апеляційний господарський суд дійшов висновку про нікчемність інвестиційного договору, тому за правилами частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У справі, що переглядається, виконання договору почалось 04.06.2007, тому позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, і не навів обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку, що є підставою для відмови у позові.
26. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи аргументи Міністерства, що були викладені в апеляційній скарзі, зазначив, що:
- суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заперечення відповідача на висновок експертизи та клопотання про витребування додаткових доказів, оскільки вимоги Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень не вимагають засвідчення поданих експерту документів відповідно до вимог ДСТУ-4163:2020. Міністерство не навело своїх сумнівів щодо наданих експерту документів, їх невідповідність оригіналам чи відмінність від оригіналів, які наявні у відповідача. Та обставина, що експерту зі сторони Міністерства було направлено всього 670 найменувань майна, тоді як експертом здійснено оцінку 674 одиниць майна не є підставою для відхилення висновку експерта, оскільки Міністерство не зазначило перелік майна, яке не було враховане експертом під час здійснення експертизи або яке було оцінене помилково. Міністерство відповідно до вимог частини другої статті 107 ГПК України не навело підстав щодо сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи, тощо);
- Міністерство належними і допустимими доказами, зокрема, висновком експерта не довело, що сплачена сума у розмірі 13 411 715,02 грн могла змінитись під час оцінки експертом вартості поставленого позивачем відповідачу товару у 2020 році, що є підставою для відхилення його аргументів, що зменшення суми стягнення на 13 411 715,02 грн за товар, який був оплачений ще в 2011 році, при оцінці вартості товару у 2020 році, призводить до порушення загальних засад справедливості, добросовісності та розумності;
- правильним є висновок суду першої інстанції, що відповідач відповідно зобов`язаний повернути позивачу все одержане за нікчемним договором майно у вигляді його вартості у сумі 104 357 034,98 грн, яка визначена згідно з експертним висновком та з урахуванням встановленої вище часткової оплати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу
27. 25.09.2022 скаржник на виконання ухвали Верховного Суду подав нову редакцію касаційної скарги, в якій зазначає:
- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 204, частини першої статей 213, статей 228, 626, 628 ЦК України і не застосував норми частини першої статті 217 ЦК України, оскільки розповсюджуючи на весь договір правовий висновок Харківського апеляційного господарського суду щодо нікчемності правочину, не врахував, що цей договір за своєю природою є змішаним, сторони однаково тлумачили правову природу договору. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (щодо застосування презумпції правомірності правочину), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19, від 15.03.2021 у справі № 361/392/20, від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19, від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц (щодо застосування наслідків недійсності частини правочину (окремих пунктів кредитного договору)), що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України;
- суд апеляційної інстанції порушив принцип res judicate, оскільки надав перевагу одному судовому рішенню над іншим при оцінці дійсності договору в частині поставки медичного обладнання, фактично залишив поза увагою обов`язковість виконання судового рішення у справі № 910/13603/18, не врахував висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, а також висновок у постанові від 04.10.2018 у справі № 910/17763/17 щодо застосування норм частини третьої статті 75 та пункт 3 частини першої статті 231 ГПК України, що є підставою касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України;
- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 256, 257, 261 ЦК України, оскільки помилково визначив початок перебігу строку позовної давності, і не врахував висновок Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків недійсності правочину необхідно рахувати з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним. За наявності відповідного рішення суду у позивача виникли "правомірні очікування" та "законні сподівання" щодо повернення майна за недійсним правочином, що є підставою касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України;