ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/15575/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Уркевича В.Ю., Краснова Є.В.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 (колегія суддів: Шапран В.В. - головуючий, Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрезеніус Медикал Кер Україна"
до: 1) Міністерства охорони здоров`я України,
2) Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації,
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Чернігівська обласна державна адміністрація,
2) Чернігівська міська рада,
за участю Чернігівської обласної прокуратури,
про солідарне стягнення заборгованості за фактично надані послуги
за участю:
позивача: Процюк О.О. (адвокат)
відповідача-1: Дяк Ю.М. (самопредставництво), Яковенко О.М.(самопредставництво)
відповідача-2: Грицик О.М. (адвокат)
прокурора: Косенко Д.В. (посвідчення)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрезеніус Медикал Кер Україна" (далі - Товариство), звернувшись з позовом, просило стягнути солідарно з Міністерства охорони здоров`я України (далі - Міністерство, відповідач-1) та Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Управління охорони здоров`я, відповідач-2) заборгованість за фактично надані послуги в розмірі 14 044 726,96 грн.
1.2 Позов обґрунтовано тим, що відповідачі в порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами належним чином не виконали взяті на себе зобов`язання з оплати фактично наданих медичних послуг в період з липня 2014 року по березень 2020 року, у зв`язку з чим в них виникла заборгованість у вказаному розмірі.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 (суддя Сівакова В.В.) в позові відмовлено повністю.
2.2 Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що у відповідачів обов`язок по оплаті медичних послуг, наданих у зазначений період, перед позивачем не виник, відповідний договір з урахуванням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" не укладався, істотні умови договору у вказаному періоді з позивачем не узгоджувалися, відносини у спрощений спосіб не оформлялися, та як наслідок, солідарна відповідальність відповідачів не виникла і обов`язок зі здійснення розрахунку за спірні послуги відсутній.
2.3 Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 вказане рішення Господарського суду міста Києві від 09.12.2021 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства на користь Товариства 14 0144 726,96 грн. заборгованості за фактично надані медичні послуги. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
2.4 Судове рішення мотивоване тим, що у Міністерства виник публічний обов`язок з оплати за фактично надані медичні послуги, виходячи з положень статей 18, 353 Основ законодавства про охорону здоров`я, та зустрічний обов`язок як замовника послуг у правовідносинах про надання цих послуг згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтею 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому трирічний строк позовної давності, за висновком суду, належить рахувати саме з часу отримання позивачем листа від 08.07.2020, в якому у відповідь на претензію позивача відповідач-1 зазначив про невизнання обов`язку по оплаті наданих послуг.
2.5 Водночас суд апеляційної інстанції вказав про безпідставність вимоги про солідарне стягнення боргу, оскільки в даному спорі ефективним способом захисту та поновлення прав позивача є задоволення позову саме до Міністерства як зобов`язаної перед Товариством особи у спірних правовідносинах (безпосереднього замовника послуг та розпорядника бюджетних коштів на здійснення їх оплати).
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги Міністерство послалось на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний суд не врахував правового висновку, який викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19. Також відповідач-1 вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
3.3 У відзиві на касаційну скаргу Товариство, посилаючись на безпідставність викладених у скарзі доводів відповідача-1, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін.
3.4 Поданий третьою особою-2 відзив на касаційну скаргу Міністерства не може бути прийнятий до розгляду, виходячи із наступного.
3.5 Відповідно до приписів частини другої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
3.6 Згідно зі статтею 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
3.7 Третя особа-2 у відзиві просить касаційну скаргу відповідача-1 задовольнити.
3.8 Отже, оскільки поданий третьою особою-2 відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги Міністерства, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак третьою особою-2 не додано документа про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подана заява залишається без розгляду.
4. Мотивувальна частина
4.1 Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.2 У касаційній скарзі як на підставу для скасування судового рішення скаржник вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків, які викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19.
4.3 Водночас із оскарженої постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідачів на постанову Верховного Суду у справі № 910/11847/19, оскільки дійшов висновку щодо необхідності врахування саме останньої правової позиції у подібних правовідносинах, яку було викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2022 зі справи № 925/1545/20.
4.4 За таких обставин наведена Міністерством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
4.5 Стосовно доводів, викладених у касаційній скарзі, про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах слід зазначити наступне.
4.6 Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України та Національної академії медичних наук України від 11.05.2011 №280/44, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.02.2016 №89, якими затверджені уніфіковані клінічні протоколи, обов`язкова періодичність гемодіалізу для одного пацієнта складає не менше 3-х разів на тиждень тривалістю не менше 4 годин.
4.7 Отже, специфіка медичних послуг методом гемодіалізу також впливає на зміст правовідносин між сторонами спору.
4.8 Також встановлено, що в матеріалах справи наявний лист відповідача-1 від 28.07.2014 №3.05/21355 (т. 2, а.с 135), згідно якого відповідач-1 просить відповідача-2 організувати перевезення та лікування 15 пацієнтів (переміщених осіб із зони АТО), які потребують апаратного гемодіалізу.
4.9 Як зазначав позивач, 28.07.2014 на нараді в Міністерстві охорони здоров`я України за його участі розглядалося питання, яке виникло у зв`язку із початком війни на сході України, а саме надання замісної ниркової терапії пацієнтам - внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей. На згаданій нараді, Міністерством охорони здоров`я України було прийнято рішення про перенаправлення пацієнтів із зони АТО на лікування до медичного центру позивача у м. Чернігові. Починаючи з липня 2014 року в медичному центрі позивача у м. Чернігові безперервно проходять лікування направлені внутрішньо переміщені особи. Кількість направлених пацієнтів у різні періоди варіювалася від 5 до 16, лікування для хворих було і залишається безкоштовним.
4.10 Відповідачем-1 вказані обставини щодо розгляду на нараді в Міністерстві охорони здоров`я України питання надання замісної ниркової терапії пацієнтам - внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей, та щодо прийняття рішення про перенаправлення пацієнтів до медичного центру позивача у м. Чернігові, а також щодо їх лікування позивачем, у судах попередніх інстанцій не спростовано.
4.11 З липня 2014 року по березень 2020 року відповідачами не приймалось рішення про припинення лікування чи перенаправлення пацієнтів (внутрішньо переміщених осіб) на лікування в інший заклад охорони здоров`я, з огляду на що, лікування направлених Міністерством охорони здоров`я України пацієнтів залишалося чинним для позивача. При цьому відносини з надання Товариством послуг гемодіалізу внутрішньо переміщеним особам не було врегульовано окремим письмовим договором.
4.12 Тобто, пацієнти які отримали послуги від позивача, сплата за які є предметом спору в даній справі, були направлені до позивача відповідачем-1, про що було повідомлено відповідачу-2. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно листів, що містяться в матеріалах справи, позивач постійно інформував відповідачів про те, що продовжує надавати послуги хворим, які переїхали із зони АТО та просив врегулювати існуючу заборгованість та формалізувати відносини з надання медичних послуг. У свою чергу відповідачі не ухвалювали рішення щодо перенаправлення пацієнтів до інших закладів та не вживали заходів щодо врегулювання спірних питань.
4.13 Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно матеріалів справи, позивач зі свого боку виконував ті ж зобов`язання з надання послуг, які були взяті ним, починаючи з укладення рамкової угоди про надання послуг на підставі рішення відповідача-1 про перенаправлення пацієнтів - внутрішньо переміщених осіб. У свою чергу, у спірний період відповідач-1 за мовчазною згодою погоджував такі послуги.
4.14 Крім того, з доданих позивачем листів слідує, що відповідач-2 та треті особи постійно вели роботу щодо вирішення питання фінансування медичних послуг наданих позивачем, зокрема, звертались до відповідача-1, Кабінету Міністрів України з проханням внести зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1070-р (лист від 17.11.2014 №03/1-22/6810 (т. 1 а.с. 65), лист від 04.12.2014 №02-02/5065 (т. 1, а.с. 66), до Прем`єр-міністра України з клопотанням розглянути питання щодо можливості включення у пілотний проект відпрацювання механізму фінансування послуги з лікування хворих на хронічну ниркову недостатність, які отримують лікування методом гемодіалізу (рішення Чернігівської міської ради від 30.11.2017 №25/VII-39, т. 1, а.с. 95-96). У вказаних зверненнях містилося посилання на те, що цим розпорядженням виділені кошти спрямовувались виключно на забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення хворих, які потребують гемодіалізу з числа осіб, що переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, а не на оплату медичних послуг.