ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 333/4393/19
провадження № 51-5285км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
перекладача ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080040001656, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 450 000 грн.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 травня 2019 року у період часу з 8:00 до 8:55, перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2, діючи з мотивів раптово виниклих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_10, маючи умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, за допомогою невстановленого під час судового розгляду предмета, що має ріжучі та/або колюче-ріжучі властивості, завдав потерпілому не менше 17-ти ударів в область тулуба, шиї та верхніх кінцівок, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки життя, тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для заподіяння смерті ОСОБА_10, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 29 листопада 2021 року апеляційні скарги представника потерпілого та захисника залишив без задоволення, а вирок суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисникпорушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень та закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК (у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення).
На обґрунтування своїх вимог зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання, передбаченого ст. 162 КК, оскільки потерпілий без його згоди незаконно зайшов до його квартири. Вважає, що дії підзахисного, відповідно до ч. 5 ст. 36 КК, не є кримінально караними, але місцевий суд безпідставно необхідну оборону визначив, як неприязні стосунки. На думку захисника, суди не врахували всіх обставин справи, не дали належної оцінки показам свідка ОСОБА_11 та ряду доказів, які підтверджують невинуватість ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, за який його засуджено, в результаті чого надали неправильну правову оцінку встановленим обставинам справи та застосували закон про кримінальну відповідальність, який не підлягав до застосування. Зазначає про те, що показання засудженого, свідка ОСОБА_11 та потерпілого, викладені у вироку, не відповідають показанням, які вони давали у суді. Показання потерпілого, викладені у вироку, є суперечливими.
Стверджує про те, що суд безпідставно послався у вироку на речові докази, як на доведеність винуватості ОСОБА_7, оскільки ці речові докази не мають відношення до цього кримінального провадження (засуджений та потерпілий під час судового розгляду не впізнали речові докази).
Захисник також вказує на те, що суд порушив вимоги статей 224, 352 КПК при перехресному допиті потерпілого і свідка ОСОБА_11, надавши право дати показання лише потерпілому, при цьому, позбавивши свідка можливості дати показання у присутності потерпілого.
Зазначає, що місцевим судом під час судового розгляду були істотно порушені вимоги ст. 23 КПК, оскільки суд дозволив прокурору оголосити протокол допиту свідка ОСОБА_11, складений на досудовому розслідуванні. Крім того, суд при допиті свідка досліджував та користувався попереднім вироком Комунарського районного суду від 14 квітня 2020 року, який був скасований, як незаконний, що також є порушенням.
Захисник наголошує, що було порушено право на захист його підзахисного, оскільки ОСОБА_7 на досудовому розслідуванні не було надано відповідного перекладача на голландську мову (єдина мова, якою він вільно володіє). У зв`язку з чим вважає, що відкриття матеріалів кримінального провадження обвинуваченому фактично не відбулось та згідно з ч. 12 ст. 290 КПК суд не мав права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Також звертає увагу, що ОСОБА_7 не було забезпечено зазначеним перекладачем і в суді першої інстанції.
Також сторона захисту не погоджується в частині вирішення цивільного позову, оскільки цивільним позивачем не надано письмових доказів заподіяння потерпілому моральної шкоди.
За твердженням сторони захисту, апеляційний суд не зважив на допущені порушення й необґрунтовано відхилив вимоги захисника, постановивши ухвалу, яка не відповідає ст. 370 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження.
У зв`язку із цим колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до
ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження з огляду на наведені вимоги закону не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Водночас, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо
ОСОБА_7, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 суд першої інстанції обґрунтував: показаннями засудженого, який частково визнавав себе винуватим і не заперечував факту застосування ножа та завдання ним потерпілому ударів; потерпілого ОСОБА_12, який суду пояснив, що 19 травня 2019 року після знайомства у клубі з ОСОБА_7 та його тіткою - ОСОБА_11, останні запропонували йому поїхати до них додому. Коли він перебував у коридорі квартири, відчув удар у спину справа, коли повернувся, то побачив ОСОБА_7, який йому завдавав удари чимось гострим в область грудної клітки праворуч та правої руки та сварився нецензурною лайкою і кричав, чого він сюди прийшов. Потерпілий упав на підлогу, просив засудженого припинити свої дії та намагався встати і захищатися, але засуджений не давав йому встати. Пам`ятає, що ОСОБА_7 завдав йому десь десять ударів, після чого він втратив свідомість. Аналогічні показання потерпілий дав під час проведення слідчого експерименту 27 липня 2019 року за його участю, під час якого останній пояснив та показав кількість спричинених ударів ОСОБА_7, їх механізм нанесення та локалізацію, розташування перед та під час спричинення йому поранень (т. 3, а.п. 65-68).
Згідно даних, які містяться у висновку експерта № 633 від 01 липня 2019 року, в потерпілого виявлено множинні проникаючі (5) та непроникаючі (3) поранення грудної клітки праворуч з ушкодженням внутрішніх органів; множинні поранення правої верхньої кінцівки (ділянок плечового суглоба, плеча, передпліччя, кисті); рана в ділянці шиї, що у клінічному перебігу супроводжувались зовнішньою та внутрішньою кровотечею, гострими розладами реґіонарного кровообігу, порушенням функції правої верхньої кінцівки (за наданими медичними даними), які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Весь виявлений комплекс тілесних ушкоджень у ОСОБА_12 утворився від дії предмета (предметів), що володіє ріжучими та/або колюче-ріжучими властивостями. Виявлений у потерпілого комплекс тілесних ушкоджень утворився від не менш ніж 17 травматичних впливів. Найбільш вірогідне взаєморозташування злочинця і ОСОБА_12 у момент спричинення останньому тілесних ушкоджень могло бути будь-яким, за умов доступності травмованих ділянок тіла для їх ушкоджень. Давність утворення ушкоджень не суперечить терміну, зазначеному в обставинах справи, медичній документації та зі слів потерпілого.
Отже, місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілого такими, що не містять істотних суперечностей, узгоджуються між собою та іншими доказами, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Мотивів для обмови потерпілим засудженого суд не встановив.
Суд першої інстанції надав належну оцінку й показанням свідка ОСОБА_11, яка суду пояснила, що 19 травня 2019 року вона і її племінник ОСОБА_7 познайомилися з потерпілим і разом відпочивали. Після того, як ОСОБА_10 почав себе неадекватно вести, вони з ОСОБА_7 поїхали додому. Коли приїхали додому, то потерпілий без запрошення зайшов до загального коридору, при цьому засуджений намагався його не пустити. Вийшовши до коридору, побачила, що між її племінником і потерпілим відбувається боротьба, обвинувачений намагається виштовхнути ОСОБА_12 з квартири. У цей час потерпілий несподівано впав на підлогу, а ОСОБА_7 закричав, щоб вона викликала лікаря. Коли вона це побачила, закричала на засудженого, щоб той відійшов від ОСОБА_12, а вона побігла до сусідки викликати "швидку". ОСОБА_7 також виходив у цей момент з квартири і його не було декілька хвилин.
На досудовому розслідуванні працівник поліції їй сказав, що ОСОБА_7 зізнався у вчиненому та сказав давати їй показання, що вона взагалі не бачила боротьбу між потерпілим та засудженим, а також не розказувала про фактично протиправну поведінку потерпілого. Тому на стадії досудового розслідування та при першому судовому розгляді фактично давала неправдиві показання в частині поведінки потерпілого та бійки (боротьби) між останнім та ОСОБА_7 у приміщенні квартири. Як ОСОБА_7 завдавав потерпілому удари вона не бачила.
Доводи захисника стосовно суперечностей у показаннях потерпілого та невідповідності показань засудженого і свідка ОСОБА_11, наведених у вироку, тим, що вони давали у судовому засіданні, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, обґрунтовано зважив на те, що показання потерпілого щодо обставин події узгоджуються з іншими дослідженими місцевим судом доказами (показаннями засудженого, який не заперечував факту застосування ножа та завдання ним потерпілому ударів, свідка ОСОБА_13, висновками судово-медичних експертиз, протоколом слідчого експеримента), яким він дав належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку. Наявність певних розбіжностей у показаннях потерпілого жодним чином не вплинуло на правильність встановлення у справі фактичних обставин і, відповідно, на висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненому злочині. Це ж саме стосується і показань засудженого та свідка ОСОБА_11, в яких не встановлено жодних невідповідностей, які б могли вплинути на правильність висновків судових інстанцій.
Окрім того, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення також підтверджується даними протоколів слідчих дій, висновками експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Доводи захисника про перебування його підзахисного в стані необхідної оборони належним чином судами перевірено та таку версію сторони захисту спростовано.
Так, питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Закріплене у ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи з`ясували всі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, і виходячи із встановлених фактичних обставин кримінального провадження дійшли висновку, що знаряддя, яким завдавалися удари, має ріжучі та/або колюче-ріжучі властивості, кількість поранень (не менше 17 ударів в область тулуба, правої верхньої кінцівки та шиї), їх локалізація (4 поранення на передній поверхні грудної клітки праворуч у грудній ділянці, 6 поранень на бічній поверхні грудної клітки праворуч, 1 поранення на життєво-важливому органі - шиї, 1 поранення по середньо-ключичній лінії), сила ударів (не менше 5 проникаючих поранень). Усі ці численні поранення були спричинені ОСОБА_12 у короткий проміжок часу (одномоментно), і навіть тоді, коли потерпілий вже впав на підлогу, ОСОБА_7 продовжував завдавати потерпілому удари, що свідчить про бажання засудженого позбавити ОСОБА_12 життя. Крім того, у тій ситуації, що сталася, не було таких посягань з боку потерпілого (пасивно вів себе, був без зброї та інших будь-яких предметів) до ОСОБА_7, які би давали йому підстави для нанесення 17 ударів ріжуче та/або колюче-ріжучим предметом.