Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 761/41756/20
провадження № 61-1196 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів",
третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів", підприємство), третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 апеляційну скаргу її представника задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року, яким у задоволенні її позову відмовлено, скасовано й задоволено частково її позов до ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів", третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Визнано незаконним наказ ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів"від 26 грудня 2017 року № 1452-к, яким її звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року. Поновлено її на вказаній посаді з 27 грудня 2017 року. Зобов`язано ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів"внести зміни до її трудової книжки. Стягнуто з ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів"на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 839 144,38 грн, з утриманням підприємством з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів та стягнуто 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем видано наказ від 29 липня 2020 року № 690-к про поновлення її на роботі. При цьому, відповідні зміни відповідачем до штатного розпису не вносилися.
03 серпня 2020 року її ознайомлено з вказаним наказом та ознайомлено з наказом підприємства від 25 вересня 2017 року № 1018-к, відповідно до якого з 25 вересня 2017 року посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації скорочено.
Повідомленням від 30 липня 2020 року підприємством попереджено її про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України і надано перелік вакансій, що існували на підприємстві.
Після поновлення на посаді вона до 30 вересня 2020 року перебувала у чергових щорічних відпустках, а з 30 вересня 2020 року до 17 листопада 2020 року на лікарняному.
18 листопада 2020 року наказом ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів"№ 1129-к її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності штату.
Вважала своє звільнення незаконним, оскільки підприємство мало погодити зміни до організаційної структури та її звільнення, як заступника директора, з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відповідно до пунктів 7.4., 11.2.7. і 11.2.8 Статуту ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів", проте такого погодження на її звільнення не надавалося.
Крім того, її звільнення відбулося з порушенням положень трудового законодавства, оскільки посада, на яку її було поновлено, до штатного розпису підприємства не вносилася, умови оплати праці на цій посаді не були встановлені, а виплати, що їй здійснювалися, не відповідали положенням колективного договору, що діяли на час її поновлення на посаді.
Позивач зазначала, що на час її звільнення скорочення чисельності або штату працівників відповідача не відбувалося. Погодження змін організаційної структури та штатного розпису відповідача, як вимагає Статут підприємства, ні при її поновленні, ні при її звільненні Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України не надавало.
Причиною її звільнення є упереджене ставлення до неї директора ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів". Відповідачем помилково зазначено підстави її звільнення - скорочення чисельності штату, оскільки скорочення чисельності працівників та скорочення штату працівників є різними правовими підставами для звільнення.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним наказ директора ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів" від 18 листопада 2020 року № 1129-к, яким її звільнено з роботи; поновити її з 19 листопада 2020 року на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів"; зобов`язати підприємство внести відповідні зміни до її трудової книжки; стягнути з відповідача на її корись середній заробіток у розмірі 5 381,86 грн за один робочий день та за весь час вимушеного прогулу за період з 19 листопада 2020 року по 16 лютого 2021 року у розмірі 322 911,60 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним наказ директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" від 18 листопада 2020 року № 1129-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 з 19 листопада 2020 року на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів". Зобов`язано ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . Стягнуто з ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 581 240,86 грн з утриманням підприємством з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн та судовий збір у розмірі 840,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягненні суми середнього заробітку за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підприємством не було погоджено з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звільнення позивачки з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, що передбачено Статутом ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів". Листом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 20 грудня 2017 року № 2202-16/47517-08 надавалася згода на попереднє звільнення позивачки з роботи відповідно до наказу підприємства від 26 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, проте у цій справі позивачкою оскаржується наказ відповідача від 18 листопада 2020 року № 1129-к про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, преюдиційною постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 26 грудня 2017 року № 1452-к про попереднє звільнення позивачки з роботи.
Посилання відповідача про поновлення позивачки на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізаціїпоза штатом суперечать підставі її звільнення, а саме в оспорюваному наказі підприємства від 18 листопада 2020 року № 1129-кзазначено про те, що підставою звільнення є скорочення чисельності штату. Таким чином, не може бути скорочена посада, яка не передбачена штатним розписом.
Відсутні докази того, що відповідачем було запропоновано позивачці усі вакантні посади на підприємстві та що вона відмовилася від переведення на іншу роботу.
З повідомлення про наступне вивільнення від 03 серпня 2020 року убачається, що у разі погодження позивачки на одну із запропонованих вакантних посад, наведених у цьому повідомленні, відповідач буде перевіряти відповідність її кваліфікаційного рівня обраній посаді. Проте згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України позивачці мали пропонуватись виключно ті посади, які відповідають її освіті, кваліфікації, досвіду тощо. Отже, пропонування відповідачем вакантних посад не було остаточним, оскільки для призначення на ці посади виставлялися додаткові умови, про які ОСОБА_1 не повідомлялася.
Таким чином, відповідачем оспорюваний наказ від 18 листопада 2020 року № 1129-кпро звільнення позивачки винесено з порушенням положень трудового законодавства, унаслідок чого він є незаконним, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі. З метою ефективного відновлення порушених трудових прав ОСОБА_1 вимоги у частині зобов`язання відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки є обґрунтованими.
Останні чотири місяці позивачці відповідачем не нараховувалася заробітна плата не з її вини, тому розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу має проводитися виходячи з установленого у трудовому договорі посадового місячного окладу. Проте у порушення пункту 3.1.4. колективного договору за 2018-2019 рік позивачці посадовий оклад при поновленні на роботі встановлено не було, а фактично застосований оклад був нижчий за мінімальний розмір, визначений колективним договором, який діяв у 2020 році. ОСОБА_1 має нараховуватися середній заробіток, виходячи з розміру, який має бути не нижче мінімального розміру посадового окладу заступника директора, який визначений у додатку № 6 до колективного договору відповідача, чинного у 2020 році. Враховуючи, що розмір посадового окладу директора підприємства у 2020 році складав 161 455,80 грн на місяць, посадовий оклад позивачки, як заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, не може бути меншим ніж 113 019,06 грн на місяць або 5 381,86 грн за один день. Отже, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 581 240,88 грн, тобто 5 381,86 грн (середньоденна заробітна плата) х 108 (кількість днів вимушеного прогулу), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки. Розмір середнього заробітку за весь час вимушено прогулу обраховано відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звільнення позивачки відбулося без погодження з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, що передбачено Статутом ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів". Ці висновки районного суду є вірними, але інші висновки районного суду є помилковими.
Відповідачем на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України 03 серпня 2020 року, у день ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про поновлення на роботі, було повідомлено її про наступне вивільнення та запропоновано наявні на підприємстві вакантні посади. У подальшому, під час перебування до 17 листопада 2020 року позивачки у відпустці і на лікарняному, їй неодноразово пропонувалися усі вакантні на підприємстві посади, у тому числі й станом на 18 листопада 2020 року, тобто дату звільнення з роботи. Проте позивачка не виявила бажання перевестися на одну із запропонованих посад.
Відсутні докази існування на підприємстві станом на час звільнення ОСОБА_1 посад, аналогічних тій, яку вона обіймала, заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "ПК "Україна" по виготовленню цінних паперів", а тому помилковим є висновок районного суду про те, що позивачці мали пропонуватися виключно ті посади, які відповідають її освіті, кваліфікації, досвіду.
Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у справі належних доказів на підтвердження виконання роботодавцем положень статті 49-2 КЗпП України під час розірвання з ОСОБА_1 трудового договору.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та поновлено на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" відповідно до наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Станом на 27 грудня 2017 року діяв штатний розпис, у структурі якого перебувала посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів". На виконання зазначеної постанови апеляційного суду ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" наказом від 29 липня 2020 року № 690-к скасовано наказ від 26 грудня 2017 року № 1452-к "Про особовий склад" та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді.
Таким чином, у підприємства не було необхідності вводити посаду заступника директора з інформаційних технологій на час поновлення ОСОБА_1 на роботі 26 грудня 2017 року, оскільки вона була у штатному розписі ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" станом на вказану дату. Отже, безпідставним є висновок суду про незаконне звільнення ОСОБА_1 з посади, яка станом на 2020 рік відсутня у штатному розписі ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів".
Посада, на яку ОСОБА_1 поновлено на роботі, була передбачена штатним розписом підприємства на 2017 рік та підлягала скороченню, а тому й не введена до штатного розпису, діючого на підприємстві на час поновлення позивача на роботі. Ураховуючи викладене, помилковим є висновок районного суду про наявність підстав до нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з посадового окладу заступника директора державного підприємства на 2020 рік, у розмірі 113 019 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягав стягненню на користь позивачки становив не 581 240 грн, а 309 871,44 грн, оскільки середньоденна заробітна плата позивачки визначена у розмірі 2 869,18 грн.
Підставою поновлення позивачки на роботі була постанова Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Проте постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624 св 20) касаційну скаргу ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" задоволено, постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасовано, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено у силі. А тому поновлення позивачки на роботі на підставі скасованого судового рішення відбулося незаконно.
Отже, судом касаційної інстанції при перегляді справи № 761/3894/18 було підтверджено правомірність попереднього звільнення позивачки з роботи згідно з наказом директора ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" від 20 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.
Таким чином, поновлення позивачки на роботі у цій справі буде суперечити вищевказаному висновку Верховного Суду у справі № 761/3894/18.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, у касаційній скарзі порушено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Крім того, у касаційній скарзі порушено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року та 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/41756/20 з Шевченківського районного суду м. Києва.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624 св 20), оскільки у цій справі наявні інші правовідносини, а саме щодо оскарження наказу відповідача від 18 листопада 2020 року № 1129-к про звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а у справі № 761/3894/18 вирішувалося питання правомірності звільнення позивачки згідно з наказом відповідача від 20 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Тобто судові рішення у справі № 761/3894/18 не мають преюдиційного значення для вирішення цієї справи.
У додатку № 6 до колективного договору відповідача на 2018-2019 роки зазначено, що з 2018 року розмір посадового окладу заступника директора підприємства становить 70-90 % від посадового окладу директора, тому апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що судом першої інстанції допущено помилку при визначенні середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Зазначається, що справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740 св 18), оскільки він суперечить принципу правової визначеності.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд погодився з судом першої інстанції та дійшов висновку про доведеність факту звільнення позивачки з порушенням положень трудового законодавства, проте у порушення вимог статті 375 ЦПК України скасував рішення районного суду й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову, пославшись на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624 св 20), яка ухвалена у подібних правовідносинах. Отже, наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від правових висновків, викладених у вищевказаній постанові Верховного Суду, так як зміна судової практики, що відбувалася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, з якої вперше було звільнено позивачку 26 грудня 2017 року, скорочена відповідно до наказу відповідача від 25 вересня 2017 року № 1018-к, тому безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що у підприємства не було необхідності вводити посаду заступника директора з інформаційних технологій на час поновлення позивачки на роботі 26 грудня 2017 року.