Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 754/2463/20
провадження № 61-9835св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Алпатьєвою Наталією Юріївною, на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору довічного утримання недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що у провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 754/2511/18 за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики у розмірі 780 000,00 грн.
Зазначав, що у приватній власності ОСОБА_2 є квартира за адресою: АДРЕСА_1, яку зазначили в якості гарантії виконання грошових зобов`язань за договором позики. Однак, 02 лютого 2018 року з метою ухилення від сплати боргу ОСОБА_2 уклала зі своєю донькою договір довічного утримання, за яким право власності на належну їй квартиру перейшло до ОСОБА_3 .
Позивач вважав, що, уклавши договір довічного утримання, ОСОБА_2 мала на меті лише ухилитися від сплати боргу за договором позики, оскільки право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_3 . Відповідач, яка відчужила майно на підставі договору довічного утримання на користь своєї доньки після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості за договором позики, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно нього, адже уклала правочин, який порушує його майнові інтереси та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Відтак, оспорюваний договір фактично є фіктивним (фраудаторним) правочином та підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 234 ЦК України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати договір довічного утримання від 02 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_4 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог щодо визнання зазначеного правочину недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами договору довічного утримання дотримано всіх необхідних вимог законодавства в момент його укладання та безпосередньої реалізації, зокрема, договір посвідчений нотаріусом, якою встановлено дієздатність обох сторін, приналежність відчужуваної квартири ОСОБА_2 та відсутність зареєстрованих обтяжень на відповідне майно. Надані ОСОБА_3 письмові докази та покази допитаних в судовому засіданні свідків свідчать про реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором довічного утримання від 02 лютого 2018 року, а сам позивач не заперечував та визнав той факт, що договір довічного утримання виконується набувачем спірного майна.
Суд дійшов висновку, що саме по собі зазначення в пункті 1.1 договору позики, що гарантією повернення позики є належна позичальнику на праві приватної власності квартира не є забезпеченням виконання вказаного зобов`язання в розумінні вимог, передбачених статтями 560-569 ЦК України, а відтак, не може свідчити про подальші умисні дії сторін при укладенні договору довічного утримання.
При цьому місцевий суд вважав, що на момент укладення договору довічного утримання від 02 лютого 2018 року ОСОБА_2 була обізнана про існування цивільного позову ОСОБА_1 до неї про стягнення грошових коштів за договором позики, однак, у позивача право на повернення основної суми боргу за договором позики від 23 травня 2017 року та нарахування інфляційних втрат виникло вже після укладення оспорюваного договору. З огляду на зазначене відповідач на час укладення договору довічного утримання не могла передбачити негативні наслідки для себе, що полягають у покладенні на неї обов`язку виконання рішення суду від 28 травня 2020 року у справі № 754/2511/18.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійним договір довічного утримання від 02 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. та зареєстрований в реєстрі за № 125.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно, як боржника за договором позики грошових коштів.
При цьому, відчужуючи спірне майно за договором довічного утримання від 02 лютого 2018 року, ОСОБА_2 була достеменно обізнана про розгляд судом цивільної справи № 754/14196/17 за позовом ОСОБА_1 до неї про стягнення коштів за договором позики, який на час укладення договору ще не був залишений без розгляду за заявою позивача, отже, вона могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення за рахунок належного їх нерухомого майна.
Апеляційний суд зазначив, що посилання суду першої інстанції про те, що право на повернення основної суми боргу за договором позики від 23 травня 2017 року та нарахування інфляційних втрат виникло у позивача вже після укладення оспорюваного договору, в розумінні статей 526, 527, 530 ЦК України не дають обґрунтованих підстав вважати, що на момент укладення договору довічного утримання від 02 лютого 2018 року відповідач не могла передбачати негативні наслідки для себе та діяла добросовісно по відношенню до позивача, оскільки сам по собі цей факт не звільняв її, будучи освіченою з пред`явленою до неї вимогою про повернення суми боргу в судовому порядку у листопаді 2017 року, від виконання взятих на себе зобов`язань за договором позики.
Суд відхилив доводи відповідачів про те, що договір довічного утримання, яким передбачено перехід права власності на нерухоме майно боржника не порушує прав позивача і в момент його укладення жодних невиконаних зобов`язань у відповідача не існувало, оскільки перехід права власності на спірну квартиру після пред`явлення позову, відкриття провадження та подання відзиву на позовну заяву у справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі укладеного між сторонами договору позики, свідчить про недійсність правочину та порушує права позивача як позикодавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення районного суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що на час оспорюваного договору довічного дарування у ОСОБА_2 не існувало зобов`язань, оскільки договір довічного утримання було укладено 02 лютого 2018 року, провадження у справі № 754/2511/18 було відкрито 23 березня 2018 року, рішення у зазначеній справі набрало законної сили 15 вересня 2020 року.
Посилається на те, що у постанові Верховного Суду від 07 квітня у справі № 754/2511/18 (провадження № 61-16699св20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики встановлено факт порушення прав ОСОБА_1 у квітні 2018 року.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) та постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 911/1555/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, від 07 квітня 2021 року у справі № 754/2511/18 (провадження № 61-16699св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що твердження ОСОБА_2 у касаційній скарзі не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами, отож, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає.
Посилається на те, що ОСОБА_2, яка відчужила нерухоме майно на підставі договору довічного утримання після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинила оспорюваний договір, який порушує його майнові інтереси, як кредитора, і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
У грудні 2022 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що касаційну скаргу вона підтримує та просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення районного суду.
Посилається на реальність оспорюваного договору довічного утримання та вважає висновки суду апеляційної інстанції про фраудаторність зазначеного договору неправильними.
Стверджує, що право на повернення грошового боргу у позивача виникло лише у квітні 2018 року, а рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу з`явилося 28 травня 2020 року.
Фактичні обставини, встановлені судами
23 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики.
Згідно з пунктом 1.1. договору з метою вирішення скрутного матеріального становища доньки позичальника, яка є громадянкою Великобританії і постійно мешкає у Великобританії, позичальник бере в борг у позикодавця грошові кошти в сумі 780 000 гривень (сімсот вісімдесят тисяч гривень), що на день укладання даного договору еквівалентно 30 000 доларам США. Гарантією повернення позики - є належна позичальнику на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2 .
У пункті 1.2 договору зазначено, що строк повернення позики - за вимогою позикодавця, який зобов`язаний повідомити про це позичальника за два місяці до моменту повернення позики.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним (справа № 754/2511/18).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року у цивільній справі № 754/2511/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 871 260 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 754/2511/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 754/2511/18 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основної суми боргу за договором позики в розмірі 780 000,00 грн залишено без змін.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат змінено.
Зменшено стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати з 91 260,00 грн до 6 240,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до договору довічного утримання від 02 лютого 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П., зареєстрованим в реєстрі за № 126, ОСОБА_2 відчужила (передала у власність) набувачу громадянці Великої Британії ОСОБА_3, належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2, а набувач зобов`язувався забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я також довічним доглядом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Алпатьєвою Н. Ю., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.