Постанова
Іменем України
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 757/19063/20-ц
провадження № 61-10027св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня
2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір позики
від 24 червня 2016 року, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т. І. за реєстровим № 819, зі змінами, внесеними договором про внесення змін № 1 до договору позики від 29 грудня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Секістовою Т. І. за реєстровим № 1692.
Позовну заяву мотивував тим, що між ним та відповідачем укладено договір позики, на суму 7 464 000 грн з кінцевим строком повернення 31 грудня
2016 року.
29 грудня 2016 року укладено договір про внесення змін №1 до договору позики, за умовами якого внесено зміни в частині дати повернення коштів та зазначено кінцеву дату повернення позики 31 грудня 2017 року.
Позивач вважає зазначений договір недійсним, оскільки він не отримував кошти від відповідача, що є підставою для оспорювання цього договору, оскільки крім договору позики, інші документи (розписки, про отримання коштів, банківські розрахункові документи тощо), які можна вважати належними доказами на підтвердження передачі коштів за договором, відсутні.
Крім того, чоловік відповідача є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який не вказав у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави інформації про надання позики, що є також доказом того, що кошти позивач від відповідача не отримував.
Вказані обставини, згідно доводів позовної заяви є підставою, відповідно до частин першої, п`ятої статті 203, статті 215, статті 1051 ЦК України, для визнання договору позики недійсним.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 08 вересня 2022 року узадоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач не довів підстав недійсності оспорюваного ним договору позики. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Доводи позивача щодо недійсності договору позики у зв`язку із здійсненням передачі коштів в позику у готівковій, а не в безготівковій формі, є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
30 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13,
від 06 червня 2019 року у справі №750/1627/18, від 26 лютого 2020 року
у справі № 205/5292/15, від 21 травня 2020 року у справі № 756/11048/18,
від 07 квітня 2020 року у справі № 315/1496/17, від 17 лютого 2021 року
у справі № 760/19023/18, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17,
від 27 липня 2022 року у справі № 759/7645/18
В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що суди залишили поза увагою відсутність у договорі позики зазначення яким документом підтверджується факт передання грошової суми позичальнику і отримання ним коштів, зокрема розписка позичальника або інший борговий документ, чи первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Відсутність у договорі зазначення про такий документ підтверджує відсутність факту передачі коштів за договором.
Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей.
З урахуванням вимог пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 року № 1109/23641 (в редакції, яка діяла на момент укладення договору позики), передача обумовленої у договорі суми позики могла здійснюватися виключно шляхом перерахування коштів з поточного рахунку відповідача на поточний рахунок позивача або внесення/перерахування коштів на рахунок позивача (позичальника). Проте згідно з випискою з рахунку ОСОБА_1 грошових коштів у такій сумі не надходило. Належним і допустимим доказом, який підтверджує факт розрахунку між фізичними особами за договором на суму, яка перевищує 150 000 грн, є відповідний документ з відмітками банківської установи про здійснення безготівкового розрахунку.
Оскільки передача коштів не здійснювалася, жодних документів про здійснення переказу коштів у безготівковій формі до договору позики не додано та у договорі не зазначено, що підтверджує відсутність факту передачі грошей.
Суди попередніх інстанцій не правильно застосували норм матеріального права, зокрема частину другу статті 1046, частину другу статті 1047, частину першу статті 1051, частину третю статті 1087 ЦК України, пункт 2 постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою".
Судами залишено поза увагою, що укладення договору позики, за відсутності погодженої дії двох сторін, зокрема, щодо передання відповідачем та отримання позивачем грошових коштів, вказує на відсутність реальності такого правочину, а отже такий правочин суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України та за правилами статей 215, 1051 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Відзиви на касаційну скаргу відповідач до Верховного Суду не подав
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 червня 2016 року ОСОБА_2, як позикодавець, та ОСОБА_1,
як позичальник, уклали договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т. І. та зареєстровано за № 819.
У пункті 1 договору позики сторонами обумовлено, що позикодавець позичив позичальнику 7 464 000,00 грн, що еквівалентно 300 000,00 дол. США.
Згідно з пунктом 2 договору позики сума позики, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного договору у повному обсязі.
Зазначену суму позичальник зобов`язувався повернути готівкою, в строк до
31 грудня 2016 року.
29 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін № 1 до договору позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т. І. та зареєстровано за № 1692.
Пунктом 1 договору про внесення змін № 1 вказано, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів, а саме
7 464 000,00 грн, що еквівалентно 300 000,00 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України (24,88 грн = 1 дол. США), встановленим на момент укладення даного договору, не пізніше ніж 31 грудня 2017 року. Процентна ставка за користування позикою за домовленістю сторін відсутня.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.