Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 489/5441/21
провадження № 61-8548св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року у складі судді Губницького Д. Г. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Базовкіної Т. М., Крамаренко Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що Державна служба України з безпеки на транспорті, звільняючи його на підставі скорочення штату працівників з посади, яку він обіймав з 17 грудня 2018 року, а до того працював в цій самій установі з травня 2008, не отримав пропозиції щодо вакантних посад у новій структурі відповідача - Південному міжрегіональному управлінню, утвореному шляхом об`єднання Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки та інших південних управлінь відповідача, за їх наявності.
Крім того, вважав, що стосовно наявних вакантних посад він мав переважне право порівняно з іншими співробітники з огляду на його більший стаж роботи у даній установі.
Також зазначав, що реорганізація мала фіктивний характер, оскільки ні характер виконуваної роботи, ні штатна численність утвореної структури відповідача не змінилась.
Позивач вказував, що крім зазначеного, відповідач не отримав згоди профспілки на його звільнення.
Вважав, що його звільнення не відповідає вимогам статей 42, 49-2 КЗпП України та є незаконним.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнання протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 21 квітня 2021 року № 509-к про його звільнення; поновити його на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на пасажирському транспорті Чорноморського міжрегіонального управління; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 квітня 2021 року до дня ухвалення судом рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 21 квітня 2021 року № 509-к "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на пасажирському транспорті Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з якого підлягає стягненню податки та збори починаючи з 26 квітня 2021 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 56 332,80 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з посади відбулося незаконно, оскільки Державна служба України з безпеки на транспорті не запропонувала ОСОБА_1 вакантних посад, які були наявні на підприємстві на час звільнення позивача.
Крім того, об`єктивних доказів, які б спростовували твердження позивача про наявність у нього переважного права на залишення на роботі відповідач не надав. Відтак, дотримання положень частини другої статті 43 КЗпП України з боку відповідача, який повинен довести правомірність звільнення, не доведена.
Суд також навів розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року в частині вирішення вимог щодо поновлення строку позовної давності скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки районного суду про задоволення позову відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, тому колегія суддів відхилила всі доводи апеляційної скарги відповідача про те, що звільнення позивача відбулось у встановленому законодавством порядку.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції не було вирішено питання про поновлення строку на звернення до суду з позовом у цій справі, який, на думку апеляційного суду було пропущено ОСОБА_1 з поважних причин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду, Державна служба України з безпеки на транспорті, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставних висновків про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, оскільки ним не надано належних доказів на підтвердження поважності пропуску строку.
Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
17 листопада 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 21 травня 2008 року працював у структурі Державної служби України з безпеки на транспорті на посадах провідного, головного та старшого спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті. З 17 грудня 2018 року займав посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Чорноморського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті.
ОСОБА_1 було звільнено з посади наказом відповідача від 21 квітня 2021 року № 509-К з 26 квітня 2021 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою зазначено - попередження про вивільнення від 18 листопада 2020 року та лист профспілки від 14 грудня 2020 року.
Метою наказу було досягнення структури штатного розпису, затвердженого наказом від 13 жовтня 2020 року № 390 про введення в дію структури та штатного розпису відповідача та від 15 жовтня 2020 року № 1628-к про попередження про заплановане вивільнення працівників.
Попередження про наступне вивільнення від 18 листопада 2020 року отримане позивачем того ж дня. Профспілка в своєму листі, у тому числі стосовно позивача, вказала, що скорочення штату не відбувається, а навпаки він кількісно збільшується.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень Державна служба України з безпеки на транспортівказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі 757/19004/15-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 461/1903/16-ц (провадження № 61-18809св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20 (провадження № 61-11001св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам відповідає не повністю.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.