Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 570/2060/21
провадження № 61-5447ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Кушнір Н. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 17 січня 2019 року між ним та відповідачем укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 взяв у нього в борг 22 000,00 доларів США та зобов`язався повернути борг до 23 січня 2019 року, що підтверджується розпискою.
Вказував на те, що станом на 07 травня 2021 року ОСОБА_2 борг не повернув.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 17 січня 2019 року у розмірі 22 000,00 доларів США та 3% річних у розмірі 1 508,00 доларів США, які нараховані на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17 січня 2019 року у розмірі 22 000,00 доларів США, 3% річних у розмірі 1 508,00 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, а тому наявні правові підстави для стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором позики, а також 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не виявили справжню правову природу укладеного договору, не з`ясували, якої саме країни валюта (долар) бралася в борг (американська, канадська чи австралійська), не з`ясували дійсну суму заборгованості відповідача перед позивачем, не звернули увагу на те, що дата отримання коштів зазначена в розписці, не відповідає дійсності.
Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, які мають значення для вирішення справи, а апеляційний суд - про відкладення розгляду справи та про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 161/1788950/21.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17 (провадження № 61-21701св19); справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Троянчук Д. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 січня 2019 року ОСОБА_2 склав розпискутакого змісту: Я, ОСОБА_2 взяв у борг кошти в сумі 22 000$ (двадцять дві тисячі американських доларів) у ОСОБА_1 . Зобов`язуюсь повернути до 23 січня 2019 року, у разі неповернення коштів до визначеного терміну прошу визнавати мої дії шахрайськими.
Оригінал розписки знаходиться у позивача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).