Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 552/6144/20
провадження № 61-1145св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Територіальна громада в особі Полтавської міської ради,
третя особа - Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіальної громади в особі Полтавської міської ради, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1, яке складається з: тамбуру 1-1, площею 4,1 кв. м, зали 1-2, площею 43,0 кв. м, коридора 1-3, площею 9,8 кв. м, зали 1-4, площею 29,6 кв. м, санвузла 1-5, площею 4,6 кв. м, кабінету 1-6, площею 11,3 кв. м, зали 1-7, площею 18,8 кв. м, підсобного приміщення 1-8, площею 10,9 кв. м, комори 1-9, площею 3,9 кв. м. Загальна площа становить 136,0 кв. м, основна площа 102,7 кв. м, допоміжна (підсобна) 33,3 кв. м, та припинити його право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
У грудні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили:
- визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частини нежитлового приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1, загальною площею 136,0 кв. м, основною площею 102,7 кв. м, допоміжною (підсобною) площею 33,3 кв. м, яке складається з: тамбура 1-1, площею - 4,1 кв. м, зали 1-2, площею 43,0 кв. м, коридора 1-3, площею 9,8 кв. м, зали 1-4, площею 29,6 кв. м, санвузла 1-5, площею 4,6 кв. м, кабінету 1-6, площею 11,3 кв. м, зали 1-7, площею 18,8 кв. м, підсобного приміщення 1-8, площею 10,9 кв. м, комори 1-9, площею 3,9 кв. м, припинивши право власності ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ;
- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини нежитлового приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1, загальною площею 136,0 кв. м, основною площею 102,7 кв. м, допоміжною (підсобною) площею 33,3 кв. м, яке складається з: тамбура 1-1, площею - 4,1 кв. м, зали 1-2, площею 43,0 кв. м, коридора 1-3, площею 9,8 кв. м, зали 1-4, площею 29,6 кв. м, санвузла 1-5, площею 4,6 кв. м, кабінету 1-6, площею 11,3 кв. м, зали 1-7, площею 18,8 кв. м, підсобного приміщення 1-8, площею 10,9 кв. м, комори 1-9, площею 3,9 кв. м, припинивши право власності ОСОБА_1 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що 29 жовтня 2020 року між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передав (продав) у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках по 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею 137,7 кв. м, житловою площею 86,5 кв. м, яка складається із таких приміщень: тамбура 1-1, площею 2,8 кв. м, санвузла 1-2, площею 4,6 кв. м, кухні 1-3, площею 15,1 кв. м, кімнати 1-4, площею 23,6 кв. м, санвузла 1-5, площею 5,5 кв. м, гардеробної 1-6, площею 4,0 кв. м, кімнати 1-7, площею 18,4 кв. м, кухні 1-8, площею 11,1 кв. м, гаража 1-9, площею 4,0 кв. м, тамбура 1-10, площею 4,1 кв. м, кімнати 1-11, площею 44,5 кв. м.
Вказували на те, що вказана квартира належить їм на праві власності по 1/2 частини кожному.
Враховуючи те, що зазначена квартира розташована на першому поверсі та мала нестандартне планування та окремий вихід, вони прийняли рішення про переобладнання квартири із зміною її цільового призначення, а саме: переобладнання в нежитлове приміщення - громадську будівлю.
Згідно з даними технічного паспорту на нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок АДРЕСА_1, станом на 16 листопада 2020 року, нежитлове приміщення складається із таких приміщень: тамбура 1-1, площею - 4,1 кв. м, зали 1-2, площею 43,0 кв. м, коридору 1-3, площею 9,8 кв. м, зали 1-4, площею 29,6 кв. м, санвузла 1-5, площею 4,6 кв. м, кабінету 1-6, площею 11,3 кв. м, зали 1-7, площею 18,8 кв. м, підсобного приміщення 1-8, площею 10,9 кв. м, комори 1-9, площею 3,9 кв. м. Загальна площа становить 136,0 кв. м, основна площа - 102,7 кв. м, допоміжна (підсобна) площа - 33,3 кв. м.
Вказували на те, що законодавчо чітко не визначена процедура переводу житлових приміщень у нежитлові, регулювання даних правовідносин в кожному регіоні проводиться локальними нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування, у зв`язку з чим вони звернулися до суду з цим позовом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2021 року, ухвалений у складі судді Турченко Т. В., позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Визнано право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частини нежитлового приміщення у житловому будинку АДРЕСА_1, яке складається з: тамбура 1-1, площею - 4,1 кв. м, зали 1-2, площею 43,0 кв. м, коридора 1-3, площею 9,8 кв. м, зали 1-4, площею 29,6 кв. м, санвузла 1-5, площею - 4,6 кв. м, кабінета 1-6, площею 11,3 кв. м, зала 1-7, площею 18,8 кв. м, підсобного приміщення 1-8, площею 10,9 кв. м, комори 1-9, площею 3,9 кв. м. Загальна площа становить 136,0 кв. м, основна площа - 102,7 кв. м, допоміжна (підсобна) - 33,3 кв. м, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини нежитлового приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1, яке складається з: тамбура 1-1, площею 4,1 кв. м, зали 1-2, площею 43,0 кв. м, коридора 1-3, площею 9,8 кв. м, зали 1-4, площею 29,6 кв. м, санвузла 1-5, площею 4,6 кв. м, кабінета 1-6, площею 11,3 кв. м, зали 1-7, площею 18,8 кв. м, підсобного приміщення 1-8, площею 10,9 кв. м, комори 1-9, площею 3,9 кв. м. Загальна площа становить 136,0 кв. м, основна площа - 102,7 кв. м, допоміжна (підсобна) - 33,3 кв. м, припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що реконструкція квартири в нежитлове приміщення відповідає чинним будівельним нормам України, санітарно-епідеміологічним та пожежним нормам і правилам для даного типу будівель та не порушує права інших осіб, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачами права власності на нежитлове приміщення та припинення права власності на квартиру.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, у жовтні 2021 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2021 року.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави
в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2021 року у цій справі закрито.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави
в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції, апеляційний суд виходив із того, що виконавчий комітет міської ради здійснює управління лише житловим фондом, яке належить до комунальної власності міста, а переведення житлових приміщень приватної форми власності у нежитлові до повноважень виконавчого комітету не належить, а тому відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради. Також відсутні підстави представництва інтересів держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України, з огляду на те, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, будучи учасником справи як третя особа, не скористався правом на апеляційне оскарження.
За таких обставин прокурором не доведено підстав представництва з метою захисту інтересів держави в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу до апеляційного суду для подальшого розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що, звертаючись до апеляційного суду прокурор діяв не в інтересах виконавчого комітету Полтавської міської ради, а в інтересах держави та зазначав в апеляційній скарзі про порушення постановленим районним судом рішенням інтересів держави, а не інтересів конкретного державного органу. Тобто, порушення інтересів держави і є тією підставою для апеляційного оскарження. При зверненні до апеляційного суду прокурором зазначено про порушення інтересів держави та вказано орган, якого не залучено до участі у розгляді справи та судовим рішення вирішено питання про його права та обов`язки.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
При зверненні до апеляційного суду прокурор визначив такий орган, який приймає рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове, а саме виконавчий комітет Полтавської міської ради.
Суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що стаття 152 ЖК Україна надає право переведення житлового фонду приватної власності в нежитлове без отримання будь-яких дозволів, адже в ній ідеться мова виключно про переобладнання чи перепланування. Тобто власник житлового фонду без отримання дозволу може виконати виключно переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, а саме: перенесення і розбирання перегородок; перенесення і влаштування дверних прорізів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів та інше.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Отже, Полтавська міська рада не є органом, уповноваженим згідно з чинним законодавством на розгляд питання переведення житлових приміщень у нежитлові. Відтак, Полтавська міська рада є неналежним відповідачем у справі.
Виконавчий комітет Полтавської міської ради, який є самостійною юридичною особою та особою, законодавчо уповноваженою розглядати питання переведення житлових приміщень у нежитлові, до участі у справі залучено не було, а судом фактично вирішено питання, які стосуються його прав і обов`язків.
Також безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав представництва інтересів держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України, з огляду на те, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, будучи учасником справи як третя особа, не скористався правом на апеляційне оскарження.
Так, Полтавською окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" на адресу Державної архітектурно-будівельної інспекції України 30 серпня 2021 року направлено лист щодо вжиття заходів представницького характеру, спрямованих на оскарження рішення суду.
Водночас, згідно з інформацією Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області від 08 вересня 2021 року, за дорученням Державної архітектурно-будівельної інспекції України, вказано про відсутність підстав для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
Вищевикладене свідчить про неналежне виконання вказаними органами своїх повноважень, що є підставою для внесення апеляційної скарги саме прокурором.
Враховуючи те, що керівник Полтавської окружної прокуратури належно обґрунтував підстави для звернення з апеляційною скаргою, необґрунтованими є доводи постанови суду апеляційної інстанції про те, що прокурор не довів підстави представництва інтересів держави.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 жовтня 2020 року між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець - ОСОБА_3 передав (продав) у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках по 1/2 квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 жовтня 2020 року квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частини.
Вищевказана квартира переобладнана із зміною її цільового призначення, а саме: переобладнана в нежитлове приміщення - громадську будівлю.
Згідно з даними технічного паспорту на нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок АДРЕСА_1, станом на 16 листопада 2020 року, нежитлове приміщення складається з таких приміщень: тамбура 1-1, площею - 4,1 кв. м, зали 1-2, площею 43,0 кв. м, коридора 1-3, площею 9,8 кв. м, зали 1-4, площею 29,6 кв. м, санвузла 1-5, площею - 4,6 кв. м, кабінета 1-6, площею 11,3 кв. м, зала 1-7, площею 18,8 кв. м, підсобного приміщення 1-8, площею 10,9 кв. м, комори 1-9, площею 3,9 кв. м. Загальна площа становить 136,0 кв. м, основна площа - 102,7 кв. м, допоміжна (підсобна) - 33,3 кв. м,
Відповідно до експертного технічного висновку нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, на основі проведеного аналізу встановлено, що об`ємно-планувальне та конструктивне рішення, санітарно-технічні умови, пожежна безпека та інженерне обладнання нежитлових приміщень у житловому будинку (магазин) загальною площею 136,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, відповідають будівельним нормам, які діють на території України і висуваються до громадських будівель загалом і до приміщень магазинів зокрема.
Згідно з вказаним технічним висновком, реконструкція приміщень у будинку під приміщення адміністративного призначення (нежитлове приміщення) відбудеться без втручання в основні конструкції будівлі; додаткових навантажень на основні конструкції будівлі (стіни, фундаменти) в результаті реконструкції не створюється; в цілому стан об`єкта - задовільний; додаткового інструментального обстеження несучих конструкцій не потребує; приміщення адміністративного призначення будуть забезпечені необхідними мережами та обладнанням; архітектурно-планувальне та конструктивне рішення відповідає вимогам ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення та ДБН В.3.2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт", відповідають діючим будівельним нормам, санітарно-епідеміологічним та пожежним нормам і правилам для даного типу будівель.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) вказано, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.