Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 303/4806/20
провадження № 61-3358св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, в складі судді Куцкір Ю. Ю., від 21 липня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, в складі колегії суддів:
Готри Т. Ю., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., від 23 лютого 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Позов мотивований тим, що вона є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
За життя батьки, перебуваючи в шлюбі, придбали житловий будинок АДРЕСА_1, який згодом добудували, та у 1971 році право власності на який зареєстрували за матір`ю
ОСОБА_4 .
У 1980 року помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина за законом, яку вона прийняла шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки була неповнолітньою та проживала у вказаному будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4, після смерті якої вона прийняла спадщину, оскільки у встановлений законом строк подала до нотаріуса відповідну заяву, проте оформити спадкові права на вказаний житловий будинок не змогла, оскільки згідно з отриманою 22 червня
2020 року інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно житловий будинок
АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2013 року, укладеного між
ОСОБА_4 та ОСОБА_2, належить на праві власності останньому.
Посилаючись на те, що мати відчужила відповідачу вказаний житловий будинок без її згоди, як іншого співвласника, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір (змішаний цивільно-правовий договір з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку та договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном) від 10 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 1337, та застосувати наслідки недійсності правочину.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на момент укладання оспорюваного договору від 10 квітня 2013 року вона була співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд вважав, що відсутність у ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину не позбавляє її права на спадщину за померлим батьком ОСОБА_5 в розмірі 1/6 частини вказаного будинку, але за відсутності такого свідоцтва та оформлення права власності в цілому на спадковий будинок за матір`ю ОСОБА_4, яке позивачем не оспорюється, відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсним оспорюваного договору від 10 квітня 2013 року, оскільки на час укладення вказаного правочину одноосібним власником житлового будинку
АДРЕСА_1 була ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзіОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24 березня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду
від 23 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 30 травня 2019 року у справі № 585/2843/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, ОСОБА_1 вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було встановлено, що в житловому будинку АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4 постійно проживала
ОСОБА_3, яка вчиняє дії, спрямовані на вселення до вказаного будинку, шляхом подання відповідного позову.
Факт отримання матір`ю грошових коштів за продаж житлового будинку на підставі оспорюваного договору від 10 квітня 2013 року не відповідає дійсності, оскільки у ОСОБА_3, окрім пенсії, не було інших коштів. Крім того, тривалий час позивач матеріально забезпечувала матір та сестру
ОСОБА_4 .
Позивач вказує, що її право на спадщину не скасоване, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє її права на захист.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що нотаріус, посвідчуючи оспорюваний договір, отримавши достовірні дані про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя, не перевірив чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_5, хто був зареєстрований та проживав в будинку на момент його смерті, чи відмовлялись спадкоємці від спадщини.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 вересня 1957 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали шлюб.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 грудня 1959 року, посвідченого державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори Цепурдей Г. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 7814/59,
ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_4 купила незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ), батьками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Згідно з актом приймання в експлуатацію індивідуального домоволодіння, затвердженого виконавчим комітетом Ради депутатів трудящих м. Мукачева Закарпатської області від 29 жовтня 1971 за № 280, житловий будинок
АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію та зареєстровано за ОСОБА_4, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 01 грудня 1971 року, виданим Мукачівським бюро технічної інвентаризації.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
Реєстрація права власності за ОСОБА_4 на спірний житловий будинок в цілому, підтверджена витягом про державну реєстрацію прав, виданим комунальним підприємством "Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 10 грудня 2012 року.
10 квітня 2013 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договір (змішаний цивільно-правовий договір з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку та договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном), відповідно до якого передала у власність ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1, а останній прийняв цей будинок та зобов`язався сплатити за нього грошову суму, встановлену у договорі. Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору продаж житлового будинку вчиняється за 100 000 грн, які ОСОБА_4 повністю отримала готівкою від ОСОБА_2 перед оформленням цього договору. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Русінко З. П. та зареєстрований у реєстрі за № 1337.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 червня 2020 року житловий будинок АДРЕСА_1, а також земельна ділянка площею 0,0607 га, кадастровий номер 2110400000:01:020:0367, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за цією ж адресою, на праві приватної власності належать ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2013 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цієї норми на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору від 10 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посилалась на те, що спірне майно належало на праві спільної власності її батькам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Після смерті батька, вона, її мати ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_3, як спадкоємці першої черги за законом, прийняли спадщину, у зв`язку з чим стали співвласниками вказаного майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_4 їй стало відомо, що остання без згоди інших співвласників на підставі оспорюваного договору від 10 квітня 2013 року відчужила ОСОБА_2 спадковий будинок, а тому вважала, що наявні підстави для визнання вказаного правочину недійсним.
За змістом статей 22, 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (у редакції, чинній на момент введення будинку в експлуатацію та видачі реєстраційного посвідчення від 01 грудня 1971 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи житловий будинок АДРЕСА_1 був придбаний введений в експлуатацію та зареєстрований за ОСОБА_4 01 грудня
1971 року, тобто під час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми, у тому числі щодо обсягу спадкової маси та кола спадкоємців за законом Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР або ЦК України в редакції 1963 року).
Відповідно до статті 524 ЦК УРСРспадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.