Постанова
Іменем України
13 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 695/2483/20
провадження № 61-16924св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Красногірське»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року в складі судді Середи Л. В. та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в складі колегії суддів Гончар Н. І., Вініченка Б. Б., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Красногірське» (далі - ТОВ «Красногірське») про стягнення боргу по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала на посаді головного бухгалтера у ТОВ «Красногірське». 05 червня 2020 року вона звільнилася з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто за згодою сторін. На день її звільнення відповідач мав перед нею заборгованість по заробітній платі в сумі 1 900 грн та борг з грошової компенсації за невикористані відпустки - 28 603,63 грн. Оскільки позивач в день звільнення не отримала вказану заробітну плату та суму компенсації, вона також має право на стягнення з колишнього роботодавця суми середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 1 900 грн, заборгованість із виплати компенсації за невикористані відпустки - 28 603,63 грн та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати - 96 190,29 грн, а всього - 126 693,92 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення мотивоване недоведеністю заявлених позовних вимог, оскільки у справі відсутні докази щодо розміру заробітної плати позивача, наявності заборгованості по її виплаті, невиплати компенсації за невикористані відпустки та достовірності нарахованої позивачем суми такої компенсації. Представник позивача та позивач не звертались до суду із клопотанням про витребування належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог та самі жодних доказів суду не надали.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та недоведеності заявлених позовних вимог ОСОБА_1 . За клопотанням позивача апеляційним судом витребувано у відповідача інформацію щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки перед ОСОБА_1 . До відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Красногірське» додано лист на виконання ухвали суду про витребування доказів, підписаний директором ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3, в якому вказано про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.
Додатковим рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року частково задоволено заяву ТОВ «Красногірське» про розподіл судових витрат; стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Красногірське» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 200 грн.
Рішення суду обґрунтоване тим, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 600 грн не є повністю співмірними із складністю цієї справи. Враховуючи наданий адвокатом обсяг послуг та кількість затраченого часу на ознайомлення та вивчення матеріалів позовної заяви, час його участі в судовому засіданні, суд вважав за можливе стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 200 грн.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року - без змін.
Постанова мотивована тим, що враховуючи докази надання професійної правничої допомоги відповідачу адвокатом Крикуном О. А., які містяться в справі, а також подання таких доказів у строк, передбачений статтею 141 ЦПК України, апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення таких витрат в сумі 4 200 грн з позивача на корись відповідача у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд погодився із визначеним судом першої інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає співмірності складності справи та наданим адвокатом послуг.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року.
У касаційних скаргах заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення танаправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалами від 13 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року; витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 750/9956/17.
Крім того, зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про приєднання доказів, необхідних для встановлення обставин, що мають суттєве значення; апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Тобто, було допущено порушення пунктів 3, 4 частини другої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження додаткового рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18.
Касаційні скарги подані на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
У січні 2022 року до Верховного Суду ТОВ «Красногірське» було подано відзив на касаційну скаргу позивача на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, в якому воно вказувало, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку із цим просило суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Красногірське» та 05 червня 2020 року була звільнена з посади головного бухгалтера за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Щодо оскарження рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Красногірське» та 05 червня 2020 року була звільнена з посади головного бухгалтера за згодою сторін.
Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що на час її звільнення з роботи відповідач не виплатив їй борг із заробітної плати та компенсацію за невикористані відпустки.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки, а також суми середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, прийшов до правильного висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів для встановлення розміру заробітної плати позивача, наявності заборгованості із заробітної плати, кількості невикористаних днів щорічної відпустки в період роботи у ТОВ «Красногірське».
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої таапеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Суди встановили, що при розгляді справи у суді першої інстанції позивач та/або її представник не зверталися із клопотаннями про витребування доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
За клопотанням позивача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційним судом було витребувано у ТОВ «Красногріське» інформацію щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки перед ОСОБА_1 . До відзиву на апеляційну скаргу позивача, відповідачем ТОВ «Красногірське» додано лист на виконання ухвали суду про витребування доказів, підписаний директором ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3 із зазначенням у ньому про відсутність будь-якої заборгованості відповідача як колишнього роботодавця перед позивачем, у тому числі боргу по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки. Зміст цього листа позивачем не спростований.
Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком судів, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості перед позивачем із виплати заробітної плати та інших сум, що підлягали сплаті при звільненні, тобто порушення відповідних трудових прав позивача відповідачем при звільненні 05 червня 2020 року з роботи.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність та безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а тому правомірно відмо