Постанова
Іменем України
05 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 545/571/19
провадження № 61-17993св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та визнання кредитного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району №13 від 15 березня 2012 року, він отримав у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . Для поліпшення житлових умов сім?ї та ремонту в новій квартирі (так як житло не було обладнане умовами для проживання) позивач вирішив отримати кредит в ПАТ «Дельта Банк» для купівлі побутових речей.
03 липня 2012 року він уклав з ПАТ «Дельта Банк» кредитний договір № К-4438010 (далі - кредитний договір) відповідно до якого банк зобов`язувався надати грошові кошти в розмірі 120 000 грн на строк до 02 липня 2019 року з остаточною виплатою суми кредиту та процентів в сумі 265 459,57 грн. В рахунок забезпечення по кредиту між сторонами було укладено 03 липня 2012 року договір іпотеки, за яким позивач передав в іпотеку банку власну квартиру. Додатково в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 4438010, відповідно до умов якого остання зобов`язалася нести солідарну відповідальність разом з позивачем за виконання ним умов кредитного договору.
Позивач вважає, що при наданні кредиту відповідач діяв із порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», ввівши споживача в оману, а тому даний договір є недійсним.Спірний правочин не містить істотних умов, зазначених у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року), а саме: а) відомостей про державні субсидії, на які споживач має право, та спосіб їх отримання; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; банку відсутнє письмове підтвердження від споживача (позивача) про ознайомлення з вищенаведеною інформацією, банком не надано документів, що позивач був письмово ознайомлений з істотними умовами кредитного договору.
Також позивач зазначив, що не надаючи таку інформацію, банк порушив вище перелічені вимоги та ввів споживача в оману стосовно реальної процентної ставки та загальної сукупної вартості кредиту, що при укладенні договору перевищувала її, ніж та сума, котра зазначалася в договорі та представлялася споживачу банком перед укладенням спірного договору. Банком не було проведено переддоговірну роботу, що пов`язує з ознайомленням споживача з умовами кредитування, які надає банк та на які сподівається споживач.
Тому позивач вважає, що банк здійснив укладення спірного кредитного договору з істотним порушенням Закону України ЗУ «Про захист прав споживачів» та статей 202, 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину.
Позивач просив визнати дії ПАТ «Дельта Банк» неправомірними та визнати недійсним кредитний договір № К-4438010, укладений 03 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дії ПАТ «Дельта Банк» неправомірними та визнано недійсним кредитний договір № К-4438010 укладений 03 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім процентів за користування кредитом, ще й комісію, є несправедливими та відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є недійсними. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання спірного кредитного договору недійсним.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірним та визнання кредитного договору недійсним. Вирішено розподіл судових витрат.
Апеляційний суд вказав, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки положення оспорюваного договору щодо встановлення комісії за управління кредитом суперечать вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», укладений між сторонами кредитний договір є недійсним, а дії банку при його укладенні - неправомірними. Однак, суд не врахував, що за абзацом 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на день укладення спірного правочину) такі положення кредитного договору є нікчемними, а тому визнанню недійсними не потребують.
Крім того, судом першої інстанції не враховано статтю 217 ЦК України, та безпідставно визнано недійсним кредитний договір в цілому, оскільки недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин. Судом першої інстанції, проведено оцінку вимог позивача без врахування рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2014 року в справі № 545/2979/14-ц. Цим рішенням з позивача та поручителя ОСОБА_2 солідарно стягнено на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за спірним кредитним договором № К-4438010. Дане рішення набрало законної сили. За вказаних обставин, обраний спосіб захисту є нераціональним та таким, що не відповідає загальним принципам цивільного судочинства, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2020 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 липня 2018 року № 227/277/17 та постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 551/424/16-ц. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доказам у справі, не дослідив їх. Зокрема, є помилковим посилання апеляційного суду на судове рішення у справі № 545/2979/14-ц, оскільки таке скасоване за нововиявленими обставинами рішенням суду від 09 лютого 2021 року (копію якого позивач додав до касаційної скарги).
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У грудні 2021 року представник АТ «Альфа-Банк» - Луньова А. Г. надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення апеляційного суду. У зв`язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
03 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К-4438010, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 120 000 грн, сплатою 16% річних та з кінцевим строком повернення - до 02 липня 2019 року, з сукупною вартістю кредиту та коштів за користування ним - 265 459,57 грн. С
Банк свої зобов`язання за кредитним договором повністю виконав, надавши позивачу кредитні кошти у розмірі та у строки передбачені договором, що підтверджується копією заяви позивача на видачу готівки № 28767211 від 03 липня 2012 року, квитанцією № 28755872 від 03 липня 2012 року та заявою від 03 липня 2012 року.
Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується договором поруки № 4438010 від 03 липня 2012 року, укладеним між позивачем, відповідачем та ОСОБА_2 як поручителем. За цим договором остання зобов`язалася нести солідарну відповідальність разом із ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором № К-4438010 від 03 липня 2012 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Розглядаючи даний спір суди встановили, що за умовами спірного кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, до регулювання спірних відносин сторін також здійснюється Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 626 ЦК України вказано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У пункті 3.3. кредитного договору вказано, що нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється, виходячи із розміру процентної ставки, встановленої в п. 1.1.1. цього Договору, на залишок заборгованості за кредитом (непогашену суму Кредиту), при цьому кількість днів у місяці приймається за 30 днів, у році - 360 днів в періоді нарахування (30/360).
За пунктом 3.4. кредитного договору позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом за період користування кредитом, нарахованих відповідно до пункту 3.3. цього договору, шляхом перерахування фіксованих платежів у сумі 2 984 грн у чітко встановлений кредитним договором термін - «30» числа кожного місяця.
Відповідно до п. 1.6. кредитного договору сукупна вартість кредиту за цим договором, з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості супутніх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та погашенням, які необхідно здійснити як на користь кредитора, так і на користь третіх осіб, зазначена у реальній процентній ставці, в абсолютному значенні подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Розмір реальної процентної ставки дисконтує всі майбутні грошові платежі позичальника за кредитом до чистої суми виданого кредиту і з урахуванням сплати процентів за користування кредитом, комісій, та інших плат, пов?язаних з наданням супутніх послуг, передбачених цим договором, та складає 31.03 % на рік. Абсолютне значення подорожчання кредиту/детальний розпис сукупної вартості кредиту підсумовує всі платежі позичальника на користь кредитора та на користь третіх осіб, враховує процентну ставку за користування кредитом, комісії, та інші платежі, пов`язані з наданням супутніх послуг, передбачені цим договором. Абсолютне значення подорожчання кредиту/детальний розпис сукупної вартості кредиту наведено в додатку № 1 до цього договору, який є невід?ємною частиною останнього.
Пунктом 11.6. кредитного договору передбачено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що: (1) він до укладення цього договору отримав повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту за цим договором, а саме - щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за користуванням ним, переліком та розміром всіх комісій кредитора, що пов`язані з наданням кредиту і обслуговуванням кредитної заборгованості, щодо розміру щомісячних платежів та орієнтованої сукупної вартості подорожчання кредиту, враховуючи розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості та