ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа №640/31815/21
адміністративне провадження № К/990/28148/22, К/990/28619/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Стрелець Т.Г., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз"
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання протиправним та скасування рішення,
за касаційними скаргами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2022 року (постановлену у складі судді Маруліної Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Беспалова О.О., суддів Парінова А.Б., Ключковича В.Ю.),
У С Т А Н О В И В :
1. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі також - АТ ГС "Дніпропетровськгаз", позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - НКРЕКП, відповідач), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:
визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП, що полягає у незатвердженні обсягу різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ГС "Дніпропетровськгаз", та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими НКРЕКП та невключенні у реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу;
зобов`язати НКРЕКП, затвердити обсяг різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ГС "Дніпропетровськгаз", та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими НКРЕКП в розмірі 1 805 162, 4 тис. гривень;
- зобов`язати НКРЕКП, включити АТ ГС "Дніпропетровськгаз" в Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу у відповідності до Закону України "Про заходи, на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" від 14 липня 2021 року № 1639-IX (далі - Закон № 1639-IX).
2. 22 квітня 2022 року АТ ГС "Дніпропетровськгаз" подано до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про забезпечення позову, в якій просило:
заборонити до завершення розгляду даної справи органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії по врегулюванню заборгованості АТ ГС "Дніпропетровськгаз" перед Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також - AT "НАК "Нафтогаз України") у порядку іншому, ніж визначено для такої заборгованості нормами Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а саме, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості АТ ГС "Дніпропетровськгаз": заборгованості перед AT "НАК "Нафтогаз України" у справі №904/4470/16 про стягнення з АТ ГС "Дніпропетровськгаз" на користь AT "НАК "Нафтогаз України" 348 222 726,62 грн заборгованості за природний газ, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 4 січня 2013 року №13-137-ВТВ, укладеного між AT "НАК "Нафтогаз України" та АТ ГС "Дніпропетровськгаз", 3 583 797,82 грн 3% річних, 9 972 484,42 грн інфляційних втрат, 181 027,48 грн витрат по сплаті судового збору;
зупинити стягнення на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2016 року у справі №904/4470/16, виданого на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2016 року - до набрання законної сили рішенням у справі, яка розглядається.
3. В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що підставою позовних вимог є невиконання відповідачем положень Закону №1639-IX, якими передбачено, що заборгованість газорозподільних підприємств перед AT "НАК "Нафтогаз України", перед АТ "Укртрансгаз" і перед ТОВ "Оператор ГТС України", яка виникла до 31 грудня 2020 року, підлягає врегулюванню у порядку та у спосіб, визначеному цим Законом. Так, Законом №1639-IX передбачено, що основний борг, який виник перед вказаними суб`єктами підлягає погашенню за рахунок коштів державного бюджету та суми штрафних та фінансових санкцій, нараховані на такі борги, підлягають списанню.
Водночас позивачем повідомляється, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до дестабілізації на ринку природного газу та підриву діяльності AT ГС "Дніпропетровськгаз" в умовах воєнного стану, оскільки, на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2016 року у справі №904/4470/16 за позовом AT "НАК "Нафтогаз України" до AT "Дніпропетровськгаз" про стягнення 348 222 726,62 грн заборгованості за природний газ, 3 583 797,82 грн 3% річних, 9 972 484,42 грн інфляційних втрат видано наказ про стягнення з AT ГС "Дніпропетровськгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 348 222 726,62 грн заборгованості за природний газ, 3 583 797,82 грн 3% річних, 9 972 484,42 грн інфляційних втрат, 181 027,48 грн витрат по сплаті судового збору.
На переконання позивача, вказана сума підлягає списанню в порядку, передбаченому Законом №1639-IX, з огляду на що, AT "Дніпропетровськгаз" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання наказу у справі №904/4470/16 таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, заяву AT ГС "Дніпропетровськгаз" задоволено частково, а саме: заборонено органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості AT ГС "Дніпропетровськгаз" перед AT "НАК "Нафтогаз України" у справі № 904/4470/16 про стягнення з AT ГС "Дніпропетровськгаз" на користь AT "НАК "Нафтогаз України" заборгованості за природний газ, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 4 січня 2013 року №13-137-ВТВ, укладеного між AT "НАК "Нафтогаз України" та AT ГС "Дніпропетровськгаз", до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/31815/21. У задоволенні решти вимог відмовлено.
5. Ухвалюючи вищезазначені судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі, адже у разі задоволення позову та зобов`язання відповідача включити позивача до Реєстру підприємств, які беруть участь у розрахунках згідно із Законом №1639-IX, ніякі розрахунки вже неможливо буде провести з огляду на заходи примусового стягнення таких боргів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Також зазначено, що під час розгляду цієї справи існує об`єктивний ризик того, що до вирішення справи по суті органи та особи, які вчиняють виконавчі дії із стягнення заборгованості позивача перед AT "НАК "Нафтогаз України" проведуть всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", які призведуть до неможливості відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом. У даному випадку, заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, свободам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі, та того, що захист прав, свобод та інтересів заявника стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. При цьому вжиття вказаних заходів є співмірним із заявленими вимогами та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
Відтак, суди дійшли висновку, що достатнім заходом для забезпечення позову буде заборона органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості AT ГС "Дніпропетровськгаз" перед AT "НАК "Нафтогаз України" у справі № 904/4470/16 про стягнення з AT ГС "Дніпропетровськгаз" на користь AT "НАК "Нафтогаз України" заборгованості за природний газ, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 4 січня 2013 року №13-137-ВТВ, укладеного між AT "НАК "Нафтогаз України" та AT ГС "Дніпропетровськгаз", до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/31815/21.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.
7. В обґрунтування касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували, зокрема, положення статті 129-1 Конституції України та статей 150, 151 КАС України, у зв`язку із чим дійшли протиправного висновку про заборону вчинення будь-яких дій по примусовому виконанню постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2016 року. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
На підтвердження вказаного АТ "НАК "Нафтогаз України" наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, про те, що заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім того, скаржник наголошує, що заходи забезпечення позову, вжиті оскаржуваними судовими рішеннями, порушують закріплений Конституцією України принцип обов`язковості судових рішень, а також створюють невиправдані перешкоди у виконанні судового рішення у справі № 904/4470/16. З огляду на це вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 про те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд також у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19, від 9 квітня 2020 року у справі №640/21360/19, від 9 листопада 2021 року у справі № 160/10368/20 та від 1 лютого 2022 року у справі №902/368/16.
8. Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, НКРЕКП звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.
9. В обґрунтування касаційної скарги НКРЕКП зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 150, 151 КАС України, у зв`язку із чим, не врахували, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Окрім того, скаржник вказує, що розглядаючи питання про забезпечення позову, суди вийшли за межі адміністративних правовідносин і прийняли рішення, якими втрутилися у дискреційні повноваження державних органів. На підтвердження вказаного НКРЕКП наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
10. Ухвалами Верховного Суду від 7 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргами НКРЕКП та АТ "НАК "Нафтогаз України" у справі №640/31815/21 щодо оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, витребувано адміністративну справу та запропоновано іншим учасникам надати відзив на касаційні скарги.
11. Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 грудня 2022 року.
12. З касаційними скаргами скаржниками подані клопотання про розгляд касаційних скарг у судовому засіданні, в задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року.
Позиція інших учасників справи
13. 18 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви AT ГС "Дніпропетровськгаз" на подані касаційні скарги, у яких зазначається про помилковість та необґрунтованість доводів касаційних скарг. На думку позивача, в даному випадку судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосовано такий вид забезпечення позову, як заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, а не зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, як намагаються зазначити скаржники у своїх касаційних скаргах.
14. Позивач наполягає на тому, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2022 року, залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, про забезпечення позову у справі №640/31815/21 жодним чином не зупиняє та не впливає на можливість та порядок виконання рішень суду у справі №904/4470/16 у спосіб, передбачений положеннями Закону №1639-ІХ. Так, позивач зазначає, що, приймаючи Закону №1639-ІХ, держава взяла на себе зобов`язання врегулювати заборгованість у сфері ринку природного газу у спеціальному порядку, в тому числі заборгованість, яка стягнута за судовими рішеннями, що набрали законної сили, в інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про виконавче провадження".
15. Також позивач вважає безпідставними та необґрунтованими доводи касаційних скарг про те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій недотримались принципу співмірності та адекватності, а також неправильно застосували положення Закону №1639-ІХ.
16. З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а тому просить Верховний Суд касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги
17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
18. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
19. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
20. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року не відповідають, а викладені в касаційних скаргах доводи є прийнятні з огляду на таке.
21. Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
22. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
23. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
24. Відповідно до пунктів 2, 4 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили; при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
25. Згідно Рекомендацій № R (89) 8 "Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах", затверджених Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року (Recommendation R(89)8 of the Committee of Ministers to member States on provisional court protection in administrative matters (Adopted by the Committee of Ministers on 13 September 1989 at the 428th meeting of the Ministersʼ Deputies)), приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які стосуються цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
26. Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 "Про судовий перегляд адміністративних актів", прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministersʼ Deputies)), суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі Джабарі проти Туреччини (Jabari v. Turkey), заява №40035/98 та рішення у справі Чонка проти Бельгії (Conka v. Belgium), заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов`язання на адміністративні органи. Цей принцип узгоджується з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи "Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах", яка передбачає, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів про тимчасовий захист від адміністративного акта.
27. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dzinic v. Croatia (Джиніч проти Хорватії), № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).