ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа №160/8601/20
адміністративне провадження № К/990/16919/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року (судді: Іванов С.М., Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2, Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
27 липня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач-1, ДБР), виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 (далі - відповідач-2, в.о. Директора ДБР ОСОБА_2.), виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 (далі - відповідач-3, в.о. Директора ДБР ОСОБА_3.), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - відповідач-4, ТУ ДБР у м. Мелітополь), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 14 липня 2020 року №92 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на 2020 рік", в частині скорочення посади заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополь, яка відноситься до категорії державної служби та введення посади заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, як категорія посади - старший начальницький склад;
- визнати протиправними дії виконуючого обов`язки ДБР розслідувань по виданню наказу від 14 липня 2020 року №336 "Про попередження працівників" та скасувати наказ ДБР від 14 липня 2020 року №336 "Про попередження працівників" в частині попередження ОСОБА_1 про скорочення посади заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополь, яка відноситься до категорії державної служби, і направленні на його виконання дії, зокрема вручення "Попередження про наступне вивільнення" від 16 липня 2020 року №10-13-01-15467;
- визнати протиправними дії в.о. Директора ДБР ОСОБА_2. по виданню наказу від 13 серпня 2020 року №514-ос "З особового складу" та наказу від 20 серпня 2020 року №531-ос "Про внесення змін до наказу ДБР від 13 серпня 2020 року №514-ос", щодо звільнення ОСОБА_1 та скасувати наказ від 13 серпня 2020 року №514-ос "З особового складу" та наказ від 20 серпня 2020 року №531-ос "Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року №514-ос";
- визнати протиправними дії в.о. Директора ДБР ОСОБА_3. по виданню наказу ДБР від 28 вересня 2020 року №600-ос "Про звільнення ОСОБА_1" щодо звільнення ОСОБА_1 та скасувати наказ від 28 вересня 2020 року №600-ос "Про звільнення ОСОБА_1";
- встановити відсутність у в. о. Директора ДБР, та зокрема, у ОСОБА_2 або ОСОБА_3, повноважень скорочувати чисельність державних службовців територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі;
- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді заступника директора - начальника слідчого управління територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що виконуючі обов`язки Директора ДБР не є керівниками державної служби в розумінні Закону України "Про державну службу", а є особами начальницького складу, тому не мали повноважень ініціювати питання звільнення та безпосередньо звільняти позивача - державного службовця.
Позивач вважав, що на час затвердження змін до штатного розпису 14 липня 2020 року, що і стало в подальшому підставою звільнення, не затверджено Положення "Про проходження служби особами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань", в порушення вимог статті 14 Закону України "Про державне бюро розслідувань". Отже і були відсутні зміни істотних умов проходження служби.
Також, позивач стверджував, що в результаті змін до штатного розпису посади директора та заступників збереглися, і фактично за новим штатним розписом ці особи повинні виконувати посадові обов`язки. Отже на думку позивача, скорочення посади яку він займав не відбулось.
Позивач вважав, що оскаржуваними наказами про звільнення порушено гарантії на залишення на роботі та не запропоновано переведення на іншу посаду.
На переконання позивача, втручання відповідачів у його права (щодо проведення процедури звільнення) порушують принцип пропорційності у розумінні практики Європейського суду з прав людини.
У зв`язку зі звільненням директора ДБР, на думку позивача, в ДБР з 28 грудня 2019 року відсутній керівник державної служби, а виконуючий обов`язки директора не наділений такими повноваженнями.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії в. о. Директора ДБР ОСОБА_2. по виданню наказу від 14 липня 2020 року №336 "Про попередження працівників" та скасовано наказ ДБР від 14 липня 2020 року №336 "Про попередження працівників" в частині попередження ОСОБА_1 про скорочення посади заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополь, яка відноситься до категорії державної служби, і направлені на його виконання дії, зокрема вручення "Попередження про наступне вивільнення" від 16 липня 2020 року №10-13-01-15467.
Визнано протиправними дії в. о. Директора ДБР ОСОБА_2. по виданню наказу від 13 серпня 2020 року №514-ос "З особового складу" та наказу від 20 серпня 2020 року №531-ос "Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року №514-ос", щодо звільнення ОСОБА_1 та скасувати наказ від 13 серпня 2020 року №514-ос "З особового складу" та наказ від 20 серпня 2020 року №531-ос "Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року №514-ос".
Визнано протиправними дії виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3. по виданню наказу від 28 вересня 2020 року №600-ос "Про звільнення ОСОБА_1" щодо звільнення ОСОБА_1 та скасовано наказ від 28 вересня 2020 року №600-ос "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді заступника директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі з 29 вересня 2020 року.
Стягнуто з ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 323 149,98 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача застосовані норми пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", яка суперечить самому Закону України "Про державну службу" та Конституції України, та які були в подальшому виключені самим законодавцем. Звільнення позивача на підставі положень пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону є протиправним, порушує принципи верховенства права, допускає дискримінацію та порушення базових принципів державної служби, а також суперечить висновкам Європейського суду з прав людини щодо права на працю, а тому позовні вимоги позивача про скасування наказів про звільнення та поновлення його на посаді підлягають задоволенню.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в адміністративній справі №160/8601/20 та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Ухвалюючи відповідну постанову, адміністративний суд при дотриманні норм процесуального права встановив правомірність прийняття, уповноваженою на те особою, кадрового рішення стосовно позивача, у відповідності до вимог статей 10, 12, 14, 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", статей 40, 49-2 КЗпП України та статей 91, 83, 87 Закону України "Про державну службу" за результатами організаційно-структурних змін в системі Державного бюро розслідувань, внаслідок яких відбулось скорочення посад державної служби та введення посад рядового та начальницького складу.
Більше того, з огляду на особливий статус Державного бюро розслідувань, як правоохоронного органу, служба в якому має особливий характер, в умовах організаційно-структурних і кадрових змін, з огляду на неможливість переведення державних службовців на посади рядового та начальницького складу з присвоєнням відповідних звань та встановлену максимальну граничну чисельність працівників Державного бюро розслідувань в 1600 осіб, залишення державних службовців, посади яких скорочувалися, в системі Державного бюро розслідувань було неможливим, в силу вимог статей 9, 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", а тому оскаржуване рішення про звільнення ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження відповідачами постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року є пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, позивач указує на те, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі №140/6353/20, від 16 червня 2021 року у справі №440/1964/20, відповідно до яких за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивач зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 3, пункту 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 грудня 2019 року №305- IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" у частині правових підстав звільнення та припинення повноважень працівників Державного бюро розслідувань, що перемогли у відповідних конкурсах та виконували свої повноваження на момент прийняття зазначеного законодавчого акта.
Позиція інших учасників справи
Від ДБР та ТУ ДБР у м. Мелітополь до суду надійшли відзиви на касаційну скаргу позивача, в яких вони просять залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 грудня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач займав посаду заступника директора - начальника слідчого ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі.
На час призначення на посаду та проходження служби позивачем ця посада відносилась до посад державної служби.
ДБР 26 лютого 2020 року прийнято наказ № 47 "Про затвердження переліку посад у центральному апараті ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу". Відповідно до даного переліку посада позивача не відносилась до тих, які підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу.
08 липня 2020 року в. о. директора ДБР ОСОБА_2 видано наказ №323 "Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами".
Відповідно до вказаного наказу, посади директора і заступника територіальних управлінь Державного бюро розслідувань підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу.
14 липня 2020 року в. о. директора ДБР ОСОБА_2 видано наказ №92 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі на 2020 рік".
Підставою наказу зазначено Перелік посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затверджений наказом ДБР від 08 липня 2020 року №323.
Указаний наказ вводився в дію з 17 серпня 2020 року. А у пункті 2 наказу зазначалося про скорочення посад державної служби відповідно до додатку. Так виводились зі штатного розпису посади: Директор - 1 посада (посада державної служби), заступник Директора - 1 посада, заступник директора - начальник слідчого управління -1 посада (старший начальницький склад ДБР (підполковник ДБР), заступник Директора - начальник слідчого управління - 1 посада (посада державної служби). Натомість, вводились до штатного розпису посади старшого начальницького складу (полковник ДБР): Директор - 1 посада, заступник Директора - 2 посади.
14 липня 2020 року відповідачем-2 видано наказ №336 "Про попередження працівників".
Також, 14 липня 2020 року відповідачем-2 направлено лист на адресу Директорів (виконувачів обов`язків) територіальних управлінь в якому відповідач-2 просив прибути особисто та забезпечити своєчасне прибуття перших заступників та заступників 16 липня 2020 року до ДБР.
16 липня 2020 року складено акт №17 про те, що позивач не прибув до ДБР для отримання попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби.
16 липня 2020 року в. о. директора ДБР винесено попередження про наступне вивільнення. Позивача попереджували про скорочення посади по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення даного попередження. Також, повідомлялося, що позивача буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Того ж дня, на адресу позивача ДБР направлено зазначене вище попередження.
Відповідно до протоколу про доведення інформації або документів до відома державного службовця від 16 липня 2020 року позивачу надіслано попередження про наступне вивільнення на електронну пошту. Крім того, відповідне повідомлення було направлено засобами поштового зв`язку на адресу реєстрації позивача: АДРЕСА_1 .
Позивачем на час розгляду справи вказане попередження засобами поштового зв`язку не отримано (повернуто за закінченням терміну зберігання).
13 серпня 2020 року відповідачем-2 видано наказ №514-ос про звільнення позивача з 20 серпня 2020 року. У вказаному наказі зазначається, що однією з його підстав є персональне попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року та протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця від 16 липня 2020 року.
13 серпня 2020 року Комісією ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі складено акт про те, що о 14:05 год 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 в телефонній розмові повідомив, що він перебуває на лікарняному.
20 серпня 2020 року Комісією ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі складено акт про те, що о 09:05 год 20 серпня 2020 року в телефонній розмові ОСОБА_1 повідомлено, що його звільнено з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. Також в акті зазначено, що ОСОБА_1 повідомив, що в цей час знаходиться на лікарняному.
20 серпня 2020 року листом ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі вих. №1709/9483/9-23/2020 повідомлено відповідача-2 про те, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному.
20 серпня 2020 року відповідачем-2 видано наказ №531-ос "Про внесення змін до наказу ДБР від 13 серпня 2020 року №514-ос". Наказ видано у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача та змінено пункт 7 наказу від 13 серпня 2020 року №514-ос, виклавши його в наступній редакції: "Звільнити ОСОБА_1 з посади заступника директора-начальника слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби".
Підставою видання даного наказу зазначено лист ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 20 серпня 2020 року №1709/9483/9-23/2020.
Листом від 21 серпня 2020 року №10-13-01-18685 ДБР направило наказ №531-ос від 20 серпня 2020 року на адресу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі.
28 вересня 2020 року в. о. Директора ДБР ОСОБА_3. винесено наказ №600-ос, відповідно до якого припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора-начальника слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі 28 вересня 2020 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
Не погодившись з правомірністю прийняття наведених наказів, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Нормативне регулювання та оцінка Верховного Суду
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 06 липня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрито відповідно до вимог пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, із припиненням державної служби.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - № 889-VIII).
З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
У редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у цій же редакції) було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі - Закон № 117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
Також Законом №117-ІХ були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
Окрім того, цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".
У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.
13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (далі - № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення". У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.
Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.
Внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.
У випадку з позивачем, застосування указаних норм зумовлено змінами статусу ДБР.
Так, з 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі.
На час прийняття позивача на державну службу до ДБР Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII) діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (по тексту - Закон № 2475-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII) ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Частиною першою статті 14 Закону № 794-VІІІ (у редакції Закону № 2475-VIII) визначено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.
Згідно з частиною п`ятою зазначеної статті, трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Водночас 27 грудня 2019 року набрав чинності Закон України від 03 грудня 2019 року № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-IX), у зв`язку із чим, зокрема, частина п`ята статті 14 Закону №794-VІІІ зазнала змін, відповідно до яких трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.