ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 923/719/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, В.В. Білоуса, Огородніка К.М.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - І.Г. Філінюк, судді: О.Ю. Аленін, Л.В. Поліщук) від 04.10.2022
за заявою Державного агентства України з питань кіно
до Приватного підприємства "Студія Тир Фільм"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник кредитора - Команський О-А.С., в порядку самопредставництва,
представник боржника - Бєлоусов І.В. (арбітражний керуючий), ліквідатор,
від скаржника - ОСОБА_1, особисто, Барабаш М.Ю., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 31.08.2017 Господарський суд Херсонської області ухвалив порушити, за заявою Державного агентства України з питань кіно (далі - Кредитор), провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Студія Тир Фільм" (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном тощо.
1.2. 19.12.2017 Кредитор, як голова комітету кредиторів Боржника, надіслав клопотання про визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
1.3. Клопотання обґрунтовано прийняттям комітетом кредиторів Боржника рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання Боржника банкрутом через його неможливість задовольнити вимоги Кредитора у цій справі не інакше як через застосування процедури ліквідації, виходячи з відомостей з аналізу фінансово-господарської діяльності щодо відсутності у Боржника активів, припинення ним з 2014 року своєї діяльності тощо.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 22.12.2017 Господарський суд Херсонської області постановив припинити процедуру розпорядження майном Боржника та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Бєлоусова І.В., визнати Боржника банкрутом, відкрити стосовно нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.
2.2. Судове рішення мотивовано наявністю підстав для задоволення клопотання комітету кредиторів Боржника щодо визнання його банкрутом, рішення про яке прийнято 16.12.2017 за результатами розгляду розпорядником майна та зборами кредиторів питання щодо подальшої процедури стосовно Боржника з ухваленням рішення про відкриття ліквідаційної процедури та з погодженням кандидатури ліквідатора, оскільки не погашена заборгованість Боржника відповідно до реєстру вимог кредиторів складає 6 999 975 грн 70 коп., за результатами проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності встановлена відсутність на підприємстві Боржника активів, у тому числі - основних засобів, діяльність Боржника припинена з 2014 року, відсутні інвестиційні пропозиції протягом процедури розпорядження майна Боржника, зокрема відповідно до здійснених розпорядником майна заходів, а особи, які би проявили бажання виступити інвесторами Боржника, не зверталися до розпорядника майна, до комітету кредиторі та до суду, тому Боржник не здатний задовольнити вимоги кредиторів та відновити свою господарську діяльність, через що процедура санації до Боржника не може бути застосована.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 04.10.2022 Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалив про задоволення клопотання Кредитора та закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Херсонської області від 22.12.2017.
3.2. Судове рішення мотивовано ненабуттям заявницею статусу кредитора у справі про банкрутство Боржника в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства, через що ОСОБА_1 не є учасником цієї справи, а також невирішенням оскаржуваною постановою питання про права та обов`язки ОСОБА_1, внаслідок чого відсутній правовий зв`язок між скаржницею і іншими учасниками справи.
4. Встановлені судами обставини
4.1. 02.11.2017 Господарський суд Херсонської області ухвалив затвердити реєстр вимог кредиторів Боржника, призначити перші збори кредиторів на 20.11.2017, зобов`язати розпорядника майна Бєлоусова І.В. протягом десяти днів письмово повідомити кредиторів, учасників провадження та інших осіб, що мають право участі у зборах про місце і час зборів (засідання) та організувати проведення перших зборів кредиторів і засідання комітету кредиторів, на яких вирішити питання, що віднесені до компетенції зборів кредиторів та комітету кредиторів згідно з положення чинного законодавства про банкрутство та призначити підсумкове судове засідання в процедурі розпорядження майном на 28.11.2017.
4.2. 22.12.2017 Господарський суд Херсонської області постановив припинити процедуру розпорядження майном Боржника та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Бєлоусова І.В., визнати Боржника банкрутом та відкрити стосовно нього ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, а також призначити ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.
Оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про визнання боржника банкрутом, текст якого залучили до справи.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. 27.10.2022 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пунктів 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_1, неправильно застосував та порушив норми матеріального і процесуального права, а саме положення статей 2, 13, 75, 86, 236, 238, 269 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статей 1, 12, 61 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), статей 19, 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права ОСОБА_3 на оскарження у цій справі постанови про визнання Банкрутом, тоді як відсутній висновок Верховного Суду про застосовування наведених норм права у подібних правовідносинах.
За аргументами скаржника апеляційний суд не врахував очевидний правовий зв`язок між заявницею та оскаржуваною постановою місцевого суду через правові наслідки, що настали для ОСОБА_1 у зв`язку з незаконним переходом Боржника в ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, оскільки покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство Боржника на ОСОБА_4 стало підставою для неодноразового ініціювання ліквідатором Боржника позову з вимогами щодо квартири ОСОБА_1 (яка набула права на неї від ОСОБА_4 за договором дарування) з метою задоволення вимог кредиторів Боржника у межах покладеної на ОСОБА_4 субсидіарної відповідальності, попри факт наявності у Боржника активів - фільмоматеріалу на непроявленій кіноплівці фільму "Зона" режисера ОСОБА_5, що належить Боржнику та зберігається в "Довженко-Центр".
У цих аргументах скаржник також зазначила про:
- порушення оскаржуваною постановою першочергово прав Боржника на відновлення його платоспроможності зі спричиненням негативних наслідків державі через непогашення за рахунок майна Боржника (фільмоматеріалу) заборгованості перед Кредитором, яка є значно меншою ніж вартість вказаних актів Боржника;
- неврахуванням апеляційним судом тих порушень з боку арбітражного керуючого у процедурі розпорядження майном Боржника (зокрема щодо інвентаризації майна тощо) та ліквідації, що унеможливили задоволення вимог Кредитора та відновлення платоспроможності Боржника;
- незазначення апеляційним судом в оскаржуваній ухвалі про клопотання заявниці від 04.10.2022 про відкладення розгляду справи, а також про відсутність мотивів суду щодо відхилення цього клопотання;
- упередженість суддів апеляційного суду, що ухвалили оскаржувану ухвалу, оскільки саме цей склад суддів неодноразового брав участь при ухваленні судових рішень у цій справі при зверненні ОСОБА_4 з апеляційними скаргами на постанову про визнання Боржника банкрутом, на ухвалу про покладення на ОСОБА_4 субсидіарної відповідальності, на ухвалу про усунення перешкод у користуванні Божником належним йому майном (щодо фільмоматеріалв ігрового фільму "Зона") тощо.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Державне агентство України з питань кіно та ліквідатор Боржника у відзивах на касаційну скаргу заперечують вимоги та обґрунтування, наведені в касаційній скарзі, з підстав, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду, наголосивши на відсутності правового зв`язку між правовідносинами, що були предметом розгляду та вирішення при ухваленні постанови про визнання Боржника банкрутом з правами та інтересами та /або обов`язками ОСОБА_1, тоді як стверджуване нею в скарзі ймовірне порушення її прав та інтересів вказаним судовим рішенням, а не очевидність такого порушення, не ґрунтується на нормі закону, а тому не надає ОСОБА_1 права на оскарження постанови про визнання Боржника банкрутом.
8. Касаційне провадження
8.1. Суд відхиляє подане скаржницею 08.11.2022 та підтримане її представником в судовому засіданні клопотання про передачу цієї справи (за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване необхідністю такої передачі для формування єдиної правозастосовчої практики і наявністю у справі виключної правової проблеми, оскільки клопотання не містить належного обґрунтування наведених в клопотанні підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена частиною п`ятої статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Отже, за змістом положень частини п`ятої статті 302 ГПК України виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 46.6. постанови від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.
Між тим, клопотання скаржниці не відповідає наведеним вимогам, оскільки не містить відповідних відомостей, а саме: ініціюючи питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності у справі, яка розглядається, виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник між тим, не наводить судові рішення Верховного Суду, в яких сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносин, не вказує на неоднозначність чи суперечливість таких висновків Верховного Суду, їх непослідовність чи неможливість застосування.
Крім цього, відтворивши в клопотанні частину тих обставин та аргументів, що були наведені в касаційній скарзі, заявниця, між тим не зазначила суть - у чому полягає - правова проблема у цій справі та не зазначила, щодо застосування якої норми існування цієї проблеми стверджується скаржницею.
Отже, наведені заявницею аргументи для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у розумінні приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, адже (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і є підставою для відкриття касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 ; (2) заявниця чітко не зазначає про різність якого підходу і щодо застосування яких саме норм матеріального права йде мова; (3) питання, які просить вирішити заявниця, можуть бути вирішені Верховним Судом і у складі колегії суддів.
А тому, через відсутність належного формулювання скаржником у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України.
8.2. Крім цього, Суд відхиляє подане Суду 05.12.2022 представником Кредитора клопотання про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України, яке мотивоване тим, що оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у цій справі не вирішує питання про права, інтереси та/або обов`язки скаржника - ОСОБА_1, у зв`язку із чим Суд зазначає про таке.
8.3. Об`єктом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження на підставі норми пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, диспозиція якої передбачає, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Отже, заперечуючи в касаційній скарзі оскаржувану ухвалу про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, скаржник, порушуючи питання правильності застосування цієї норми, порушує і питання права на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі в апеляційному порядку, а відповідно і питання вирішення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у цій справі про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1, яку не було залучено до участі у справі, тоді як встановлення цих обставин можливе в ході розгляду касаційної скарги по суті та є предметом дослідження та вирішення у цьому касаційному провадженні.
Враховуючи, що викладені в клопотанні про закриття касаційного провадження підстави аналогічні тим, що порушені та є предметом дослідження та вирішення у цьому касаційному провадженні, у Суду відсутні підстави для закриття касаційного провадження за клопотанням Кредитора на підставі пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України.
Суд також зауважує, що аналогічні висновки були наведені Судом в ухвалі від 23.11.2022 про відкриття касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 у цій справі при відхилені аналогічних заперечень Кредитора проти відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на оскаржувану ухвалу апеляційного суду.
9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо права на оскарження постанови про визнання банкрутом особами, які не брали участь у справі
9.1. Об`єктом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України в контексті права особи, яка не брала участь у справі про банкрутство, на оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.
9.2. Апеляційний суд встановив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції та здійснення провадження у справі про банкрутство Боржника з ухваленням постанови про визнання його банкрутом ОСОБА_1 не була залучена судом до участі у цій справі, а звертаючись з апеляційною скаргою, заявниця обґрунтувала оскарження цієї постанови вирішенням судом при цьому питання про її права, інтереси та (або) обов`язки з огляду на мотиви, що стали підставою для ухвалення цієї постанови, та наслідки її ухвалення.
Відтак, предметом дослідження, в контексті правильності застосування положень, зокрема статті 254 ГПК України, є право на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом, особою, яка не була залучена до участі у справі про банкрутство, визначення кола суб`єктів цього права, а відповідно і питання вирішення судом першої інстанції про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 .
9.3. Процесуальне законодавство (статті 17, 254 ГПК України) визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяє їх на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.