У Х В А Л А
14 грудня 2022 року
м. Київ
Справа № 200/257/20-а
Провадження № 11-143апп22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
розглянула матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 200/257/20-а за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Інформаційні судові системи" (далі - ДП "Інформаційні судові системи") про визнання протиправними дій і зобов`язання утриматися від вчинення дій та
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП "Інформаційні судові системи", у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань Козлова М. Б. від 28 жовтня 2019 року про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування;
- зобов`язати відповідача утриматись від обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) на підставі постанови слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань Козлова М. Б. від 28 жовтня 2019 року про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.
Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що з урахуванням приписів статей 3, 40, 110, 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), якими передбачено обов`язковість виконання постанов слідчого, ДП "Інформаційні судові системи" мало виконати постанову слідчого від 28 жовтня 2019 року про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, також зазначив, що надання оцінки постанові слідчого не входить до компетенції суду адміністративної юрисдикції, натомість доказів її оскарження чи скасування немає.
Не погодившись із указаними судовими рішеннями ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що спірні правовідносини регулюються одночасно Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень" (далі - Закон № 3262-IV) та КПК України.
Зокрема, статті 2, 4 Закону № 3262-IV (тут і далі - у редакції від 15 грудня 2017 року) визначили випадки обмеження загального доступу до судових рішень, внесених до ЄДРСР. Натомість статті 40, 110, 222 КПК України установили правила обов`язковості постанов слідчого для виконання юридичними особами та недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування.
На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в цій справі існує виключна правова проблема, а саме: яка норма права є спеціальною у спірних правовідносинах і, відповідно, норми якого акта (Закону № 3262-IV чи КПК України) мають переважне застосування до спірних правовідносин.
Своєю чергою, у межах цієї проблеми підлягає вирішенню й питання, чи можуть посадові особи ДП "Інформаційні судові системи"не виконувати постанову слідчого, посилаючись на норми Закону № 3262-IV.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також зазначила, що стосовно підходів до розв`язання схожих питань, то в практиці касаційних судів свого часу зазначалося, що при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається, чи є ця норма (її частина) спеціальною або загальною.
Про такий підхід йдеться у пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07 квітня 2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", й така позиція неодноразово застосовувалася судами.
З урахуванням цього можна дійти висновку, що за відсутності в Законі № 3262-IV норми, яка встановлює його спеціалізацію в цілому перед іншим законом, практика застосування цього Закону з КПК України може враховувати конкретно-нормативний (стосовно кожної норми) спосіб визначення загальних та спеціальних приписів при наскрізному аналізі законодавчих актів.
Беручи до уваги зміст статей 2, 4 Закону № 3262-IV у питанні підстав обмеження відкритості судових рішень, які містять таємницю досудового розслідування, ці норми можна трактувати як загальні, а положення статей 40, 110, 222 КПК України - як спеціальні. Натомість у питанні обов`язковості постанов слідчого загальними можна вважати норми КПК України, а приписи Закону № 3262-IV - спеціальними.
Отже, за висновком колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з одного боку, за правилами КПК України постанова слідчого про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування може розглядатися як обов`язкова для ДП "Інформаційні судові системи" підстава обмеження доступу до судових рішень, унесених до ЄДРСР. З іншого боку, за нормами Закону № 3262-IV подібна постанова слідчого відсутня серед переліку підстав для обмеження відповідного доступу.
Законодавче регулювання і конкретно-нормативний спосіб визначення загальної та спеціальної норми в обставинах цієї справи не дають однозначної відповіді на окреслену проблему правозастосування.
Складність вирішення питання про перевагу однієї з конкуруючих норм передовсім пов`язана з балансуванням прав людини та суспільних інтересів, позаяк у цій справі праву приватної особи на інформацію протистоїть публічний інтерес усунення реальної чи потенційної загрози заподіяння шкоди дієвості кримінального провадження.
Указані норми Закону № 3262-IV та КПК України були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між цінностями, принципами права та інтересами сторін. Тож є необхідність забезпечення в публічних правовідносинах справедливого балансу між приватними інтересами окремих осіб та публічними інтересами суспільства, які репрезентує держава, у питанні правомірності обмеження доступу до судових рішень, внесених до ЄДРСР.
На переконання колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, складність вирішення питання про перевагу однієї з конкуруючих норм полягає також у тому, що натепер ані наукою, ані судовою практикою не розроблено загальних правил подолання різних видів конкуренції норм адміністративного та кримінально-процесуального права. Утім вироблення підходу до питання різновидів конкуренції таких норм і обов`язкових правил їхнього подолання сприяло б розвитку права та суттєво полегшило б роботу судів.
Зрештою, про існування виключної правової проблеми може свідчити й та обставина, що проблематика підстав обмеження загального доступу до судових рішень в ЄДРСР була предметом звернення Національної асоціації адвокатів України від 27 січня 2021 року № 89/0/2-21, адресованого Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) як органу, який законом уповноважений затверджувати Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.