Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 518/845/18
провадження № 61-7282св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 20 травня 2021 року у складі судді Тарасенко М. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що за договором позики від 11 грудня
2008 року відповідач отримав від нього у позику грошові кошти у розмірі 65 000 дол. США. На підтвердження отримання грошових коштів у борг відповідач склав розписку від 11 грудня 2008 року, оригінал якої зберігається у нього.
Також позивач послався на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 518/1647/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутого майна, якою, на думку позивача, встановлено, що правовідносини, які виникли на підставі вказаної розписки, є позикою.
До серпня 2015 року позивач на поверненні вказаних грошових коштів не наполягав, оскільки між ним та відповідачем склалися довірчі відносини та відповідач визнавав факт отримання грошей у борг та зобов`язувався їх повернути. У серпні 2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, проте останній відмовився їх повертати.
Оскільки відповідач своїх зобов`язань за умовами договору позики
від 11 грудня 2008 року не виконав, позивач був вимушений звернутись за захистом своїх прав до суду з позовом про стягнення грошових коштів.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 11 грудня 2008 року у розмірі 73 462,47 дол. США, з яких:
65 000,00 дол. США - сума боргу (позики) та 8 462,47 дол. США - три відсотки річних від простроченої суми, а також понесені ним судові витрати в сумі
32 096,05 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 20 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 грудня 2008 року в розмірі 73 462,47 дол. США,
з яких: 65 000,00 дол. США - сума боргу (позики) та 8 462,47 дол. США - три відсотки річних від простроченої суми.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 810,00 грн сплаченого судового збору.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції в частині відмови
у стягненні судових витрат, пов`язаних з явкою представників позивача до суду, скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про стягнення
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі
9 147,34 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду по суті вирішення спору мотивовані тим, що з огляду на зміст розписки від 11 грудня 2008 року, між сторонами виникли грошові зобов`язання, які випливають із договору позики. Текст вказаної розписки містить однозначні відомості про те, що ОСОБА_2 позичає, тобто бере у позику із зобов`язанням повернення, а не отримує на іншій підставі, гроші у ОСОБА_1 у визначеній сумі. Оскільки кошти, отримані за розпискою, на вимогу позикодавця не повернуті, то ця сума підлягає стягненню в судовому порядку. При цьому суд погодився з наведеним позивачем розрахунком трьох процентів річних від простроченої суми за період з 22 листопада 2015 року до 23 березня 2020 року в сумі
8 462,47 дол. США.
Дійшовши висновку про обґрунтованість заявлених вимог, суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування позовної давності на підставі заяви, наведеної відповідачем у відзиві на позов, оскільки вважав, що строк позовної давності не пропущений.
У висновках щодо строку позовної давності суд керувався тим, що 29 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів. 22 жовтня 2015 року цей позов вручено ОСОБА_2, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, таким чином, строк перебігу позовної давності починається
з 22 листопада 2015 року, тобто через тридцять днів після отримання вимоги. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів за вказаним договором позики 05 червня 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.
Крім наведеного, погоджуючись з рішенням суду в частині вирішення позову по суті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з явкою до суду на суму 9 147,34 грн, та ухвалив у цій частині нове судове рішення про компенсацію таких витрат на зазначену суму.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
вякій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д. Визначено суддів, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., заяву ОСОБА_2 про відвід судді-доповідача Луспеника Д. Д. від участі у розгляді справи № 518/845/18 визнано необґрунтованою.
Заяву судді-доповідача Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено.
Відведено суддю Луспеника Д. Д. за його заявою від участі у розгляді цієї справи.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 20 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 серпня 2022 року справу призначено судді-доповідачу Воробйовій І. А., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
20 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів
від 06 жовтня 2022 року визначено склад колегії суддів: Воробйова І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., Лідовець Р. А., Гулько Б. І.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 18 жовтня 2022 року, проведеного у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Лідовця Р. А., визначено склад колегії: Воробйова І. А. (суддя-доповідач), Гулейков І. Ю., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., Гулько Б. І.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., Гулька Б. І., задоволено заяву судді Черняк Ю. В. про самовідвід. Відведено суддю
Черняк Ю. В. за її заявою від участі у розгляді справи. Справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 20 жовтня 2022 року визначено колегію суддів у складі: Воробйової І. А. (суддя-доповідач),
Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Погрібного С. О., Коломієць Г. В.,
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18), а саме, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що при касаційному розгляді справи № 518/1647/15 Верховний Суд не міг встановлювати будь-яких обставин або вважати їх доведеними, втручатися в оцінку доказів судами першої та апеляційної інстанції, а тому указане судове рішення суду касаційної інстанції за своєю правовою природою не може мати преюдиційного значення в розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України.
У цьому випадку необхідно виходити із фактичних обставин справи, що були встановлені рішенням Ширяївського районного суду Одеської області
від 18 квітня 2016 року у цивільній справі № 518/1647/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2016 року, за яким є недоведеним факт укладення між сторонами саме договору позики
від 11 грудня 2008 року та отримання відповідачем грошових коштів від позивача саме у борг, оскільки видана ним розписка, на думку суду,
є частиною договору про спільну діяльність, за якою сторони погодилися зайнятися підприємницькою діяльністю. Апеляційний суд додатково зазначив про неукладення договору позики за розпискою від 11 грудня 2008 року через відсутність у розписці зобов`язання відповідача повернути отримані за нею кошти позивачу.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням статей 1046, 1047 ЦК України та без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 367/7135/16, від 06 березня
2019 року у справі № 463/3825/16, від 08 липня 2019 року в справі
№ 524/4946/16.
Щодо порушення строків позовної давності заявник посилається на те, що до пред`явлення позовів у 2015 та 2018 роках позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів за розпискою
від 11 грудня 2008 року, а суди попередніх інстанцій помилково вважали такою вимогою саму позовну заяву від 07 жовтня 2015 року. Відсутність вимоги позивача до відповідача про повернення грошових коштів за розпискою від 11 грудня 2008 року свідчить про те, що строк виконання зобов`язання за нею не настав, а тому не може мати місця й порушення зобов`язання боржником та не має факту порушення законних прав позивача, що має своїм наслідком відмову у позові за безпідставністю позовних вимог.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти доводів відповідача та просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Фактичні обставини, встановлені судами
Згідно з розпискою від 11 грудня 2008 року ОСОБА_2 позичив
у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 65 000 дол. США на програму вирощування полуниці (спільно).
Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 18 квітня
2016 року у цивільній справі № 518/1647/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
У мотивувальній частині вказаного рішення встановлено, що 11 грудня
2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який був засновником та директором ТОВ "Моноліт", за усною домовленістю між собою фактично було укладено угоду про спільну діяльність, яку оформлено у формі договору позики, що підтверджується відповідною розпискою. 15 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Моноліт" в особі директора Юцикова С. А. був укладений договір про спільну діяльність з об`єднанням вкладів та досягнуто згоди щодо умов і порядку спільної діяльності з вирощування полуниці.
Суд вважав недоведеним факт укладення між сторонами саме договору позики від 11 грудня 2008 року та отримання відповідачем грошових коштів від позивача саме у борг, оскільки розписка є частиною договору про спільну діяльність, за якою сторони погодилися зайнятися підприємницькою діяльністю з вирощування полуниці, а саме: з придбання саджанців, збору врожаю та продажу полуниці.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2016 року рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 18 квітня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Мотивувальну частину рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 18 квітня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області
від 10 жовтня 2016 року змінено з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
В іншій частині рішення Ширяївського районного суду Одеської області
від 18 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області
від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.
У мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року зазначено, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій у порушення статей 212-214, 303, 316 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), провели оцінку розписки від 11 грудня 2008 року. Висновок про те, що у справі не доведено факту укладення договору позики, зроблений судом апеляційної інстанції без урахування того, що текст вказаної розписки містить однозначні відомості про те, що ОСОБА_2 позичає, тобто бере у позику із зобов`язанням повернення, а не отримує на іншій підставі, гроші
у ОСОБА_1 у визначеній сумі. Факт складання розписки від 11 грудня 2008 року і отримання коштів ОСОБА_2 підтверджується, однак останній доводив факт отримання коштів у межах правовідносин сторін щодо здійснення спільної діяльності. Проте, договір про спільну діяльність був укладений після складання розписки від 11 грудня 2008 року, а саме 15 грудня 2008 року, і між іншими сторонами. Таким чином, суди дійшли неправильного висновку про те, що розписка від 11 грудня 2008 року не є документом,
що підтверджує боргове зобов`язання.
За умовами договору позики від 11 грудня 2008 року строк повернення суми боргу не встановлений.
07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів за розпискою від 11 грудня 2008 року, що по суті євимогою до боржника про повернення грошових коштів за розпискою від 11 грудня 2008 року.
22 жовтня 2015 року цей позов вручено ОСОБА_2, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, таким чином, строк перебігу позовної давності починається з 22 листопада 2015 року, через тридцять днів після отримання вимоги.
05 червня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів за вказаним договором позики, тобто до спливу 3-х років
з часу вручення вимоги про повернення грошових коштів, в межах строку позовної давності.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.