Постанова
Іменем України
16 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 203/1154/17
провадження № 61-15674св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунальний заклад "Володимирівського психоневрологічного інтернату Дніпропетровської обласної ради",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Мерцалової Наталі Василівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року у складі судді Казака С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу "Володимирівський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" (далі - КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР"), за участю третьої особи - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позов мотивувала тим, що Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 12 квітня 2012 року визнав позивача недієздатною та призначив ОСОБА_2 її опікуном.
Це рішення скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року.
Зазначила, що користуючись своїм правом опікуна, ОСОБА_2 помістила позивача до КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" на повне державне утримання.
Після скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року позивач звернулася до директора інтернату з проханням відпустити її до дому в м. Тернівка, де їй на праві власності належить 7/12 частки приватного будинку.
Послалася на те, що уклала угоду з адвокатом Мерцаловою Н. В., яка 29 грудня 2016 року приїхала за нею до інтернату та звернулася до керівництва закладу, надавши завірену копію рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, аби за проханням позивача відвезти її до дому.
Але навіть після цього позивачу та її представникові відмовили.
Зазначила, що з цього приводу адвокат Мерцалова Н. В. звернулася до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації і була на прийомі у першого заступника голови держадміністрації.
Там адвокату запропонували надати відпустку позивачу та в найкоротший час вирішити питання про відрахування з інтернату. Рішення про поміщення позивача до психоневрологічного інтернату орган опіки і піклування не виносив.
Просила:
визнати поміщення її до КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" у 2012 році та утримання в ньому до 22 грудня 2016 року незаконним;
визнати дії щодо утримання її без згоди на то та її волі в період з 22 грудня 2016 року по 10 лютого 2017 року у КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" незаконними;
визнати відмову у відрахуванні її з обліку у КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" неправомірною та зобов`язати відрахувати позивача з інтернату.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 03 жовтня 2017 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у позові відмовив.
Суд першої інстанції рішення мотивував безпідставністю позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним поміщення та утримання позивача в інтернаті, суд керувався тим, що направлення ОСОБА_1 до інтернатної установи здійснено відповідно до пункту 3.3 Типового положення про психоневрологічний інтернат, що діяло на той час.
Суд врахував відсутність висновку комісії лікарів-психіатрів про можливість позивача задовольняти свої основні життєві потреби, наявність якого в силу частини другої статті 24 Закону України "Про психіатричну допомогу", є підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання.
Виходив з того, що з 11 лютого 2017 року позивачу надано відпустку і з цього часу остання в інтернаті не перебуває.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 03 травня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року скасував.
Позов задовольнив.
Визнав неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 в КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" з 2012 року до 10 лютого 2017 року.
Визнав відмову щодо відрахування ОСОБА_1 з обліку КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" неправомірною та зобов`язав КЗ "Володимирський психоневрологічний інтернат" ДОР" відрахувати ОСОБА_1 із інтернату.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення органу опіки та піклування щодо поміщення ОСОБА_1 до психоневрологічного інтернату не приймалось, позивач є дієздатною адекватною особою, спроможною пересуватись за допомогою візка під час ходи, забезпеченою власним житлом. Їй не призначали опікуна і вона у відповідності до вимог закону особисто надала заяву про відрахування з інтернату.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою від 05 серпня 2020 року Верховний Суд касаційні скарги Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Дніпропетровської обласної державної адміністрації задовольнив частково.
Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 у КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" з 2012 року до 10 лютого 2017 року скасував.
Справу № 203/1154/17 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" про визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 у КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" з 2012 року до 10 лютого 2017 року передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У решті постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року залишив без змін.
Постанову мотивував тим, що суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині визнання поміщення позивача до психоневрологічного інтернату незаконним не з`ясував, коли рішення про визнання недієздатною ОСОБА_1 набуло законної сили та коли її було фактично поміщено до психоневрологічного закладу; коли КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" довідалося про скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року, коли ОСОБА_1 звернулась з заявою про відрахування з інтернату.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 у КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" з 2012 року до 10 лютого 2017 року залишив без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що поміщення позивачки до психоневрологічного інтернату проведено з дотриманням чинного законодавства, зокрема, чинного на той час Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 року № 549, а також положень Закону України "Про психіатричну допомогу".
Зазначив, що з моменту поміщення ОСОБА_1 до інтернату та до моменту скасування апеляційним судом рішення про визнання позивачки недієздатною, від останньої будь-яких звернень з приводу незаконного поміщення чи утримання або заяв про її відрахування з інтернату не надходило.
Зазначив, що 11 лютого 2017 року позивачу надано відпустку і з цього часу остання в інтернаті не перебуває та до останнього не поверталася, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним її утримання в інтернаті в період з 22 грудня 2016 року до 10 лютого 2017 року є безпідставними та передчасними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Мерцалова Н. В. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення в частині вимог про визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 у КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" з 2012 року до 10 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Мерцалова Н. В. в інтересах ОСОБА_1 зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 23, 24 Закону України "Про психіатричну допомогу" у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що орган опіки та піклування Виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області рішення з приводу поміщення ОСОБА_1 до КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" не приймав. Таке рішення є необхідною передумовою для поміщення особи до психоневрологічного закладу.
Зазначила, що висновок лікарсько-консультативної комісії Комунального закладу "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" Дніпропетровської обласної ради від 04 травня 2012 року № 1464 не містить відомостей про необхідність утримання ОСОБА_1 в психоневрологічному закладі соціального захисту, а має лише рекомендаційний характер.
Посилалася на те, що КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР" не заперечувало факт отримання 29 грудня 2021 року рішення суду апеляційної інстанції про скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року.
У листопаді 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Дніпропетровська обласна державна адміністрація просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що в 1978 році внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала тяжку черепно-мозкову травму.
31 березня 1981 року ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності з дитинства безстроково. У довідці МСЕК зазначено, що ОСОБА_1 потребує догляду.
Відповідно до довідки від 13 листопада 2009 року № 1905 ОСОБА_1 перебувала на Д-обліку у лікаря невропатолога. Знаходилась на лікуванні у лікаря-невропатолога та психіатра.
У 2012 році сестра позивача - ОСОБА_2 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення її опікуном останньої.
Згідно з актом № 9 стаціонарна судово-психіатрична експертиза від 05 квітня 2012 року у ОСОБА_1 виявила ознаки хронічного стійкого психічного захворювання у формі вираженого розладу особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку (наслідок важкої травми головного мозку, церебросклероз). Також встановила, що за своїм психічним станом на той час остання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
04 травня 2012 року лікарсько-консультативна комісія КЗ "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" ДОР" надала висновок № 1464 відносно ОСОБА_1, в якому зазначила, що остання страждає на виражений розлад особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку (наслідок важкої травми головного мозку, церебросклероз). Психічні функції стійко порушені. Соціальна дезадаптація внаслідок обмеження життєдіяльності по категоріям: навчання, трудова діяльність, спілкування, контроль поведінки, пересування. Потребує постійного стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Рекомендовано подальше перебування в будинку-інтернаті для психохроніків.
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 12 квітня 2012 року визнав ОСОБА_1 недієздатною та призначив ОСОБА_2 її опікуном.
Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 22 грудня 2016 року скасував рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року та відмовив ОСОБА_2 у задоволенні заяви.
На підставі заявки опікуна ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 15 травня 2012 року, Управління праці та соціального захисту населення в м. Тернівка направило пакет документів для оформлення в будинок інвалідів для психічно хворих на постійне місце проживання, а Головне управлінням праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації видало путівку від 11 липня 2012 року № 888 про направлення ОСОБА_1 на державне забезпечення до КЗ "Володимирівський психоневрологічний інтернат" ДОР".
З 17 липня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрована в інтернаті та проживала на повному державному забезпеченні, отримувала пенсію по інвалідності та державну соціальну допомогу.
На підставі заяв ОСОБА_1 та її представника Мерцалової Н. В. від 10 лютого 2017 року позивач отримала відпустку на термін з 11 лютого 2017 року до 11 березня 2017 року з проживанням останньої у АДРЕСА_1 .
З цієї відпустки позивач на час розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій не повернулась.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.