Постанова
Іменем України
19 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 359/3951/17
провадження № 61-1629св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору- ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ковригіна Валентина Євгенівна, на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4, про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 09 лютого 1999 року до 13 квітня 2011 року позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .
Зазначає, що під час шлюбу вони придбали домоволодіння та земельну ділянку, площею 0,1256 га з кадастровим номером 3220880903:00:001:0003, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) на АДРЕСА_1 .
25 жовтня 2010 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договори дарування будинку та земельної ділянки, за якими ОСОБА_2 безвідплатно відчужив у власність ОСОБА_3 будинок та земельну ділянку, площею 0,1256 га з кадастровим номером 3220880903:00:001:0003, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані на АДРЕСА_1 .
Позивач вказувала, що в подальшому кадастровий номер цієї земельної ділянки був змінений на 3220880903:04:003:0198.
26 січня 2017 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_6 договори купівлі?продажу житлового будинку та земельної ділянки, за якими ОСОБА_3 відчужила у власність ОСОБА_6 будинок та земельну ділянку, площею 0,1256 га з кадастровим номером 3220880903:04:003:0198, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовані на АДРЕСА_1 .
24 лютого 2017 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_5 договори купівлі?продажу житлового будинку та земельної ділянки, за якими ОСОБА_6 відчужила у власність ОСОБА_7 домоволодіння та земельну ділянку, площею 0,1256 га з кадастровим номером 3220880903:04:003:0198, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовані на АДРЕСА_1 .
02 березня 2017 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_4 договори купівлі?продажу житлового будинку та земельної ділянки, за якими ОСОБА_5 відчужила у власність ОСОБА_4 будинок та земельну ділянку, площею 0,1256 га з кадастровим номером 3220880903:04:003:0198, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовані на АДРЕСА_1 .
Позивач зазначала, що вона не надавала ОСОБА_2 згоду на продаж будинку та земельної ділянки, оскільки спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності. Ця обставина свідчить про те, що оспорювані договори суперечать частинам другій, третій статті 65 Сімейного Кодексу України.
Укладаючи спірні договори, волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним, а самі правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про наявність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу на підставі частин третьої, п`ятої статті 203, статті 215 ЦК України.
Посилаючись на викладене, та з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 17 січня 2018 року та заяви про зміну предмета позовних вимог від 15 січня 2019 року, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним договір дарування домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 25 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на вказаний житловий будинок на ім`я ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, загальною площею 0,1256 га, з кадастровим номером 3220880903:00:001:0003 від 25 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку на ім`я ОСОБА_4 .
У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що 02 березня 2017 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, за якими ОСОБА_4 придбав будинок та земельну ділянку, площею 0,1256 га з кадастровим номером 3220880903:04:003:0198, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовані на АДРЕСА_1 .
Крім того, спірні правочини укладені без наміру створення правових наслідків.
Під час нотаріального посвідчення договорів було перевірено, що право власності на вказані об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за ОСОБА_5 . Вона мала право розпоряджатись ними на власний розсуд. Ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 правомірно набув право власності на спірне домоволодіння та земельну ділянку. Однак ОСОБА_1 не визнає того, що ОСОБА_8 є законним власником цих об`єктів нерухомого майна.
Посилаючись на те, що право власності оспорюється ОСОБА_1, ОСОБА_4 на підставі статті 392 ЦК України просив суд визнати за ним право власності на домоволодіння та земельну ділянку, площею 0,1256 га з кадастровим номером 3220880903:04:003:0198, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовані на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 25 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н. Ю., та зареєстрований в реєстрі за № 4335.
Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, площею 0,1256 га, з кадастровим номером 3220880903:04:003:0198 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану на АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір дарування домоволодіння, укладений 25 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 4336.
Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Місцевий суд виходив з того, що позивач не надавала письмової згоди ОСОБА_2 на укладення договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, які були об`єктом спільної власності подружжя. Оригінал такої згоди, копія якої міститься в матеріалах справи, був викрадений у приватного нотаріуса Первушиної Н. Ю., що виключає можливість проведення відповідної судової почеркознавчої та технічної експертизи, а тому наданий доказ є недостовірним, а спірні договори дарування є такими, що укладені з порушенням вимог частин другої, третьої статті 65 СК України.
У змісті протоколу допиту ОСОБА_3 у якості свідка від 29 квітня 2017 року зазначено, що вона не підписувала спірні договори дарування, тому вони не відповідають її волевиявленню та суперечать частині третій статті 203 ЦК України, а також є фіктивними у розумінні частини першої статті 234 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 ніколи у будинку не проживала.
Оскільки в силу частини першої статті 236 ЦК України оспорювані договори вважаються недійсними з моменту їх укладення, тому ОСОБА_3 і ОСОБА_5 не мала права розпоряджатися нерухомим майном, яке було предметом цих договорів, тому договори купівлі-продажу, на підставі яких останні набули права власності на це майно, є недійсними та не створюють жодних юридичних наслідків. Таким чином, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на будинок і земельну ділянку.
Також суд зазначив, що ОСОБА_1 був дотриманий строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про укладення спірних договорів вона дізналася після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, яке було розпочато у жовтні 2016 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Любченко О. І., задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє адвоката Кобець Т. М., задоволено частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна відмовлено, у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку відмовлено.
Відмовляючи ОСОБА_4 у у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що за статтею 392 ЦК України з вимогою про визнання права власності на майно має право звертатися виключно власник цього майна. У зв`язку з тим, що державна реєстрація за ОСОБА_4 права власності на домоволодіння та земельну ділянку була скасована, підстави для визнання за ним права власності на ці об`єкти нерухомого майна відсутні.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про визнання спірних договорів дарування недійсними з підстав недотримання вимог статті 65 СК України.
Так, в постанові зазначено, що місцевим судом не враховано того, що позивач ОСОБА_1 не надала жодного доказу на підтвердження того, що на нотаріально посвідченій згоді наявний не її підпис, не заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи її підпису не тільки на згоді, а також і у реєстрі реєстрації нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_9, де зареєстрована вказана згода.
Також судом не перевірено чи використовувався нотаріальний бланк для виготовлення згоди або для вчинення іншої нотаріальної дії, не оглядався судом і реєстр нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_9 .
Пояснення позивача, допитаного судом як свідка, не можуть бути належними, достатніми та єдиними доказами у підтвердження того, що позивач не надавала письмової згоди на укладення ОСОБА_2 спірних договорів, враховуючи її зацікавленість у вирішенні даного спору.
Крім того, місцевий суд не надав оцінки тим обставинам, що позивач, діючи від імені ОСОБА_3, 26 січня 2017 року уклала з ОСОБА_6 договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, що свідчить про її обізнаність про укладення ОСОБА_2 спірних договорів дарування, які вона не оспорювала на момент укладення договорів з ОСОБА_6 з підстав ненадання письмової згоди на їх укладення.
Також зазначено, що позовні вимоги про визнання спірних договорів дарування недійсними у зв`язку із не підписанням їх ОСОБА_3 та у зв`язку із їх фіктивністю, є взаємовиключними, а відтак суд першої інстанції повинен був уточнити позовні вимоги, що позбавлений можливості зробити апеляційний суд відповідно до положень статті 367 ЦПК України.
В постанові апеляційного суду також зазначено, що місцевим судом не встановлено, як саме непідписання спірних договорів ОСОБА_3 порушує права та інтереси позивача, а тому відсутні правові підстави для визнання спірних договорів недійсними у зв`язку із недотриманням вимог статті 203 ЦК України.
Зважаючи на те, що під час судового розгляду ОСОБА_3 підтвердила вчинення нею підпису на спірних договорах дарування зі своїм сином ОСОБА_2, апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції на предмет доведеності позовних вимог про фіктивність спірних договорів дарування.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що ні позовна заява ОСОБА_1, ні заяви про зміну підстави позову та про зміну предмету позовних вимог, не містять викладення обставин, за яких позивач вважає спірні договори дарування фіктивними, крім посилання на частину п`яту статті 203 ЦК України та твердження, що ОСОБА_3 не мала жодного відношення до самого правочину та жодним чином не бажала настання наслідків у вигляді переходу права власності на домоволодіння та земельну ділянку, та не виявляла волі на укладення спірних договорів дарування.
Висновок суду першої інстанції, що спірні договори дарування є фіктивними, так як ОСОБА_3 ніколи у будинку не проживала, не несла витрати по його утриманню, не ґрунтуються на вищезазначених нормах матеріального права та суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.
ОСОБА_1 не зверталася до суду із позовними вимогами про визнання недійсними договорів, які були укладені між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_1, та ОСОБА_5, а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, вказані договори не були предметом судового розгляду, а відтак суд першої інстанції не мав правових підстав вважати їх недійсними.
Належним відповідачем за вимогами про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на домоволодіння та земельну ділянку є ОСОБА_4 . Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила ОСОБА_4 як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору.
Переглядаючи рішення місцевого суду щодо позовних вимог ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна заява не містить посилання на втрату позивачем правовстановлюючих документів на нерухоме майно, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання за ним права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Подання ОСОБА_1 позову та невизнання нею права власності ОСОБА_4 на спірні об`єкти нерухомого майна не є підставою для ухвалення судового рішення про визнання за ним права власності на підставі статті 392 ЦК України.
За змістом позовних вимог ОСОБА_1 остання має на меті позбавити ОСОБА_4 права власності на будинок та земельну ділянку, однак вимоги про витребування майна у нього не були заявлені, а також він не був залучений до участі у справі в якості відповідача за вимогами про скасування державної реєстрації права власності.
Крім того, ОСОБА_4 не надано доказів, що заперечення ОСОБА_1 його права власності на спірне нерухоме майно є перешкодою у користуванні, володінні та розпорядженні ним цим майном, що потребує судового захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2022 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ковригіна В. Є., подала до Верховного Суд касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18).
Так, заявник зазначає, що договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.
Також в касаційній скарзі вказано про те, що ствердження дарувальника про те, що відчуження домоволодіння відбувається з нотаріально посвідченої згоди його дружини, про що зазначено у спірних договорах, не містить реєстровий номер, за яким ця згода була посвідчена, та дату її посвідчення, вказує на порушення нотаріусом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів.
Посилаючись на висновки щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час шлюбу, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446 св 18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16 (провадження № 61?8518св18), від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19 (провадження № 17347св19), заявник зазначає, що ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Так, заявник зазначає, що ОСОБА_2 не подав жодного доказу на підтвердження того, що спірне домоволодіння та земельна ділянка були придбані за його особисті грошові кошти, що свідчить про те, що це домоволодіння та земельна ділянка були об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_1 посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), в яких зазначено, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуально права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Доводи інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Гризодуб Я. Д., надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
У відзиві, зокрема, вказано, що ОСОБА_3 та її представники ніколи не посилались на ту обставину, що спірне майно, подароване їй ОСОБА_2, до того належало останньому на праві приватної власністі, і згода позивача на розпорядження ним у зв`язку із цим не вимагалась. Навпаки, представником ОСОБА_3 було подано до суду нотаріально посвідчену копію згоди позивача на дарування спірного майна саме як об`єкта спільної сумісної власності ОСОБА_2 та позивача.
Крім того, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 219/11149/18 (провадження № 61-12723св21), ОСОБА_3 зазначила, що порушення нотаріусом вимог Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не може бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки останні не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ковригіна В. Є., подана до Верховного Суду у січні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
21 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 09 лютого 1999 року був зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який був розірваний рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року.
25 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування домоволодіння, за умовами якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар домоволодіння, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 55). Відповідно до пункту 3 договору відчужуване домоволодіння належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В. 23 червня 2004 року (т.1, а.с. 69).
В цей же день між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар земельну ділянку, кадастровий номер 3220880903:00:001:0003, площею 0,1256 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 56). У пункті 2 договору зазначено, що земельна ділянка належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В. 23 червня 2004 року та Державного акта на право власності на земельну ділянку, серія КВ № 089638, виданого 23 грудня 2003 року Бориспільським районним відділом земельних ресурсів (т.1, а.с. 68).
Зазначені договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н. Ю.
Згідно зі свідоцтвом про зміну імені від 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1
26 січня 2017 року між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. 06 травня 2005 року, та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу будинку, розташованого на АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О. В. (т.1, а.с. 57).
В цей же день між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. 06 травня 2005 року, та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1256 га, кадастровий номер 3220880903:04:0003:0198, розташованої на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О.В. (т.1, а.с. 59).
24 лютого 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договори купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1256 га, кадастровий номер 3220880903:04:0003:0198, та житлового будинку, розташованих на АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним О. С. (т.2, а.с. 130).
02 березня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним О. С., ОСОБА_5 продала вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_4 (т.1, а.с. 132).
В цей же день між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним О. С. (т.2, а.с. 6).
Відомості про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок та земельну ділянку внесені до Державного реєстру речових прав та нерухоме майно 02 березня 2017 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.