ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 2а-12167/11/2670
адміністративне провадження № К/9901/26623/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2020 року (суддя Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі №2а-12167/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт -Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпласт-Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 10 серпня 2011 року № 0001292370, №0001302370.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що фінансово - господарські взаємовідносини з контрагентами ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 мали реальний характер та за якими було отримано послуги, а саме транспортно - експедиційні послуги, використані ним у власній господарській діяльності, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №2а-12167/11/2670 позов задоволено повністю.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача є необґрунтованими. Також посилання відповідача на кримінальні провадження щодо контрагентів позивача не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків для всіх без винятку господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, оскільки за результатами розгляду кримінальної справи, порушеної за обвинуваченням ОСОБА_2 встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, у зв`язку з чим закрито кримінальне провадження.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами не застосовано правових позицій, викладених Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року у справі №817/210/17, від 6 червня 2018 року у справі №826/20003/14, від 30 вересня 2020 року у справі №826/2145/17.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач зазначає, що господарські відносини позивача з його контрагентами вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт-Україна" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ТОВ "Мівісс", ТОВ "Вітна" за період з 1 вересня 2009 року по 31 березня 2011 року.
За результатами перевірки складено акт від 27 липня 2011 року №360/1-23-70-35839874, яким встановлено порушення абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 46 520,00 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на загальну суму 20308,00 грн, порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) на загальну суму 68 682,00 грн та завищено залишок від`ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26 Декларації з ПДВ) на загальну суму 141 646,00 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення від 10 серпня 2011 року №0001292370, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 58150,00 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 11630,00 грн та №0001302370, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 85852,50 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 17170, 50грн.
В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент перевірки), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов`язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Приписами підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент перевірки) визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, належить з`ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що правові наслідки у виді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.