Постанова
Іменем України
05 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 490/6057/19-ц
провадження № 61-18514сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2,
заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, російська федерація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2021 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, російська федерація.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 05 вересня 2014 року її чоловік та батько її сина ОСОБА_3 був призваний до лав Збройних сил України у зв`язку з мобілізацією. Військову службу проходив у військовій частині п/п НОМЕР_1 та мав військове звання "молодший сержант".
У період із 25 січня до ІНФОРМАЦІЯ_2 брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні їх проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 під час артилерійського обстрілу вогневого опорного пункту українських військових сил у селищі Чернухіне Попаснянського району Луганської області її чоловік отримав поранення й після надання першої медичної допомоги він з волонтерами та іншими військовослужбовцями на автомобілі швидкої медичної допомоги був направлений до Артемівської лікарні.
Під час переїзду автомобіль підірвався на міні, її чоловік із того часу вважається таким, що зник без вісти.
15 червня 2015 року слідчим управлінням Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області встановлено, що її чоловіка ОСОБА_3, який ІНФОРМАЦІЯ_2 безвісно зник у зоні бойових дій на території Донецької - Луганської областей, встановлено як загиблого.
Вважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих російською федерацією, її чоловік загинув у лютому 2015 року під час захисту Батьківщини на території Донецької та Луганської областей України у районі Дебальцеве, де згідно з численними повідомленнями 09-10 лютого 2015 року була найгарячіша точка збройного конфлікту. А тому саме внаслідок військової агресії російської федерації на території цих областей України порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_3, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Посилаючись на викладене та на те, що звернення до суду обумовлено тим, що вона має на меті визначити статус її чоловіка як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, просила встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, під час захисту Батьківщини у лютому 2015 року на території Донецької та Луганської областей України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2021 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що законодавством передбачено позасудову процедуру надання особам статусу сім`ї загиблого під час антитерористичної операції (далі - АТО). ОСОБА_3 вже має статус загиблого, причина смерті якого пов`язана із захистом Батьківщини, що підтверджується відповідними матеріалами справи, наданими самим заявником.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у позасудовому порядку встановлено, що ОСОБА_3 загинув та були видані відповідні висновки військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) і встановлено причину травми, яка стала причиною смерті, а, отже, вказане не може бути встановлено у судовому порядку. Факт збройної агресії російської федерації проти України на Сході країни встановлено рядом нормативно-правових актів.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі вказує на те, що отримання нею від гуманітарних організацій допомоги залежить від наявності встановленого судом факту загибелі ОСОБА_3 внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між пораненням, загибеллю військовослужбовців у зоні проведення бойових дій на сході України та військовою агресією російської федерації.
Суд не звернув уваги на те, що вона просила встановити не юридичний факт збройної агресії російської федерації проти України, а юридичний факт того, що загибель її чоловіка ОСОБА_3 під час захисту Батьківщини у лютому 2015 року на території Донецької - Луганської областей України відбулася внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Факт загибелі ОСОБА_3 внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у лютому 2015 року не є загальновідомим. Цей факт має індивідуальний характер та стосується виключно загиблого та членів його сім`ї.
Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16, від 21 березня 2018 року у справі № 428/12368/16, від 21 березня 2018 року у справі № 417/3852/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 243/7029/17, від 06 червня 2018 року у справі № 428/13977/16, від 21 серпня 2018 року у справі № 752/6366/16, від 21 серпня 2018 року у справі № 428/8076/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 755/14659/16.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2021 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року.
Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в справі № 490/6057/19-ц та витребувано матеріали цивільної справи.
10 січня 2022 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року справу № 490/6057/19-ц прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Обʼєднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
У справі, яка є предметом перегляду об`єднаної палати, встановлено, що з 2004 року ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
05 вересня 2014 року ОСОБА_3 був призваний до лав Збройних сил України у зв`язку з мобілізацією та проходив військову службу у військовій частині п/п НОМЕР_1, мав військове звання "молодший сержант".
У період із 25 січня 2015 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО в Донецькій та Луганській областях у складі ВЧ НОМЕР_3 .
Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 12 червня 2015 року, ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в зоні АТО.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної ВЛК зі встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травми, каліцтва у колишнього військовослужбовця від 12 травня 2016 року - травма молодшого сержанта по мобілізації ОСОБА_3 " ОСОБА_4 та обвуглення декількох ділянок тіла" стала причиною його смерті у лютому 2015 року. Травма та причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу до розуміння статті 315 ЦПК України, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
У справі № 711/7922/17 ОСОБА_5 звернулася до суду з заявою про встановлення юридичного факту загибелі її сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, при виконанні обов`язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Лисиче Амвросіївського району Донецької області внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Заява мотивувалася тим, що її син ОСОБА_6 загинув у с. Лисиче Амвросіївського району Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_4 в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий російською федерацією. Заявник вказувала, що саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України на території Донецької області порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
У справі № 711/7922/17 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2020 року залишено без змін постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2018 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_5 .
Залишаючи без змін судове рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив із того, що ОСОБА_5 має достатньо переконливі докази того, що її син загинув під час проведення антитерористичної операції 23 серпня 2014 року у зоні її проведення, що підтверджується, зокрема, постановою ВЛК УМВС України в Миколаївській області від 12 вересня 2014 року № 83, довідкою від 03 вересня 2014 року № 836 першого заступника командира НОМЕР_4, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5, актом № 10 про нещасний випадок (загибель) від 30 серпня 2014 року, актом розслідування нещасного випадку, що стався 23 серпня 2014 року, від 30 серпня 2014 року, а тому підстави для висновку про те, що у заявника наявні перепони для підтвердження факту загибелі її сина ОСОБА_6 внаслідок проведення антитерористичної операції відсутні. Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що юридичний факт, про встановлення якого порушує у цій справі питання заявник ОСОБА_5 (факт смерті внаслідок збройної агресії проти України зі сторони російської федерації), є загальновідомим та встановленим у порядку окремого провадження бути не може. У зв`язку зі смертю ОСОБА_6 видано свідоцтво про смерть, а причина смерті не може бути встановленою у судовому порядку.
У справі № 707/52/17 ОСОБА_7 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити юридичний факт загибелі її сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, при виконанні обов`язку військової служби 03 серпня 2014 року на території Луганської області України поблизу с. Красний Яр Краснодонського району, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Заява мотивувалася тим, що її син ОСОБА_8 24 травня 2014 року вибув для виконання заходів Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей в складі 3-ї батальйонно-тактичної групи. У період із 16 червня 2014 року до 03 серпня 2014 року її син безпосередньо брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини НОМЕР_6 . 10 вересня 2014 року командир військової частини НОМЕР_6 видав Акт про нещасний випадок № 16. Цього ж дня командир військової частини НОМЕР_6 видав Акт проведення службового розслідування, в якому зазначається, що комісією військової частини НОМЕР_6 проведено службове розслідування і встановлено обставини та причини, що призвели до загибелі капітана ОСОБА_8 . 23 жовтня 2015 року ОСОБА_7 отримала посвідчення члена сім`ї загиблого військовослужбовця серії № НОМЕР_7 .
Заявник вказувала, що внаслідок військової агресії російської федерації на території Луганської області було порушено невід`ємне право її сина на життя, передбачене статтею 27 Конституції України та статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Установлення юридичного факту, що поранення та загибель її сина ОСОБА_8 при виконанні обов`язку військової служби сталася внаслідок військової агресії російської федерації, буде породжувати юридичні наслідки - визначення статусу ОСОБА_8 як жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Після визначення цього статусу заявник отримає право звернутися за допомогою до міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста. ОСОБА_7 указувала, що встановлення того факту, що її син загинув саме внаслідок агресії російської федерації проти України, можливе лише в судовому порядку, оскільки позасудовий порядок установлення такого факту чинним законодавством України не передбачений.
У справі № 707/52/17 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31 травня 2017 року скасовано. Провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, Верховний Суд виходив із того, що юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню у судовому порядку. ОСОБА_7 має відповідні належні докази того, що її син загинув під час проведення антитерористичної операції 03 серпня 2014 року в зоні її проведення, а саме: лікарське свідоцтво про смерть від 05 серпня 2014 року № 2454 Дм/14, де причиною смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 зазначено "отримана під час бойових дій в зоні антитерористичної операції вибухова травма"; наказ командира військової частини НОМЕР_6 від 08 серпня 2014 року № 173 про виключення ОСОБА_8 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення в зв`язку зі смертю, пов`язаною з виконанням обов`язку військової служби; протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв від 29 серпня 2014 року № 52442, яким установлено, що травма і причина смерті ОСОБА_8 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
Факт збройної агресії російської федерації проти України встановлено нормативно-правовими актами зокрема, Законом України від 18 січня 2018 року "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", а тому цей факт установленню в судовому порядку не потребує. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц (провадження № 14-354цс19).
Юридичний факт, про встановлення якого просить ОСОБА_7 (наявність збройної агресії проти України зі сторони російської федерації), є загальновідомим та встановленим у порядку окремого провадження бути не може. Факт смерті сина ОСОБА_8, її причини, обставини, місце настання підтверджені відповідними належними і допустимими доказами і встановленню в судовому порядку не підлягає.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що у зазначених постановах Верховного Суду та у справі, що переглядається, заявники зверталися із заявами про встановлення факту загибелі (смерті) члена своєї сім`ї при виконані обов`язку військової служби із захисту Батьківщини у зоні АТО від збройної агресії російської федерації.
Необхідність встановлення такого факту в судовому порядку пов`язана із неможливістю у позасудовому порядку встановити (підтвердити) факт загибелі (смерті) військового не просто під час виконання своїх службових обов`язків, а саме внаслідок збройної агресії російської федерації. Встановлення цього факту є необхідним для отримання загиблими статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.
Тобто, у справах № 711/7922/17, в якій заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, суди розглянули по суті, та № 707/52/17, провадження в якій за аналогічною заявою закрито, Верховний Суд дійшов спільного висновку про те, що такі заяви не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки факт смерті встановлений у позасудовому порядку, а факт збройної агресії російської федерації проти України встановлено нормативно-правовими актами і додаткового встановлення у судовому порядку не потребує.
Поряд із цим, Верховним Судом у порядку касаційного провадження сформульовано висновки щодо встановлення факту вимушеного переселення у липні 2014 року з окупованої території Луганської області внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської області.
У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц та від 06 червня 2018 року у справі № 428/13977/16-ц колегії суддів зробили висновки про те, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права. Суди попередніх інстанцій всупереч вищевказаним положенням закону та нормам статей 212, 214, 234, 315 ЦПК України 2004 року не звернули уваги на те, що встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що вимушене переселення заявників з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії російської федерації та окупації російською федерацією частини території Луганської області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового, способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією російської федерації. Отже, суди, відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, фактично позбавили заявників права на встановлення причини їх внутрішнього переселення. (...) Ураховуючи викладене, колегії суддів дійшли висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення заявників у липні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської області. Зазначений юридичний факт заявники довели, суди підтвердили, проте дали йому неправильну правову оцінку. Висновки судів про те, що встановлення факту, який просять встановити заявники, належить до повноважень відповідних державних органів, які нормативно-правовими актами цей факт встановили, і що цей факт є загальновідомим, лише підтверджують те, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню. А доводи судів про те, що з огляду на наведене цей факт не потребує судового підтвердження, є помилковими і такими, що суперечать статті 124 Конституції України, статті 256 ЦПК України 2004 року, оскільки заявники довели, що від встановлення цього юридично значимого для них факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії російської федерації вимушено беруть участь.