ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 683/16671/16-ц
провадження № 61-11267св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватна фірма "Корал",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою адвокатом Мироновим Олегом Анатолійовичем, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Шишкіна О. В.,та постанову Харківського апеляційного суду від 9 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, - Приватна фірма "Корал" (далі - ПФ "Корал"), про поділ майна, стягнення коштів за шлюбним договором.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень від 25 жовтня 2017 року та від 15 травня 2019 року, зазначала, що вона з 15 жовтня 1983 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_2, який розірваний рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2009 року (справа № 2-2073/09).
За час шлюбу вона з відповідачем ОСОБА_2 у 1992 році створили ПФ "Корал", код ЄДРПОУ № 14084868, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Євгена Котляра (вул. Червоноармійська), 15-А. Також за цією адресою розташовані виробничі приміщення, що знаходяться на балансі ПФ "Карал", придбані за грошові кошти батьків ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які несли і фінансові витрати зі створення ПФ "Карал".
Згідно з правовстановлюючими документами ПФ "Корал" її засновником є ОСОБА_2, а ОСОБА_1 була директором фірми приблизно до 2006 року. У 2006 році ОСОБА_2 звільнив ОСОБА_1 та не допускав її до приміщень фірми.
Вказувала, що після реєстрації шлюбу, під час спільного подружнього проживання та ведення спільного домашнього господарства нею та відповідачем 25 вересня 2006 року укладено шлюбний договір ВЕА № 295611, який нотаріально посвідчений. Відповідно до пункту 2 договору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійшли згоди, що під час шлюбу ОСОБА_2 став засновником ПФ "Корал" та у разі поділу долі (корпоративного права) на майно фірми ОСОБА_2 зобов`язується передати своїй дружині ОСОБА_1 1/3 частину майна від вартості ринкової експертної оцінки на момент поділу, але не менш ніж еквівалент 70 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 не буде претендувати на інший перерозподіл прав на майно і майнові права цієї фірми. Відповідно до пункту 3 цього договору сторони також домовились, що в разі розірвання шлюбу між подружжям та до моменту розподілу майна ОСОБА_2 зобов`язується утримувати ОСОБА_1 та виплачувати їй 10% кожного місяця від прибутку, який буде ним отримано від експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 .
Також позивач зазначала, що відповідач зазначений договір не оскаржував та частково його виконував, до травня 2014 року вона вільно користувалася своєю часткою майна, визначеною в договорі, після чого відповідач закрив доступ позивачу до приміщень та обладнання ПФ "Корал", змінив замки на вхідних дверях у приміщення фірми, наняв охоронців, які не пускають позивача до приміщень фірми, чим порушив права ОСОБА_1 та умови шлюбного договору від 25 вересня 2006 року.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд: стягнути з відповідача на її користь відповідно до пункту 2 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року 70 000,00 дол. США та відповідно до пункту 3 договору - 23 800,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 000,00 дол. США відповідно пункту 2 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 23 800,00 грн відповідно пункту 3 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6 890,01 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що об`єкти, які використовувалися відповідачем для здійснення підприємницької діяльності під час перебування у шлюбі з позивачем, були його власністю або отримані у користування від інших осіб, або надані замовниками послуг. При цьому відповідач отримував доходи від здійснення своєї підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними довідками.
Постановою Харківського апеляційного суду від 9 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 23 800,00 грн відповідно до пункту 3 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року і у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
У порядку перерозподілу судових витрат стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6 664,34 грн.
В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність позовних вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя відповідно до умов пункту 2 шлюбного договору, а також зазначив, що такі вимоги відповідають матеріалам справи і нормам матеріального права та не спростовані доводами апеляційної скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів на утримання позивача відповідно до пункту 3 шлюбного договору та відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цій частині суд першої інстанції виходив із даних про дохід відповідача як фізичної особи-підприємця, що не відповідає пункту 3 шлюбного договору, відповідно до якого ця сума обраховується від прибутку, який буде отримано ОСОБА_2 від експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_1, а не від доходу, з чим помилково погодився суд першої інстанції. Позивач не надала належних та допустимих доказів на спростування заперечень відповідача про те, що він, крім доходу від підприємницької діяльності, поніс витрати, пов`язані зі сплатою банківського кредиту. Крім того, отриманий ним дохід від підприємницької діяльності не є тим прибутком від експлуатації нерухомості, про який вказано у пункті 3 шлюбного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
29 липня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року і постанову Харківського апеляційного суду від 9липня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 70 000,00 дол. США відповідно до пункту 2 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2011 року в справі № 6-7228св10 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив його клопотання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована також тим, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень на справедливий суд, встановлений законом, прийнявши до розгляду заяви позивача про уточнення та збільшення позовних вимог, чим порушив норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не врахував зазначені порушення норм процесуального права судом першої інстанції та не надав оцінки таким доводам відповідача, не навів мотиви їх прийняття чи відхилення.
Зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що статутний капітал та майно ПФ "Корал" сформовано за рахунок спільних коштів подружжя, виробничі приміщення, які знаходяться на балансі ПФ "Корал", були придбані за грошові кошти батьків ОСОБА_1, є помилковими і не підтверджені жодними доказами. Судине звернулиуваги на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ПФ "Корал" на нежитлову будівлю А-2 площею 291 кв. м виникло на підставі рішення Господарського суду Харківської бласті від 15 жовтня 2007 року у справі № 15/449-07, яким встановлено, що підприємство будувало приміщення за вказаною адресою господарським способом (тобто власними силами за власний кошт), а право власності на них у підприємства виникло на підставі рішення суду, а не на підставі договору купівлі-продажу. Тобто факт виникнення права власності ПФ "Корал" на нерухоме майно не пов`язано з договором купівлі-продажу та внесками грошових коштів з боку сторонніх фізичних осіб. Для фінансування будівництва виробничих приміщень підприємства був отриманий банківський кредит, який до цього часу не виплачений.
Стягуючи з відповідача на користь позивача 70 000,00 дол. США, суди застосували норми закону, які регулюють правовий режим спільної власності подружжя та поділу спільного майна подружжя, в той час як зміст позовних вимог складали вимоги, обґрунтовані невиконанням договірних зобов`язань за шлюбним договором. Тому під час вирішення судового спору суди мали застосовувати норми зобов`язального, а не речового права.
Вказує, що відповідно до положень шлюбного договору майно ПФ "Корал" не визначено сторонами об`єктом спільної власності подружжя; виникнення договірного зобов`язання відповідача залежить від виникнення факту поділу долі (корпоративного права) на майно фірми, тобто є зобов`язанням під умовою; договірне зобов`язання відповідача полягає у передачі позивачу 1/3 частини майна, а не у сплаті коштів, тобто не є грошовим зобов`язанням; договором не визначене конкретне майно, яке підлягає передачі позивачу згідно вказаного зобов`язання, проте визначено, що вартість такого майна має дорівнювати 1/3 від вартості ринкової експертної оцінки на моменту поділу; якщо вартість 1/3 частки майна ПФ "Корал" на час поділу буде коштувати менше еквіваленту 70 000,00 дол. США, то відповідач має передати позивачу майно на суму, що дорівнює еквіваленту 70000,00 дол. США; якщо відповідне договірне зобов`язання буде виконано відповідачем, то позивачка не буде претендувати на інший перерозподіл прав на майно і майнові права фірми.
Тому, ухвалюючи рішення про стягнення грошових коштів, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що пункт 2 спірного шлюбного договору не містить положень про будь-які грошові зобов`язання відповідача, тому безпідставно ухвалили рішення про стягнення коштів саме на підставі пункту 2 шлюбного договору від 25 вересня 2006 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року клопотання ОСОБА_2, подане адвокатом Мироновим О. А., про зупинення виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 9 липня 2020 року задоволено частково.
Зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 000,00 дол. США до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У іншій частині клопотання відмовлено.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 15 жовтня 1983 року.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
За час шлюбу позивачем та відповідачем у справі у 1992 році було створено ПФ "Корал", код ЄДРПОУ № 14084868, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Євгена Котляра (вул. Червоноармійська), 15-А, за якою розташовані виробничі приміщення, що знаходяться на балансі ПФ "Корал", придбані за грошові кошти батьків ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Фінансові витрати щодо створення ПФ "Корал" також виплачувалися батьками позивача.
Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 вересня 2006 року укладено шлюбний договір ВЕА № 295611, який нотаріально посвідчений.
Відповідно до пункту 2 шлюбного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійшли згоди, що у разі поділу долі (корпоративного права) на майно фірми, ОСОБА_2 зобов`язується передати своїй дружині ОСОБА_1 1/3 частину майна від ринкової експертної оцінки на момент поділу, але не менш ніж еквівалент 70 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 не буде претендувати на інший перерозподіл прав на майно і майнові права цієї фірми.
Відповідно до пункту 3 договору сторони домовились, що в разі розірвання шлюбу між подружжям та до моменту розподілу майна ОСОБА_2 зобов`язується виплачувати на утримання ОСОБА_1 10% кожного місяця від прибутку, який буде ним отримано від експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач зазначений договір не оскаржував та частково його виконував.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються тільки в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 70 000,00 дол. США відповідно до пункту 2 шлюбного договору, то відповідно до положенньстатті 400 ЦПК України в іншій частині судові рішення не переглядаються.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Положеннями статей 15, 16 ЦКУкраїни визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами першою, девʼятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.
Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України.
Відповідно до частини першої статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки договір, зокрема, шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.