ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/11949/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Васильченко Т.В.)
від 12.11.2021,
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Васильченко Т.В.)
від 30.11.2021,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Алданова С.О., Зубець Л.П.)
від 22.09.2022,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі",
про стягнення 4 647 721,84 грн,
В С Т А Н О В И В:
у липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" 4 647 721,84 грн, з яких 792 592, 63 грн - 3 % річних, 3 855 129, 21 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором поставки № 53-129-01-20-02041 від 10.01.2020, не оплатив товар у встановлений договором строк, а тому до нього необхідно застосувати відповідальність у вигляді стягнення 3% річних і інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 позов задоволено.
Стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь ТОВ "НВП "Омега-Київ" 3 855 129,21 грн інфляційних втрат, 792 592,63 грн 3 % річних.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь ТОВ "НВП "Омега-Київ" 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 залишено без змін рішення суду першої інстанції від 12.11.2021 та додаткове рішення суду першої інстанції від 30.11.2021.
04.11.2022 ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2021, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити. Просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 30.11.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 22.09.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 614 ЦК України, ч. 1 ст. 6, ст. 42 ГК України у подібних правовідносинах відсутній. Вважає, що суди застосували ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення 3% річних без урахування висновків, щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, що призвело до неправильного застосування ст. 233 ГК України, ст. ст. 86, 236 ГПК України та є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Зазначає про недотримання судами положень ст. 331 ГПК України та порушення вимог ст. ст. 236, 237 ГПК України. На думку скаржника, додаткове рішення суду першої інстанції від 30.11.2021, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, прийняте без урахування рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" про те, що стягуються лише витрати на професійну правничу допомогу, які є необхідними та неминучими. Зазначає, що стягнення цих судових витрат може призвести до неплатоспроможності відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Як вбачається із касаційної скарги, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції від 12.11.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 22.09.2022 в частині стягнення з нього 3 % річних, а тому Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення лише в цій частині вирішення позову з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.01.2020 між ДП "НАЕК "Енергоатом" (покупець) та ТОВ "НВП "Омега-Київ" (постачальник) було укладено договір поставки № 53-129-01-20-02041, за умовами якого постачальник зобов`язувався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити низьковольтну електроапаратуру виробництва ПрАТ "Самбірський приладобудівний завод "Омега" для ВП "Хмельницька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", а покупець - прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах договору.
У п. 3.1 договору сторони досягли згоди, що сума договору становить 44 032 602,00 грн.
Згідно з п. 4.2 договору оплата продукції проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 150-ти робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/20505/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, позовні вимоги ТОВ "НВП "Омега-Київ" до ДП "НАЕК "Енергоатом" задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 42 032 334,00 грн боргу.
Провадження у справі № 910/20505/20 в частині позовних вимог щодо стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" 1 500 000,00 грн боргу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Під час розгляду справи № 910/20505/20 судами встановлено, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт належного виконання ТОВ "НВП "Омега-Київ" своїх зобов`язань щодо поставки товару на загальну суму 44 032 602 грн, з урахуванням ПДВ, та факт неналежного виконання ДП "НАЕК "Енергоатом" свого обов`язку за договором, внаслідок чого у нього виник борг в сумі 43 582 334,00 грн, з яких 1 500 000,00 грн було сплачено в процесі розгляду справи № 910/20505/20.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, у постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19).
Отже, наявність у відповідача грошового зобов`язання зі сплати 42 032 334,00 грн за договором поставки № 53-129-01-20-02041 від 10.01.2020 підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/20505/20 (набрало законної сили), у якій беруть участь особи щодо яких встановлено ці обставини і, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню при розгляді справи № 910/11949/21.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/20505/20 було виконано відповідачем 20.05.2021, про що свідчить банківська виписка з рахунку позивача.
У зв`язку з несвоєчасною оплатою товару відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3 855 129,21 грн інфляційних втрат, 792 592,63 грн 3 % річних за період з 25.09.2020 до 19.05.2021.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
Судове рішення про стягнення заборгованості засвідчує факт неналежного виконання стороною свого зобов`язання відповідно до цивільно-правових договорів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 міститься висновок, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення, у якому вказана заборгованість за договором, який боржник належним чином не виконав, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за невиконання грошового зобов`язання за увесь час прострочення.
Врахувавши вказане, встановивши, що відповідач зобов`язання з оплати товару за договором поставки № 53-129-01-20-02041 від 10.01.2020 виконав 20.05.2021, про що свідчить банківська виписка з рахунку позивача, тобто з простроченням, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених позивачем 3% річних, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 792 592, 63 грн 3 % річних за спірний період.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди застосували ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення 3% річних без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, що призвело до неправильного застосування ст. 233 ГК України, ст. ст. 86, 236 ГПК України, що фактично є підставою касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами п. 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.
Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/11949/21, яка переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних судом не встановлено.
Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеного у п. 84 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у cправі № 910/9905/21, прийнятими у подібних правовідносинах.
Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішень (в частині стягнення 3 % річних), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.
Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення спору про стягнення 3 % річних з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
У касаційній скарзі скаржник зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 614 ЦК України, ч. 1 ст. 6, ст. 42 ГК України у подібних правовідносинах відсутній. При цьому, зазначає, що порушення строків оплати продукції за договором сталося за наявності законодавчих обмежень, які існують на ринку електроенергії, оскільки законодавець фактично обмежив вільний продаж електроенергії в частині вільного вибору покупця (гарантований покупець), що не зовсім співвідноситься з загальними принципами господарювання і, що підтверджує відсутність вини відповідача у порушення зобов`язання за договором.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).
За ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Норми ст. ст. 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21З зазначено, що кредитор не має нести негативні наслідки відносин боржника з його контрагентами. Крім того, вступаючи у договірні відносини, боржник несе ризики можливої відсутності на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, та відсутності у нього необхідних коштів.