ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 754/10882/17
провадження № 51-1223 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженої ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_9 на вирок Вищого антикорупційного суду від 3 червня 2021 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 січня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 52017000000000393 від 12 червня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Чепелів Щорського району Чернігівської області, яка згідно з матеріалами провадження зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України(далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вищого антикорупційного суду від 3 червня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 3 роки з конфіскацією частини її майна. Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з цим вироком суду, за обставин, детально викладених у ньому, 14 червня 2017 року близько 16:00 ОСОБА_6 як службова особа, яка займає відповідальне становище, у своєму робочому кабінеті № НОМЕР_1 Броварського міськрайонного суду Київської області, розташованого за адресою: вул. Грушевського, 2, м. Бровари, Київська область, діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, отримала від ОСОБА_10 для себе неправомірну вигоду в розмірі 1000 євро за прийняття нею з використанням наданої їй влади судового рішення, а саме: постанови від 6 червня 2017 року про роз`яснення постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2017 року у справі № 361/918/17 щодо повернення вилучених 13 500 л дизельного палива на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлекс Груп" (далі - ТОВ "Інлекс Груп"), в інтересах якого діяв ОСОБА_10 .
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 18 січня 2022 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_11 і ОСОБА_8 залишила без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 3 червня 2021 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення прокурора на касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Зазначає, що прокурор ОСОБА_5 вручив їй повідомлення про підозру, хоча не був уповноважений на це заступником Генерального прокурора ОСОБА_12 ; повідомлення не містить відомості про доручення детективу ОСОБА_13 стосовно його вручення, що суперечить ч. 2 ст. 277 КПК України. Оскільки повідомлення про підозру було їй вручено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, вважає, що не набула статусу підозрюваної, а отримані стороною обвинувачення докази є недопустимими, що також залишилося поза увагою судів.
На переконання засудженої, суди з порушенням вимог ст. 363 КПК України не з`ясували думки учасників про доповнення судового розгляду, чим позбавили її можливості заявити клопотання про відмову від захисника ОСОБА_11 і подальший допит його як свідка.
Вказує, що був порушений порядок внесення відомостей до ЄРДР, а витяг з цього реєстру не відповідає вимогам законодавства і відповідно до ст. 214 КПК України не може бути законною підставою для проведення досудового розслідування. Посилається на те, що колегія суддів не розглянула її клопотання про витребування належних відомостей і витягу з ЄРДР. Обґрунтовуючи правомірність звернення ОСОБА_10 до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) із заявою про злочин, суд у вироку послався на показання, які свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, і ОСОБА_10 під час судового засідання не надавали. На думку засудженої, суд не дав оцінки тому, що ОСОБА_10 не мав належних повноважень на представництво ТОВ "Інлекс Груп" з огляду на те, що довіреність на представництво цього товариства видана неуповноваженою особою.
Оскільки відмова прокурора від дослідження протоколу про аудіоконтроль особи та відеофайлу до нього була прийнята судом, то суд не міг посилатися на нього у вироку. Вважає, що суд не надав оцінки й тому, що протокол про фіксацію ходу та результатів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) уповноваженою особою не складався. Інформація, отримана під час застосування технічних засобів, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не була відкрита, тому не може бути покладена в основу вироку. Зазначає, що протокол НСРД від 15 червня 2016 року є недопустимим доказом. На думку ОСОБА_6, флешносій № 04-3896 від 13 червня 2017 року не є доказом у справі, оскільки не було винесено постанови про визнання його речовим доказом.
Посилається на те, що з порушенням КПК України стороні захисту не було відкрито протоколу ідентифікації грошових коштів. Протокол про отримання та вручення грошових коштів ОСОБА_10 сторона обвинувачення не надала. Також зауважує, що перед врученням ОСОБА_10 грошових коштів не було оглянуто його особистих речей.
Указує, що всупереч вимогам КПК України протокол про проведення контролю за вчиненням злочину сторона обвинувачення не складала і відповідно не відкривала. Стверджує, що протокол про результати проведення НСРД від 15 червня 2017 року № 19/4238 місцевий суд не досліджував.
Вважає лист Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та наказ голови цього суду від 6 червня 2017 року щодо розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД неналежними доказами. На думку ОСОБА_6, ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД не відповідає вимогам КПК України, оскільки постановлена за відсутності особи, яка звернулася з відповідним клопотанням. Також ухвала не узгоджується з положеннями Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173. Зауважує, що постанову прокурора, якою надано дозвіл на проведення НСРД, усупереч ст. 290 КПК України сторона обвинувачення не відкривала і суд її не досліджував.
Посилаючись на недопустимість доказів у справі, вказує, що обшук службового кабінету № 212 у Броварському міськрайонному суді Київської області 14 червня 2017 року проведено з істотним порушенням вимог КПК України. Зазначає про відсутність у матеріалах кримінального провадження оригінального примірника технічного носія інформації, який є додатком до протоколу обшуку від 14 червня 2017 року. Наголошує, що під час обшуку детектив НАБУ ОСОБА_13 порушив її право на захист. Зокрема, стороні захисту всупереч положенням КПК України не був відкритий оригінал технічного запису проведення обшуку.
Також указує, що набула статусу затриманої особи ще до початку проведення обшуку і всупереч вимогам КПК України їй не було роз`яснено права. Наголошує, що на початку обшуку та надалі неодноразово заявляла клопотання про надання їй правової допомоги, проте її адвокат не був допущений до процесуальної дії, чому суди також не надали оцінки. Стверджує, що від підписання протоколу обшуку відмовилася, втім їй не було роз`яснено права надавати письмові пояснення, що також є порушенням права на захист.
Акцентує на тому, що ухвала слідчого судді про надання дозволу на проникнення до її кабінету не була відкрита стороні захисту. На переконання засудженої, заступник голови цього ж суду не мала повноважень надавати дозвіл на таке проникнення. Звертає увагу, що сторону захисту не було повідомлено про проведення вказаних процесуальних дій. Стверджує, що результати слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_10 у кабінеті № 212 Броварського міськрайонного суду Київської області є недопустимими доказами, оскільки ці слідчі дії було проведено з істотними порушеннями вимог КПК України. Так, свідків не було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, їм не було роз`яснено ст. 63 Конституції України, а технічні записи цих слідчих дій також не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України. Вказує, що суду не надано протоколу проведеного слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_16, тому суд безпідставно послався на нього як на доказ у своєму рішенні.
Наголошує, що під час судового розгляду не було оглянуто касового ордера на видачу коштів. Відповідно до цього ордера детективу ОСОБА_17 видано 1500 євро, проте відсутні відомості щодо призначення таких коштів. Цей ордер сторона обвинувачення отримала поза межами строку досудового розслідування та відсутні будь-які докази передання вказаних коштів іншому детективу.
Вважає, щооскаржені судові рішення не відповідають приписам статей 370, 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Вважає, що суди необґрунтовано визнали допустимими ряд доказів. Указує, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 здійснено з порушенням вимог ст. 277 КПК України, зокрема, у тексті повідомлення не зазначено її прав. Звертає увагу, що доручення заступника Генерального прокурора ОСОБА_12 від 15 червня 2017 року на момент вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6 було відсутнє, а також не зазначено як додаток до цього повідомлення. Крім того, відсутні підписи засудженої та її захисника про ознайомлення з указаним дорученням, а вихідний номер останнього збігається з вихідним номером листа Генеральної прокуратури від 14 липня 2017 року до Апеляційного суду м. Києва про скасування грифу секретності, наданого наявним у справі матеріальним носіям інформації.
Як указує захисник, суди не звернули уваги на те, що згідно з показаннями ОСОБА_6 повідомлення про підозру їй вручив прокурор ОСОБА_5, що не узгоджується з розпискою, складеною детективом ОСОБА_13, про вручення цього повідомлення. Зазначає, що в детектива НАБУ відсутні повноваження на вручення повідомлення про підозру особливій категорії осіб. На її переконання, ОСОБА_6 з огляду на приписи КПК України не набула статусу підозрюваної.
Захисник стверджує, що суди залишили поза увагою клопотання ОСОБА_6 про надання їй можливості відмовитися від захисника ОСОБА_11 і допитати його як свідка щодо обставин вручення їй повідомлення про підозру.
Документи, які стали підставою для проведення НСРД, зокрема ухвала слідчого судді Апеляційного суду м. Києва, не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, прокурор надав їх лише під час судового розгляду. У зв`язку з цим, на думку адвоката, сторона захисту була позбавлена можливості надати свої заперечення під час підготовчого судового засідання. Вказує, що клопотання прокурора про проведення НСРД не було належним чином зареєстровано в Апеляційному суду м. Києва, а також усупереч ст. 248 КПК України він не брав участі в судовому засіданні під час його розгляду. У протоколах за результатами проведення НСРД зазначено суддю, який не надавав дозволу на проведення НСРД, що, на думку захисника, свідчить про недопустимість доказів, отриманих за результатами їх проведення.
Наголошує, що виконати ухвалу про дозвіл на обшук можуть тільки прокурор і слідчий. Стверджує, що під час проведення цієї слідчої дії понятим ОСОБА_18 та ОСОБА_19 не було роз`яснено прав, передбачених ст. 66 КПК України. У протоколі обшуку не зазначено статті КПК України, на підставі якої прийнято рішення про здійснення фіксації цієї слідчої дії технічними засобами. До матеріалів провадження сторона обвинувачення не долучила носія інформації з відеозаписом обшуку у зв`язку з його пошкодженнями. Крім того, стверджує, що захисник не був наданий на початку проведення обшуку за першою вимогою. Вважає, що таким чином сторона обвинувачення порушила право на захист.
Вказує, що засуджену було фактично затримано о 16:05, проте її клопотання щодо залучення захисників було розглянуто по закінченні вказаної слідчої дії. На думку захисника, вищенаведене свідчить про істотне порушення прав людини, а отже, про недопустимість як доказу протоколу обшуку від 14 червня 2017 року, речей та документів, що були вилучені під час його проведення. Стверджує, що контроль за вчиненням злочину закінчився відкритим фіксуванням, проте всупереч вимогам КПК України протокол за результатом НСРД було складено не одразу та за відсутності особи, стосовно якої здійснювалася така слідча дія, чим також порушено право ОСОБА_6 на захист.
На переконання захисника, суди не надали належної оцінки відсутності процесуального рішення про залучення ОСОБА_10 до проведення НСРД. Вважає, що протокол про результати проведення аудіо-, відеоконтролю складений із порушенням вимог кримінального процесуального закону і є недопустимим доказом.
Посилається на те, що слідчі експерименти за участю свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_10 у кабінеті № 212 Броварського міськрайонного суду Київської області проведено з порушенням вимог КПК України, оскільки проникнення відбулося за згодою неуповноваженої особи, без повідомлення ОСОБА_6 та без ухвали слідчого судді на проникнення до її службового кабінету. Крім того, на думку захисника, протоколи, складені за результатами цих слідчих дій, і додатки до них є недопустимими доказами, у них неправильно зазначено статус свідка ОСОБА_16 .
За твердженням захисника, поза увагою судів залишилося те, що цей свідок брав участь у слідчих експериментах із вищезгаданими свідками, а його обізнаність про показання інших свідків є підставою для визнання його показань у цьому кримінальному провадженні недопустимими доказами.
У доповненнях до касаційної скарги, які здебільшого повторюють зміст первинної касаційної скарги, засуджена ОСОБА_6 вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій послалися на докази, які не досліджували, безпідставно відкинули доводи сторони захисту про провокацію її на вчинення злочину, не врахували змісту показань свідків, не навели підстав відхилення наданих нею показань про відсутність 12 червня 2017 року зустрічі з ОСОБА_10, надали перевагу показанням останнього, а також послалися на показання, надані з чужих слів свідком ОСОБА_14, які є недопустимими.
Вказує, що на момент розгляду питання про роз`яснення рішення суду, зокрема, був відсутній об`єкт вимагання неправомірної вигоди. Вважає, що внесення назви ТОВ "Логістік Плюс" до ЄРДР свідчить про позапроцесуальне співробітництво із заявником до початку досудового розслідування та обізнаність НАБУ щодо обставин вилучення товару до звернення ОСОБА_10 з відповідною заявою, посилається на його залежність від цього органу.
Наголошує, що суди не надали оцінки тому, що ініціатива передати неправомірну вигоду виходила від заявника, дії сторони обвинувачення не були пасивними та були спрямовані на провокування судді за допомогою таємного агента з метою подальшого її викриття. Вважає, що без спонукання з боку правоохоронного органу вона б не вчинила цього злочину. Вказане, на її думку, спростовує факт вимагання з боку судді грошових коштів та свідчить про наявність провокації.
Стверджує, що контроль за вчиненням злочину не проводився, оскільки відсутній протокол про хід та результати проведеної НСРД. Вказує, що ухвалу слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року про дозвіл на проведення НСРД не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, хоча зазначене судове рішення Генеральна прокуратура отримала 2 серпня 2017 року до закінчення відкриття матеріалів провадження.
Наголошує, що суди залишили поза увагою зміст досліджених матеріалів відеоконтролю, отриманих за результатами цього НСРД, які є недопустимими доказами, адже відеофайли 1 і 2, що містяться на флешнакопичувачі № 04/3896, створено значно пізніше закінчення цієї НСРД, є більші за розміром, аніж зазначено у протоколі. Вказане, на думку засудженої, свідчить про те, що відеоматеріали не є оригіналами електронних документів і були змонтовані. Зазначає, що суди безпідставно відмовили стороні захисту в проведенні експертиз цих відеофайлів, перебрали на себе повноваження експерта і порушили правила ст. 93 КПК України. Скаржиться на порушення під час проведення аудіо-, відеоконтролю стосовно неї порядку й умов, установлених статтями 252, 260, 266 КПК України.
Стверджує, що суд не досліджував флешнакопичувача № 04/2058 з матеріалами аудіозапису за результатами контролю, тому посилання на нього у вироку є порушенням принципу безпосередності дослідження доказів. Вказує, що дії ОСОБА_10 до зустрічі з нею не фіксувалися, також не визначено кола осіб, які брали участь у проведенні спеціального слідчого експерименту, та обставин особистої зустрічі агента із суддею.
Зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги показань ОСОБА_10 про те, що 13 червня 2017 року він повернув ідентифіковані кошти детективам НАБУ, та відсутність протоколу про повторну видачу коштів. На переконання засудженої, протокол про результати проведення відеоконтролю особи не відповідає вимогам ст. 104 КПК України через відсутність фіксації контролю за вчиненням злочину, тому вона вважає, що така НСРД не проводилася.
Стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не були відкриті документи, що підтверджують походження грошових коштів, виданих згідно з протоколом огляду та вручення грошових коштів, тому такий протокол є неналежним і недопустимим доказом.
Як зауважує засуджена, суд безпідставно відмовив стороні захисту у визнанні недопустимим доказом протоколу обшуку, вказавши про дослідження відеозаписів цієї процесуальної дії в судовому засіданні, що не відповідає змісту журналу судового засідання.
За її твердженням, суди не звернули уваги на те, що у своїх показаннях вона спростовувала факт отримання неправомірної вигоди, повідомляла про відсутність понятих під час проведення обшуку, про велику кількість учасників з боку правоохоронних органів у кабінеті до початку обшуку, які перебували тривалий час поза зоною її візуального контролю, а також на обґрунтоване клопотання її захисників про дослідження цього відеозапису та твердження стосовно підкидання стороною обвинувачення знайдених грошових коштів.
На думку засудженої, суд апеляційної інстанції позбавив її можливості заявити таке клопотання, оскільки головуючий з порушенням вимог ст. 363 КПК України не з`ясував думки учасників судового провадження щодо доповнення судового розгляду. Зазначає, що під час судових дебатів у апеляційному суді вона заявила клопотання про допит ОСОБА_11 як свідка, проте суд відмовив у його задоволенні.
Посилається на те, що детектив заборонив залучити засудженій адвоката для надання правової допомоги, що підтверджується аудіо-, відеозаписом обшуку. Натомість суд апеляційної інстанції в судовому засіданні не в повному обсязі відтворив технічний запис цієї слідчої дії та не дав оцінки протиправній поведінці детектива.
Вказує про залишення судом апеляційної інстанції того, що її відмова від підпису протоколу обшуку спричинена забороною залучити захисника, і це також позбавило її можливості внести до протоколу відповідні заяви чи зауваження щодо недостовірності обшуку з підстав незастосування технічної фіксації його проведення.
Вважає, що прокурор і детектив на її вимогу повинні були забезпечити можливість скористатися правом на кваліфіковану правову допомогу.
Стверджує, що з відтвореного фрагмента відеозапису вбачається, що детективи повідомили засуджену про її наступне затримання, тому фактично вона вже була затримана.
За повідомленням засудженої, у матеріалах кримінального провадження міститься запис, на якому детектив, перебуваючи біля місця, де були виявлені грошові кошти, пропонує засудженій взяти їх у руки. Натомість відсутність початку фіксування слідчої дії, зокрема виявлення неправомірної вигоди, також унеможливлює перевірити достовірність указаних обставин та є порушенням презумпції невинуватості.
Таким чином, виявлення заздалегідь ідентифікованих грошових коштів у кабінеті судді є сумнівним, тому суди безпідставно визнали такі кошти допустимими доказами.
Стверджує, що суди безпідставно не врахували допущених під час проведення обшуку порушень вимог ч. 2 ст. 105 і частин 1-3 ст. 107 КПК України, зокрема щодо обов`язкового застосування технічних засобів за клопотанням учасника або в разі прийняття такого рішення детективом, що призвело до неможливості перевірки його достовірності.
На думку засудженої, показаннями свідка ОСОБА_20 також спростовується достовірність як доказу протоколу обшуку. Вважає, що апеляційний суд порушив приписи ст. 92 КПК України.
Крім того, посилається на те, що сторона обвинувачення не надала відомостей, як нею було отримано ряд документів. Вказує, що суд безпідставно послався у вироку на відеозапис ходу НСРД, оскільки він досліджений із порушенням вимог процесуального законодавства. Також суд не дав належної оцінки витягу з ЄРДР, наданому стороною захисту.
Зазначає, що детектив ОСОБА_13 не повідомив ні її як підозрювану, ні сторону захисту про надання доступу до матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України. На думку засудженої, суди повинні були закрити кримінальне провадження відповідно до положень ст. 284 КПК України.
На зазначені касаційні скарги прокурор подав заперечення, у яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у касаційних скаргах, просив рішення судів першої і апеляційної інстанцій залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали подані касаційні скарги і просили їх задовольнити, захисник ОСОБА_8 підтримав касаційну скаргу засудженої повністю, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 частково.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просив залишити оскаржені судові рішення без зміни, а касаційні скарги без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Так, суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження № 52017000000000393, визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначив їй відповідне покарання.
Не погоджуючись із ухваленим у справі вироком, сторона захисту звернулася до апеляційного суду зі скаргами.
За результатами апеляційного розгляду Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що апеляційний суд ретельно перевірив, зокрема, доводи апеляційних скарг захисників, аналогічні тим, що викладені в касаційних скаргах у цій частині, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку обставинам вчиненого кримінального правопорушення. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту були визнані безпідставними, є обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, зроблено на підставі усіх об`єктивно з`ясованих обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України й оціненими з урахуванням ст. 94 вказаного Кодексу з точки зору належності, допустимості, достовірності, і сукупністю зібраних доказів, оціненою з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При цьому свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді свідками ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_15, ОСОБА_10, даними протоколів обшуку, слідчих експериментів, НСРД та іншими письмовими доказами.
Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив, що до березня 2015 року працював на посаді директора ТОВ "Інлекс Груп". Звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області із заявою про роз`яснення раніше винесеної постанови цього суду в частині вирішення долі вилученого дизельного палива, яка була розподілена на суддю ОСОБА_6 . Через декілька днів після подачі заяви він зателефонував до суду з метою дізнатися дату та час її розгляду, проте помічник судді повідомила, що суддя ОСОБА_6 перебуває на лікарняному. Приблизно тиждень потому ОСОБА_10 у повідомлений йому секретарем день та час разом із юристом приїхав до приміщення Броварського міськрайонного суду Київської області, щоб отримати інформацію щодо розгляду його заяви, де зустрівся із суддею ОСОБА_6, яка висловила прохання продовжити розмову наодинці та попросила юриста вийти з кабінету, а, залишившись наодинці, дала йому аркуш паперу й наказала написати на ньому суму, яку останній у змозі надати за прийняття необхідного йому рішення. Свідок відмовився, і тоді ОСОБА_6 самостійно написала цифру "1000" і значок, який він зрозумів як абревіатуру валюти євро. Після цього він звернувся до НАБУ із заявою про кримінальне правопорушення, надалі погодився на конфіденційне співробітництво та отримав грошові кошти в сумі 1000 євро купюрами номіналом по 100 євро для передачі судді ОСОБА_6 під час проведення НСРД.
Із показань свідка ОСОБА_14, наданих у суді першої інстанції, вбачається, що вона у 2017 році працювала юристом ТОВ "Інлекс Груп", керівником та одним із засновників якого був ОСОБА_10 . На цьому підприємстві також працював ОСОБА_21, щодо якого було складено протокол про порушення законодавства та вилучено паливо. Судовий супровід цієї справи здійснював особисто ОСОБА_10, з яким вона разом приїздила до суду, але у спілкуванні із суддею вона участі не брала.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 повідомила, що у червні 2017 року вона працювала у Броварському міськрайонному суді Київської області на посаді помічника судді ОСОБА_6, її робоче місце було в кабінеті судді. У провадженні судді ОСОБА_6 перебувала справа за ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо торгівлі дизельним паливом без дозвільних документів, за результатами розгляду якої суддя винесла постанову про закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності. Згодом представник товариства звернувся до суду із заявою про роз`яснення цієї постанови в частині визначення подальшої долі вилученого дизельного палива. Свідок повідомила, що за декілька днів до подій, які мали місце 14 червня 2017 року, результатами розгляду цієї заяви цікавилися чоловік та жінка. Під час їх спілкування у кабінеті ОСОБА_6 попросила свідка принести адміністративний матеріал, через що вона залишила кабінет. 14 червня 2017 року, після того як прийшов представник товариства, за вказівкою ОСОБА_6 вона виготовила постанову про роз`яснення судового рішення із зазначенням дати постанови 6 червня 2017 року та передала її судді. Після ознайомлення представника товариства зі змістом постанови, яке відбулося в кабінеті судді, та висловлення ним згоди з її текстом ОСОБА_6 наказала їй виготовити копію цієї постанови, у зв`язку з чим вона вийшла з кабінету. Повернувшись до кабінету, вона передала копію постанови судді, яку остання вручила ОСОБА_10 особисто.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні повідомив, що він працював із суддею ОСОБА_6 на посаді секретаря судового засідання у Броварському міськрайонному суді Київської області. Свідок надав показання щодо перебування у провадженні судді адміністративного матеріалу стосовно ОСОБА_21 6 чи 7 червня 2017 року до нього телефонував представник ТОВ "Інлекс Груп", який цікавився, чи призначено дату судового розгляду його заяви про роз`яснення постанови у справі, у якій було вилучено дизельне паливо. На запитання свідка суддя ОСОБА_6 дала розпорядження повідомити представника товариства про необхідність його явки до суду 14 червня 2017 року, при цьому відомості про призначення до розгляду цієї заяви ні до журналу розгляду справ, ні до програми "Д-3" не вносилися.
Суд першої інстанції вважав, що показання цих свідків, надані під час судового розгляду, у своїй сукупності та взаємозв`язку не містять суперечностей, доповнюють одне одного та узгоджуються з іншими доказами. При цьому суд у вироку зазначив, що показання свідка ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_6 викликала представника товариства на 14 червня 2017 року, спростовується іншими доказами, та може свідчити про помилку свідка у зв`язку зі значним проміжком часу, який минув від означених подій до його допиту.
Разом з тим, доводи сторони захисту про те, що показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_10, зазначені у вироку, не відповідають показанням, які вони надавали в судовому засіданні, є необґрунтованими.
Зміст технічних записів судових засідань від 30 липня, 14 вересня та 1 жовтня 2020 року свідчить, що показання вищевказаних свідків викладено в оскарженому судовому рішенні з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження за приписами ст. 91 КПК України.
Водночас положеннями КПК України не передбачено обов`язку суду дослівно викладати показання свідків, таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні, що і було зроблено в цьому випадку.
Також неспроможними є й доводи сторони захисту про те, що суди безпідставно не визнали показань свідка ОСОБА_14, які надано з чужих слів, недопустимим доказом.
Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Отже, показанням із чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
Із показань свідка ОСОБА_14, наданих у суді першої інстанції, зокрема, вбачається, що остання була допитана в суді першої інстанції, зокрема, щодо обставин, які сприймала особисто.
З приводу доводів сторони захисту про відсутність підстав для початку проведення досудового розслідування та порушення порядку внесення відомостей до ЄРДР Суд зазначає таке.
Згідно з ч. 5 ст. 214 КПК України до ЄРДР вносяться відомості про: дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; прізвище, ім`я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; інші обставини, передбачені положенням про ЄРДР.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 12 червня 2017 року ОСОБА_10 звернувся до НАБУ із заявою, яка цього ж дня зареєстрована за вх. № 188/15208-01-КП, про вчинення кримінального правопорушення, а саме про вимагання суддею Броварського міськрайонного суду Київської області неправомірної вигоди за винесення в інтересах заявника постанови про роз`яснення судового рішення і повернення дизельного пального в кількості 13 500 л.
У зв`язку з цим указаного дня було внесено відомості до ЄРДР.
При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що зазначення у витягу з ЄРДР у графі "Заявник або потерпілий" прізвища, імені та по батькові ОСОБА_6, а не ОСОБА_10 є очевидною опискою, оскільки цю заяву подав саме ОСОБА_10, що підтверджується її змістом.
Разом з тим зазначення у витягу назви Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "ТОП Логістік Плюс", на думку Суду, також є технічною опискою, оскільки до заяви ОСОБА_10 про вчинення злочину додано довіреність ТОВ "Інлекс Груп" на його ім`я і витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо цього ж товариства.
Тому колегія суддів касаційного суду вважає правильними висновки судів про те, що недослівне співпадіння інформації, наведеної в заяві ОСОБА_10 від 12 червня 2017 року та у витягу з ЄРДР не призвело до прийняття незаконного чи необґрунтованого рішення, а тому доводи сторони захисту в цій частині не є слушними.
Не знайшли свого підтвердження також доводи сторони захисту про залишення без розгляду колегією суддів клопотання засудженої про витребування відомостей з ЄРДР.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції 31 травня 2021 року розглянув клопотання сторони захисту, зокрема, про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні Офісу Генерального прокурора, а саме до ЄРДР, та відмовив у його задоволенні (т. 8, а. п. 37-39, 56-60).
Аналогічне за змістом клопотання було подано до суду апеляційної інстанції, який також відмовив у його задоволенні, що підтверджується технічним записом судового засідання від 1 листопада 2021 року.
Що стосується доводів сторони захисту про порушення вимог кримінального процесуального законодавства під час повідомлення ОСОБА_6 про підозру та, як наслідок, ненабуття нею статусу підозрюваної, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК України (у редакції, чинній на момент складання повідомлення про підозру у цьому провадження) письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. Схожа норма закріплена в ч. 4 ст. 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником.
Особливий порядок здійснення повідомлення про підозру суддям саме Генеральним прокурором або його заступником, які обіймають керівні адміністративні посади в органі прокуратури найвищого рівня, є однією з гарантій захисту суддів від протиправного впливу та втручання будь-яких суб`єктів у їхню професійну діяльність зі здійснення правосуддя в державі. Ця гарантія покликана також захищати суддів від дій, спрямованих на безпідставну дискредитацію та підрив авторитету судової влади в суспільстві загалом.
Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї судді, а навпаки, мають публічно-правове призначення та служать засобом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання своїх посадових та професійних обов`язків.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34 кс 19) виклала правову позицію, згідно з якою гарантія незалежності суддів забезпечується тим, що виключно Генеральний прокурор або його заступник перевіряють підстави для повідомлення про підозру судді, складають та підписують її текст, а також можуть повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру. Письмове повідомлення про підозру судді, яке передбачає погодження і подальше підписання такого процесуального документа, може здійснюватися лише Генеральним прокурором або його заступником. Це повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковим і не може бути передоручене іншим особам. Генеральний прокурор або його заступник реалізують повноваження щодо письмового повідомлення про підозру судді незалежно від того, чи здійснюють вони процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії в конкретному кримінальному провадженні. Вручення повідомлення про підозру судді уповноваженим суб`єктом за умови, що таке рішення було прийняте (складене) та підписане саме Генеральним прокурором або його заступником, не порушує гарантії суддівської незалежності.
Як убачається з оскаржених судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що старший детектив ?заступник керівникапершого відділудругого підрозділуГоловного підрозділудетективів НАБУ ОСОБА_13 був уповноважений на здійснення повноваженьслідчого в цьому кримінальному провадженні, що підтверджується постановою керівника Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ОСОБА_22 від 12 червня 2017 року (т. 1, а. п. 120, 121).
Заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_12 15 червня 2017 року прийняв рішення про повідомлення про підозру судді ОСОБА_6 та підписав відповідний процесуальний документ (т. 2, а. п. 230-236).