ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 619/111/17
провадження № 51- 412км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1,суддівОСОБА_2 ОСОБА_3, за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4,прокурора захисника ОСОБА_5, ОСОБА_6,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Крисино Богодухівського району Харківської області, жителя смт Солоницівка Дергачівського району Харківської області.
Оскаржені судові рішення
1. Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 3 серпня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 цього ж Кодексу його звільнено від основного та додаткового покарання. Суд задовольнив цивільні позови потерпілих і стягнув із засудженого: на користь ОСОБА_8 - 19 176,98 грн. матеріальної та 95 000 грн моральної шкоди, на користь ОСОБА_9 1 440 грн матеріальної та 20 000 грн моральної шкоди.
2. Суд визнав доведеним, що 20 вересня 2015 року приблизно о 18:45 засуджений, рухаючись автомобілем "ВАЗ 2106" зі швидкістю 50 км\год по вул. Леніна в смт Солоницівка Дергачівського району Харківської області, в порушення пункту 12.3 Правил дорожнього руху України не вжив негайних заходів для зменшення швидкості, в результаті чого допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, заподіявши їм тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржену ухвалу та призначити новий розгляд у апеляційному суді.
5. Він стверджує, що апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на основні доводи апеляційної скарги його захисника, зокрема про те, що:
- висновок автотехнічної експертизи № 501/16 від 21 червня 2016 року є необ`єктивним, оскільки використані лише дані отримані під час проведення слідчих експериментів з потерпілою та водієм, але не враховано запис камери відео спостереження;
- з дослідницької частини висновку комплексної судової автотехнічної експертизи та експертизи відеозапису № 19931/451 від 27 квітня 2018 року випливає, що зупинний час складає 2,9 с, а тому засуджений не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішоходів;
- шкода мала бути стягнута зі страхової компанії;
- розмір відшкодування повинен бути визначений експертизою;
- не розглянуто питання зменшення моральної шкоди з урахуванням грубої необережності потерпілих.
6. На думку сторони захисту ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників розгляду
7. Захисник у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.
8. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту.
9. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити.
11. Відповідно до статті 91 КПК, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, серед іншого, винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Відповідно до статті 94 КПК, оцінка суду має ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у тому числі на оцінці кожного доказу, наданого сторонами кримінального провадження.
12. У своєму вироку суд зобов`язаний викласти всі встановлені ним обставини, важливі для визначення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні злочину, і послатися на докази, якими він обґрунтовує свої висновки, а також мотиви, з яких докази, надані на спростування цих обставин не враховані судом (частина 3 статті 374 КПК).
13. Касаційний суд зобов`язаний перевірити, чи були дотримані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки достатності доказів для висновків суду про винуватість особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину. При вирішенні цього питання суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК.
14. Сторона обвинувачення має довести обставини, на яких ґрунтується обвинувачення, поза розумним сумнівом. Щодо стандарту переконання поза розумним сумнівом, Суд висловлювався у своїх постановах від 12 червня 2018 року (провадження № № 51-1604км18)[1], 4 липня 2018 року (провадження № 51-597км17)[2], 20 листопада 2018 року (провадження № 51-682км18)[3], 6 грудня 2018 року (провадження № 51-4558 км 18)[4].