Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 402/438/20
провадження № 61-5409 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Висіцька Ірина Володимирівна,
відповідачі: Благовіщенська районна державна адміністрація Кіровоградської області, Благовіщенська міська рада Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Висіцької Ірини Володимирівни, на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року у складі судді Бондаренка А. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду
від 20 травня 2022 рокуу складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом
до Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Благовіщенська РДА), Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (далі -
Кам`янобрідська СР), Головного управління Держгеокадастру
у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просив у порядку спадкування за законом визнати за ним право
на земельну частку (пай) у розмірі 4,38 умовних кадастрових гектарів,
що належала на праві колективної власності колективному сільськогосподарському підприємству "Нива" (далі - КСП "Нива"), розташовану на території Кам`янобрідської СР, а також виділити йому земельну ділянку із земель запасу (резервного фонду) Кам`янобрідської СР у рахунок такого паю.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 . Він разом із сестрами: ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги за законом після померлої ОСОБА_5 . Сестри не зверталися до нотаріуса у визначений законом строк із заявами про прийняття спадщини, на спадкове майно вони не претендують.
Позивач указував, що він прийняв спадщину після смерті матері шляхом вступу у фактичне управління та володіння її майном, оскільки на день смерті останньої проживав разом із нею за однією адресою та вів спільне господарство (частина третя статті 1268 ЦК України).
Оформляючи права на спадкове майно після смерті матері, він виявив,
що серед спадкового майна відсутні документи, які посвідчують права
на земельну частку (пай) його покійного батька - ОСОБА_6, який
помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та який за життя працював у КСП "Нива", був його членом на момент паювання, а тому мав право на зазначений пай.
Зазначав, що після смерті батька права на майно покійного чоловіка повинна була успадкувати його покійна мати, оскільки фактично вступила
у володіння спадковим майном, а він є її спадкоємцем.
З урахування наведеного, ОСОБА_3 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області
від 11 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6, батько позивача, працював у КСП "Нива" і був його членом відповідно до списку, який додавався до державного акта на право колективної власності
на землю, тому мав право на земельну частку (пай) при паюванні земель підприємства.
На день смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із ним постійно проживала дружина - ОСОБА_5, тому вона відповідно
до законодавства, що діяло на час відкриття спадщини
(ЦК Української РСР 1963 року), є такою, що фактично вступила
в управління й володіння спадковим майном після його смерті, тобто прийняла спадщину.
Проте ОСОБА_3 не довів, що прийняв спадщину після смерті матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Згідно з довідкою Кам`янобрідської СР від 29 квітня 2013 року № 98 ОСОБА_5 на день смерті проживала одиноко.
Районний суд указав, що посилання позивача про те, що він на день смерті матері проживав разом із нею за однією адресою та вів із нею спільне господарство не є підставою для визнання його таким, що прийняв спадщину. Умовою для цього є постійне проживання зі спадкодавцем
на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України), а спільне ведення господарства не має правового значення для вирішення указаного питання. У цій частині враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17 (провадження № 61-35690св18).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Висіцької І. В., залишено без задоволення. Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства, так як оцінка доказів, наданих сторонами, у їх сукупності свідчить про те, що ОСОБА_3
не прийняв спадщину після смерті матері у порядку, встановленому частиною третьою статті 1268 ЦК України.
Надана позивачем довідка Кам`янобрідської СР від 06 червня 2018 року
№ 194-02-04 підтверджує тільки факт його спільного ведення господарства з матір`ю, проте вказане не є тотожним їх спільному проживанню. Тому вона не є належним та достатнім доказом у справі. Доводи ОСОБА_3
про те, що він на дату смерті ОСОБА_5 проживав разом із нею спростовуються довідкою Кам`янобрідської СР від 29 квітня 2013 року № 98, відповідно до якої ОСОБА_5 на день смерті проживала одиноко.
Апеляційний суд урахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), за яким для вирішення питання щодо наявності підстав
для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця й під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги
про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував довідку Кам`янобрідської СР від 29 квітня 2013 року № 98, не взявши до уваги той факт, що вона містила інформацію виключно з даних реєстрації місця проживання, вказавши, що районним судом було надано належну оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності.
Крім того, той факт, що у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04 червня 2018 року державним нотаріусом відмовлено позивачу
у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом не тому, що він
не прийняв спадщину в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України,
не є доказом спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5,
на основі якого суд може зробити висновок про прийняття позивачем спадщини після смерті матері.
Апеляційний суд, частково погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі
№ 303/1816/17 (провадження № 61-35690св18), на яку послався суд першої інстанції при розгляді справи, відсутній висновок про те, що спільне ведення господарства не має значення для встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час прийняття спадщини та факту прийняття спадщини у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, наголосив на тому, що вказане не впливає на правильність зроблених районним судом висновків по суті вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень частини першої
статті 372 ЦПК України, розглянув справу й ухвалив судове рішення
без участі учасників справи, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зазначивши про відсутність підстав
для відкладення розгляду справи. У зв`язку з цим вказано, що датою ухвалення постанови є дата складення повного тексту судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України) - 20 травня 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Висіцька І. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про зупинення провадження у справі, розгляд справи за відсутності позивача та його представника, не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено
до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення 20 травня 2022 року за відсутності позивача, чим порушив його процесуальні права, передбачені статтями 12, 43 ЦПК України. Посилаючись на положення статті 372 ЦПК України, відповідні Укази Президента України "Про введення воєнного стану
в Україні" та "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", Рекомендації Ради суддів України про роботу судів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року, судову практику Верховного Суду, вказує,
що суд апеляційної інстанції повинен був відкласти розгляд справи
20 травня 2022 року.
Представник позивача 06 квітня 2022 року отримала ухвалу апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та повідомлення
про призначення справи до розгляду на 11 травня 2022 року. Проте,
з урахуванням введення воєнного стану в Україні, ракетних обстрілів
міста Києва та її перебування за межами міста, вона не могла подати
до суду клопотання про відкладення розгляду справи 11 травня 2022 року
або про зупинення провадження. Позивач та його представник не змогли взяти участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 11 травня 2022 року, заяв про розгляд справи без їхньої участі не подавали.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції замість того, щоб відкласти розгляд справи на більш пізню дату, відклав його на 20 травня 2022 року,
чим порушив процесуальні права позивача.
З метою підтвердження факту постійного проживання позивача разом
із матір`ю на час відкриття спадщини, у травні 2022 року його представником подано до суду першої інстанції заяву про встановлення відповідного факту. У цей самий час, до суду апеляційної інстанції подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке надійшло до суду
11 травня 2022 року. Ухвалою від 20 травня 2022 року апеляційний суд безпідставно залишив без розгляду вказане клопотання та повернув його заявнику, хоча мав змогу ознайомитися з ним та задовольнити його.
Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували надану позивачем довідку Кам`янобрідської СР від 06 червня 2018 року
№ 194-02-04, натомість врахували довідку Кам`янобрідської СР від 29 квітня 2013 року № 98, яка містила інформацію з даних реєстрації місця проживання, а не щодо фактичного проживання осіб. Судами у цій частині зроблено формальні висновки, без урахування доводів позивача.
Позивач не міг вести спільне господарство з матір`ю, не проживаючи разом із нею, а факт реєстрації його місця проживання за іншою адресою не має правового значення при вирішенні спору. У цій частині посилається
на судову практику Верховного Суду у подібних, на думку заявника касаційної скарги, справах.
При цьому державний нотаріус, відмовляючи позивачу у видачі свідоцтва
про право на спадщину за законом, не ставив під сумнів факт прийняття ним спадщини в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а. с. 174, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Кам`янобрідської СР "Про передачу земельної ділянки КСП "Нива" від 25 березня 1995 року № 2 надано
у колективну власність КСП "Нива" земельну ділянку, розміром 3 483,4 га,
у тому числі сільгоспугідь 3 304, 3 га, ріллі 3030,1 га (а. с. 47, т. 1).
У списку пенсіонерів колгоспників колгоспу ім. Орджонікідзе Ульяновського району Кіровоградської області від 1992 року під номером 325 вказаний ОСОБА_6 (а. с. 24-27, т. 2).
Відповідно до копії Державного акта на право колективної власності
на землю серії КР-29 (а. с. 94-96, т. 2) встановлено, що 23 січня 1996 року Кам`янобрідською СР КСП "Нива" видано Державний акт на право колективної власності на землю, яким КСП "Нива" була передана
у колективну власність 3483, 4 га земель у межах згідно з планом.
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 175, т. 1).
Відповідно до копії розпорядження Ульяновської районної державної адміністрації від 19 серпня 1997 року № 356 та розрахунку до нього земельна частка (пай) по КСП "Нива" затверджена у розмірі 4,38 умовних кадастрових гектарів сільськогосподарських угідь, загальною вартістю
17 390,00 грн (а. с. 179, 180, т. 1).
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 176, т. 1).
ОСОБА_5 заповіла належну їй земельну частку (пай), підтверджену сертифікатом КР № 0219607, ОСОБА_7 та ОСОБА_8,
що підтверджується копією заповіту від 21 березня 2001 року
(а. с. 181, т. 1).
Відповідно до копій свідоцтв про право на спадщину у спадковій справі
№ 132/2012 земельну ділянку, розміром 3,81 га, кадастровий номер 35255583600:02:000:0505, після смерті ОСОБА_5 у рівних частинах успадкували ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с. 112, 113, т. 2).
Згідно з копією довідки Кам`янобрідської СР від 29 квітня 2013 року № 98 ОСОБА_5 була прописана та проживала у будинку АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_5 проживала одиноко (а. с. 107, т. 3).
З копії довідки Кам`янобрідської СР від 18 травня 2018 року № 186-02-04 встановлено, що за даними погосподарської книги за № 15 за 1991-
1995 роки ОСОБА_6 дійсно проживав у житловому будинку на території АДРЕСА_2 . На час видачі довідки у будинку ніхто не зареєстрований та не проживає
(а. с. 183, т. 1).
Згідно з копії довідки Кам`янобрідської СР від 25 травня 2018 року
№ 191-02-04 за даними погосподарської книги за № 7 за 1996-2000 роки
за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 значився житловий будинок із надвірними будівлями за
АДРЕСА_3 . ОСОБА_6 був прописаний у будинку з 01 січня
1946 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, виписаний у зв`язку зі смертю.
На день смерті у будинку була зареєстрована та проживала дружина - ОСОБА_5 . Заповіт від померлого не реєструвався (а. с. 184, т. 1).
Відповідно до копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії
від 04 червня 2018 року державний нотаріус Благовіщенської районної державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку
на території Кам`янобрідської СР після смерті матері - ОСОБА_5,
у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу та доказів відкриття спадщини на вказане майно (а. с. 185-186, т. 1).
Згідно з копії довідки Кам`янобрідської СР від 06 червня 2018 року
№ 194-02-04 ОСОБА_3 здійснював догляд за своєю матір`ю -
ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та на день смерті вони
з матір`ю вели спільно господарство (а. с. 187, т. 1).
З листа відділу Держгеокадастру в Благовіщенському районі Кіровоградської області від 11 лютого 2020 року № 24/105-20 вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку
на ім`я ОСОБА_6 не видавався (а. с. 93 зворот, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Висіцької І. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції
не відповідає.
Щодо розгляду справи за відсутності учасника процесу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення за відсутності позивача, чим порушив його процесуальні права, не відклавши розгляд справи й не врахувавши положення статті 372 ЦПК України, відповідні Укази Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", "Про продовження строку
дії воєнного стану в Україні", Рекомендації Ради суддів України про роботу судів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року.
Верховний Суд уважає, що такі доводи заявника є обґрунтованими.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомленні ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Частиною першою статті 8 ЦПК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Згідно з частинами другою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Частиною восьмою статті 128 ЦПК України закріплено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки
на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання
чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять
її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні ("Харченко проти України", № 37666/13, § 6, 7 від 03 жовтня 2019 року).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача та його представника.
У касаційній скарзі представник позивача вказує про те, що сторона позивача була повідомлена про призначення справи до розгляду
на 11 травня 2022 року, проте, з урахуванням введення воєнного стану
в Україні та ракетних обстрілів, не було змоги подати до суду клопотання про відкладення розгляду справи, чи про зупинення провадження,
як і не було подано заяв про розгляд справи без участі сторони.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції, замість того, щоб відкласти розгляд справи на іншу дату, розглянув справу без участі сторін (а. с. 196, т. 3)
й ухвалив судове рішення датою 20 травня 2022 року (а. с. 202-207, т. 3),
яка фактично є датою складення повного тексту.
Надаючи оцінку посиланням касаційної скарги на наявність підстав для відкладення апеляційним судом розгляду справи, чи зупинення провадження у справі, Верховний Суд ураховує таке.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022
"Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан
із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.
На період дії правового режиму воєнного стану, як правило, посилено охорону приміщень судів та обмежено доступ до них осіб, які не є працівниками суду.
З огляду на викладене, апеляційний суд міг би роз`яснити сторонам,
які не з`явилися в судове засідання, що відповідно до частин першої, другої
статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь
у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж
за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.