ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 361/6846/15-к
провадження № 51-5977км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
потерпілого ОСОБА_10,
засуджених ОСОБА_11, ОСОБА_12,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_13,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_13 та касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2022 року у кримінальному провадженні за № 12015110100000611 за обвинуваченням
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), в силу
ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 12
ч. 2 ст. 115, ст. 400 КК України,
ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця с. Роздолля Кіровоградської області, проживаючого у АДРЕСА_3 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Орв`яниця Рівненської області, проживаючого у
АДРЕСА_4 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Вступ
За обставин, встановлених судом та викладених у вироку ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14, визнано винуватими у вчиненні за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також з корисливих мотивів, умисного вбивства потерпілого ОСОБА_15, а ОСОБА_13, окрім того, у вчиненні вбивства представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги.
Так, засуджений ОСОБА_13 з мотивів помститися потерпілому у зв`язку з його професійною діяльність шляхом вбивства останнього, попросив у ОСОБА_16 належний його дружині автомобіль "БМВ", залучив для реалізації свого умислу колишнього зятя ОСОБА_12, він в свою чергу - ОСОБА_11, а той - ОСОБА_14
19 березня 2015 року зазначені засуджені вивезли в поле поблизу с. Рожни Броварського району Київської області потерпілого ОСОБА_15, де наносили удари як ногами, так і руками в область тулубу, голови, шиї та обличчя потерпілого, а також удари дерев`яною битою в область його голови, шиї та обличчя, у результаті чого у потерпілого утворилась, крім іншого, 21 забійна рана волосяної частини голови та обличчя, комплекс тілесних ушкоджень закритої травми шиї, який перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті. Після того, як потерпілий перестав подавати ознаки життя, засуджені сіли до автомобілів, якими приїхали на поле, та залишили місце вчинення кримінального правопорушення. За результатами скоєного
ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_13 певну суму коштів, із яких
1000 гривень отримав ОСОБА_14 .
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив до покарання
ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а засуджених ОСОБА_11 та ОСОБА_14 ще й за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а також ОСОБА_13 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України:
Вироком цього ж суду засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14 визнано невинуватими та виправдано на підставі п. п. 2, 3 ч. 1
ст. 373 КПК України у вчиненні інших кримінальних правопорушень в яких вони обвинувачувались органами досудового розслідування.
Також цим вироком вирішено долю цивільних позовів, речових доказів та судових витрат у даному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційних скарг прокурора, захисників, потерпілих та засуджених вирок районного суду змінив. Постановив виключити із мотивувальної частини вироку рішення про його обґрунтування рядом доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14 та виключив із обвинувачення визнаного судом доведеним: "нанесення засудженим ОСОБА_12 одного удару кулаком в обличчя потерпілого ОСОБА_15 в районі перехрестя автомобільної дороги "Північно-східний об`їзд м. Києва" та автомобільної дороги "Бориспіль-Баришівка"".
У решті вирок суду залишив без змін.
У поданих касаційних скаргах засуджений ОСОБА_13 та захисник
ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Стосовно наявності підстав для закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України;
- Про доведеність вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень належними та допустимими доказами;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня
2020 року засуджено:
- ОСОБА_13 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років; за ст. 400 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді
позбавлення волі строком на 15 років. Цим же вироком ОСОБА_13 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених
ч. 3 ст. 146, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень;
- ОСОБА_12 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років. Цим же вироком визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень, а також визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим;
- ОСОБА_11 за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років. Цим же вироком визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 3 ч. 2
ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень;
За цим же вироком засуджено ОСОБА_14 щодо якого судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.
Також цим вироком вирішено долю цивільних позовів, речових доказів та судових витрат у даному кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11,
ОСОБА_14, визнано винуватими у вчиненні за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також з корисливих мотивів, умисного вбивства потерпілого ОСОБА_15, а ОСОБА_13, окрім того, у вчиненні вбивства представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, за таких обставин.
Так, ОСОБА_13, достовірно знаючи, що ОСОБА_15 займається адвокатською діяльністю та надавав правову допомогу ОСОБА_17 під час розгляду її позовної заяви про визнання права власності та скасування державної реєстрації квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_5, яка відповідно до договору купівлі-продажу від 23 липня 2014 року була придбана його дружиною ОСОБА_18, діючи з мотивів помсти, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на позбавлення життя ОСОБА_15, звернуся за допомогою до свого зятя ОСОБА_12, який у свою чергу, з метою полегшення вчинення злочину, залучив неповнолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_14, попередньо пообіцявши їм грошову винагороду, не уточнюючи при цьому її розмір, та повідомивши останніх про злочинний план щодо вбивства ОСОБА_15, на що отримав згоду.
19 березня 2015 року, приблизно о 15:00, ОСОБА_13 та неповнолітній ОСОБА_14 на автомобілі БМВ-750, д.н.з. НОМЕР_1, який ОСОБА_13 попередньо взяв у користування в подружжя ОСОБА_21, та ОСОБА_12 на автомобілі ВАЗ-2107, д.н.з. НОМЕР_2, в салоні якого окрім нього перебував неповнолітній ОСОБА_11, ще раз уточнивши та розподіливши свої ролі відповідно до спільного злочинного плану, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою вбивства ОСОБА_15, виїхали до м. Борисполя Київської області, де на ОСОБА_12, за попередньою домовленістю, повинен був чекати ОСОБА_15, з метою продажу йому приватного будинку.
Приблизно о 16:00, під`їхавши до місця де за попередньою домовленістю чекав ОСОБА_15, запросили останнього до салону автомобіля БМВ-750 та попрямували у напрямку перехрестя автомобільної дороги "Північно-східний об`їзд міста Києва" та автомобільної дороги "Бориспіль-Баришівка", а в слід за ними на автомобілі ВАЗ-2107, д.н.з. НОМЕР_2, поїхали ОСОБА_12 і
ОСОБА_11 .
Під`їхавши до вказаного перехрестя, ОСОБА_13 раптово зупинив автомобіль та вдарив ОСОБА_15 кулаком в обличчя, після чого разом з ОСОБА_14 схопили потерпілого руками за шию і верхній одяг, таким чином силоміць утримуючи ОСОБА_15 в салоні автомобіля, тим самим обмежуючи його волю, та почали чекати на приїзд ОСОБА_12 і ОСОБА_11 .
Після того, як до них під`їхали ОСОБА_12 і ОСОБА_11, ОСОБА_13 разом з останніми, почали насильно витягувати ОСОБА_15 з салону автомобіля. При цьому, ОСОБА_13 наніс ОСОБА_15 один удар кулаком в обличчя та декілька ударів по руках.
Витягнувши силоміць потерпілого з салону автомобіля на узбіччя автодороги, ОСОБА_11, з метою подолання можливого опору потерпілого, наніс ОСОБА_15 удар кулаком в обличчя, а ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не менше трьох ударів ногами по тулубу та ногах. Потім, ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 силоміць зіштовхнули ОСОБА_15 в кювет автодороги та спустилися в слід за ним, а ОСОБА_12 залишився стояти на узбіччі, спостерігаючи за навколишньою обстановкою, щоб у разі появи сторонніх осіб повідомити про це інших.
В цей час ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 нанесли потерпілому не менше десяти ударів руками та ногами по його голові, кінцівках та тулубу, після чого, утримуючи останнього під руки, повели до автомобіля ВАЗ-2107 та посадили на заднє сидіння. За кермо вказаного автомобіля сів ОСОБА_13, а поряд із ОСОБА_15 сіли ОСОБА_11 та ОСОБА_14, які продовжували його насильно утримувати, тим самим обмежуючи волю потерпілого.
З метою досягнення свого злочинного умислу спрямованого на вбивство ОСОБА_15 та уникнення присутності небажаних свідків вчинення злочину, ОСОБА_13 скерував автомобіль ВАЗ-2107 у напрямку поля поблизу села Рожни Броварського району Київської області. Вслід за ОСОБА_13, на автомобілі БМВ-750 їхав ОСОБА_12 .
По приїзду на поле зазначеної місцевості, ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 силоміць витягнули ОСОБА_15 з салону автомобіля, після чого кинувши його на землю нанесли не менше десяти ударів руками і ногами по голові, кінцівках та тулубу. В подальшому, з метою реалізації злочинного умислу спрямованого на протиправне позбавлення життя потерпілого, ОСОБА_13 вийняв з багажника автомобіля дерев`яну биту та надав її ОСОБА_11, який наніс не менше п`яти ударів битою по голові та шиї потерпілого. ОСОБА_12 на той час стояв неподалік та спостерігав за навколишньою обстановкою, щоб у разі появи сторонніх осіб повідомити про це ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 .
Коли від нанесених тілесних ушкоджень ОСОБА_15 перестав подавати ознаки життя, засуджені залишили місце вчинення кримінального правопорушення.
Смерть ОСОБА_15 настала від комплексу тілесних ушкоджень закритої травми шиї, як небезпечного для життя, належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2022 року вирок місцевого суду змінено та постановлено виключити із мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14 : протокол огляду автомобіля від 26 березня
2015 року (т. 4 а. с. 142-146); протокол огляду кімнати № 208 гуртожитку від
26 березня 2015 року (т. 4 а. с. 157-160); протоколи проведення слідчих експериментів від 27 березня 2015 року за участю засуджених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т. 6 а. с. 234-239, т. 7 а. с. 207-216); висновки судово-імунологічних експертиз №№ 183, 185 від 07 липня 2015 року (т. 7 а. с. 64, 67); висновки молекулярно-генетичних експертиз: № 2-04/695 від 17 вересня 2015 року
(т. 7 а. с. 96-99), №№ 2-04/327, 2-04/330 від 31 серпня 2015 року (т. 7 а. с. 120-123, 126-130), №№ 2-04/328, 2-04/333, 2-04/321, 2-04/324, 2-04/317, 2-04/319 від
01 вересня 2015 року (т. 7 а. с. 149-150, 154-157, 160-177), № 2-04/323 від
07 вересня 2015 року (т. 7 а. с. 180-184); висновок судової комп`ютерно-технічної експертизи № 3-05/477 від 08 квітня 2015 року (т. 7 а. с. 45-48).
Також виключено із обвинувачення визнаного судом доведеним нанесення засудженим ОСОБА_12 одного удару кулаком в обличчя потерпілого
ОСОБА_15 в районі перехрестя автомобільної дороги "Північно-східний об`їзд м. Києва" та автомобільної дороги "Бориспіль-Баришівка".
У решті вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданих касаційних скаргах, які є аналогічні за своїм змістом, засуджений ОСОБА_13 та захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_13,
ОСОБА_12, ОСОБА_11 на підставі того, що не встановлено достатніх доказів для доведення в суді їх винуватості і вичерпані можливості їх отримання, а заявлені цивільні позови потерпілої сторони залишити без розгляду.
В обґрунтування своїх вимог касатори вказують на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначають, що наявними у кримінальному провадженні доказами не доведено їх винуватість у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на недопустимих доказах.
На їх думку, недопустимими доказами є:
- висновок експерта судово-медичної експертизи трупа потерпілого № 103 від
17 червня 2015 року, яка проведена на підставі постанови слідчого від 23 березня 2015 року, який не входив до визначеної групи слідчих;
- висновок експерта судово-медичної експертизи № 14/103 від 25 червня 2015 року, оскільки у його основу покладено висновок експертизи № 103 від 17 червня
2015 року, дані протоколів проведення слідчих експериментів від 27 березня
2015 року за участю засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11, які є недопустимими доказами, а також дана експертиза не містить її дослідницької частини.
Крім цього, стверджують, що показання свідків та потерпілих не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки допитані особи не були очевидцями подій вчинення інкримінованих засудженим кримінальних правопорушень, а показання засудженого ОСОБА_14 про обставини вчинення засудженими злочинних дій є неправдивими та не можуть підтверджувати причину смерті потерпілого, ступінь тяжкості та характер наявних у нього тілесних ушкоджень з урахуванням того, що на думку касаторів, висновок судово-медичної експертизи трупа, яким встановлено зазначені факти є недопустимим доказом.
Окрім іншого, засуджений ОСОБА_13 у своїй касаційній скарзі стверджує про те, що у даному кримінальному провадженні не доведено наявність такої кваліфікуючої ознаки умисного вбивства потерпілого як його вчинення за попередньою змовою групою осіб.
Вважають, що рішення суду першої інстанції належним чином не мотивоване та не відповідає вимогам статті 370 КПК України.
Разом з цим, вказують, що апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції, виключивши ряд доказів на підтвердження винуватості засуджених у даному кримінальному провадженні, не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції та постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого та касаційні скарги захисника прокурор та потерпіла сторона наводять обґрунтування на спростування доводів цих скарг та просять залишити їх без задоволення як безпідставні.
У судовому засіданні засуджені, їх захисники підтримали подані касаційні скарги, захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_14 поклався на розсуд суду. У свою чергу, прокурор, потерпілий ОСОБА_10 заперечували проти задоволення поданих касаційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засуджених, їх захисників, потерпілого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого ОСОБА_13 та скарги захисника не підлягають задоволенню з таких мотивів.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим та захисником установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПКУкраїни не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Про наявності підстав для закриття кримінального провадження щодо
засуджених у даному кримінальному провадженні на підставі того, що не встановлено достатніх доказів для доведення в суді винуватості засуджених і вичерпані можливості їх отримання.
Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення та якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Положеннями ст. 84 КПК України передбачено те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Стосовно матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, висновок про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14 у вчиненні умисного вбивства потерпілого
ОСОБА_15 скоєного за попередньою змовою групою осіб, при цьому, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також у вчиненні умисного вбивства вчиненого з корисливих мотивів, окрім того, ОСОБА_13, у вчиненні вбивства представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, обґрунтовано зробив на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу, з урахуванням того, що ряд доказів на підтвердження винуватості засуджених було визнано цими судами недопустимими.
Водночас під час судового провадження сторонами не оспорювалось те, що
05 вересня 2014 року ОСОБА_17 уклала договір про надання правової допомоги із потерпілим ОСОБА_15, який діяв відповідно до Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, який взяв зобов`язання щодо виконання функцій представника в цивільному процесі у справі за позовом ОСОБА_17 про визнання права власності та скасування державної реєстрації квартири, яка відповідно до договору купівлі-продажу від 23 липня 2014 року була придбана ОСОБА_18, дружиною засудженого ОСОБА_13 .
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а засуджених ОСОБА_11 та ОСОБА_14 ще й за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, суд першої інстанції послався на показання засудженого ОСОБА_14, який безпосередньо брав участь у вбивстві потерпілого, котрий зазначив, що 19 березня 2015 року, після попередньої домовленості з ОСОБА_11 про необхідність надання йому допомоги для вирішення питання з певною особою, разом поїхали до станції метро "Харківська" в місті Києві, де на них чекали раніше йому незнайомі ОСОБА_12 на автомобілі "Жигулі" і ОСОБА_13 на автомобілі "БМВ".
На відповідній станції метро вони сіли в автомобіль "Жигулі", де ОСОБА_12 повідомив, що вони їдуть у м. Бориспіль забрати чоловіка з яким буде розмова і що по дорозі ОСОБА_14 має перейти в автомобіль БМВ та притримати чоловіка, який сяде в автомобіль після слів ОСОБА_13 : "все приїхали". Коли
ОСОБА_14 пересів в автомобіль "БМВ", то ОСОБА_13 відповідно поцікавився чи знає він, що потрібно робити.
У м. Борисполі біля магазину "Сільпо" ОСОБА_12 та ОСОБА_11, вийшовши із свого автомобіля, зателефонували та через декілька хвилин прийшов чоловік, яким виявився потерпілий ОСОБА_15 . По дорозі ОСОБА_13 і
ОСОБА_15 розмовляли про квартиру чи будинок, який останній продає. В цей час за ними на автомобілі "Жигулі" їхали ОСОБА_12 і ОСОБА_11 . Виїхавши за місто, ОСОБА_13 зупинив автомобіль на узбіччі сказавши: "все приїхали", після чого він став тримати ОСОБА_15 за плечі, а ОСОБА_13 почав давити потерпілого в області шиї. Через декілька секунд ОСОБА_11, відкривши двері почав наносити ОСОБА_15 удари, при цьому у