Постанова
іменем України
06 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 605/515/19
провадження № 51-2812км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210170000163, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки, з покладанням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.
Тернопільський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 03 серпня 2022 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_7 засуджено за те, що вона 26 травня 2018 року о 19:20, керуючи технічно справним автомобілем марки "Chevrolet Lacetti" (д.р.з. НОМЕР_1 ) та рухаючись автодорогою М-19 сполученням "Доманово - Ковель - Чернівці - Тереблече" від м. Чернівці в бік м. Тернополя, в порушення вимог п. 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не була достатньо уважною і не стежила належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, не завдавати шкоди життю та здоров`ю громадян. Крім цього, ОСОБА_7, не маючи достатнього стажу керування транспортними засобами (посвідчення водія отримала 26 травня 2018 року), у порушення вимог 12.6 (б) ПДР, рухалася зі швидкістю щонайменше 80 км/год.
У той же час на ділянці 359 км вказаної автодороги, неподалік с. Плебанівка Теребовлянського району, у напрямку від м. Тернополя до м. Чернівці, рухався автомобіль марки "Mercedes Benz GLE 350" (р.н. НОМЕР_2"), здійснюючи обгін попутного автомобіля. До місця зустрічного роз`їзду із автомобілем "Chevrolet Lacetti" водій автомобіля "Mercedes Benz GLE 350" завершив маневр обгону та повернувся на раніше займану смугу для подальшого безпечного руху автомобіля, яким керувала ОСОБА_7 . Однак остання, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити зустрічний автомобіль "Mercedes Benz GLE 350", не вжила своєчасно заходів до зменшення швидкості руху керованого нею транспортного засобу аж до його повної зупинки, хоча зобов`язана була це зробити відповідно до вимог п. 12.3 ПДР і мала таку технічну можливість, та через проявлену неуважність, відсутність достатніх навиків водіння і порушення безпечного швидкісного режиму, продовжувала рух. Лише після роз`їзду із вказаним зустрічним автомобілем ОСОБА_7 без необхідності різко змінила напрямок руху автомобіля вправо, допустила виникнення його заносу, втратила контроль над керованістю транспортним засобом, унаслідок чого виїхала поза межі проїзної частини дороги на узбіччя, а в подальшому - в кювет та лісосмугу, де наїхала боковою частиною автомобіля на дерево.
Внаслідок порушення ОСОБА_7 вимог п. 12.3 ПДР сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої пасажиру керованого нею автомобіля неповнолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник наголошує, що місцевий суд дослідив усі обставини кримінального провадження, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалив законний і обґрунтований вирок, із яким погоджується сторона захисту. Натомість суд апеляційної інстанції, як зазначив захисник, належним чином не зважив на дані про особу засудженої та обставини, що пом`якшують покарання, і у новому вироку не навів достатніх підстав для висновку про неможливість застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.
Також захисник подав доповнення до касаційної скарги, в яких навів доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Викладена у доповненнях позиція захисника полягає в тому, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стали неправомірні дії водія автомобіля марки "Mercedes Benz GLE 350", який виконав небезпечний обгін у забороненому місці та при зустрічному роз`їзді не дотримався безпечного бокового інтервалу, тим самим створив для ОСОБА_7 аварійну обстановку. Тому, на думку захисника, у діях засудженої відсутня об`єктивна сторона кримінального правопорушення, на що не звернув уваги апеляційний суд. Крім цього, захисник наголосив, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про невідшкодування заподіяної шкоди потерпілим, оскільки останні відмовилися отримувати таку оплату.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпілі ОСОБА_9, ОСОБА_10 та їх представник ОСОБА_11 просять залишити вирок апеляційного суду без змін як законний, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні, оскільки вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними. А тому аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів з точки зору їх достовірності, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
У доповненні до касаційної скарги захисник ОСОБА_6 також навів доводи про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, хоча в суді апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує захисник, ані сторона захисту, ані сторона обвинувачення та потерпілі не оспорювали цих обставин.
Перевіривши зазначені доводи захисника в межах повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом, суд касаційної інстанції встановив, що висновок про подію кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, за викладених у вироку обставин місцевий суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК України, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції проаналізував показання обвинуваченої ОСОБА_7, потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10, свідків, серед яких є безпосередні очевидці події, та зіставив їх з даними, що містяться у письмових доказах, зокрема у протоколах слідчих дій, а також висновками експертиз.
Кожний доказ окремо та усю сукупність зібраних у провадженні доказів суд оцінив, навівши мотиви неврахування окремих доказів, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Захисник ОСОБА_6, мотивуючи у доповненні до касаційної скарги незаконність засудження ОСОБА_7, стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля марки "Mercedes Benz GLE 350", котрий, на думку захисника, створив аварійну обстановку для ОСОБА_7 . Однак ці доводи захисника є необґрунтованими, з огляду на таке.
Диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Для з`ясування наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого наведеною нормою закону, мають бути встановлені три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
При цьому належить ураховувати, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв`язку.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил дорожнього руху) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим є головною, вирішальною умовою, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити та встановити порушення ПДР, які мали місце, але водночас він повинен зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу цього злочину.
У випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу кримінального правопорушення потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступеня участі кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, є його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити.