Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 185/3014/21
провадження № 61-6631св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Патокін Микола Борисович на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів:
Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та стягнення грошових коштів.
Позовну заяву мотивувала тим, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім неї, спадкоємцем, який мав право на обов`язкову частку у спадщині була дружина померлого - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до складу якої входили грошові кошти на загальну суму 49 223,95 грн.
30 березня 2019 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_3,
а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн.
12 червня 2020 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області позивачу було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку спадкового майна
ОСОБА_3, а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн. Тобто спадщина ОСОБА_3, зокрема грошові кошти, була розподілена нотаріусом між спадкоємцями порівну.
Разом з тим ОСОБА_4 мала право лише на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3, яка з урахуванням положень частини першої
статті 1241 ЦК України дорівнює 1/4 частці спадкового майна ОСОБА_3,
а не 1/2 частину, яку фактично отримала ОСОБА_4 .
Внаслідок помилки нотаріуса ОСОБА_4 безпідставно отримала належні позивачу грошові кошти у сумі 12 305,99 грн.
Оскільки ОСОБА_4 померла, то позивач 09 червня 2020 року звернулася до її спадкоємця з письмовою вимогою про повернення безпідставно отриманих ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 12 305,99 грн. Проте ОСОБА_2 відмовилася добровільно повернути отримані ОСОБА_4 грошові кошти.
Крім того, вона є власником ? часток садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1,
а також 3/8 часток земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею 0,0927 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . Інші 5/8 часток вказаних будинку і земельної ділянки належать відповідачу.
28 жовтня 2020 року позивач направила ОСОБА_2 письмову заяву про забезпечення доступу власника до будинку і земельної ділянки та надання пропозицій щодо порядку володіння і користування майном, що є спільною частковою власністю. Остання отримала зазначену заяву, але відповіді не надала.
06 грудня 2020 року позивач в черговий раз намагалася потрапити до частково належних їй житлового будинку і земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1, однак
ОСОБА_2 доступу не надала. Внаслідок протиправних дій
ОСОБА_2 позивачка у період з 03 червня 2018 року до 03 квітня
2021 року позбавлена можливості користуватися своєю власністю, а саме
3/8 частками будинку і земельної ділянки, які розташовані на
АДРЕСА_1 .
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 березня
2019 року, яке видане ОСОБА_4 на спадщину померлого ОСОБА_3 . Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області і зареєстроване в реєстрі за номером № 1-658,
в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частку спадкового майна ОСОБА_3 (1/8 частку грошових внесків ОСОБА_3 ); стягнути з ОСОБА_2, як спадкоємця померлої ОСОБА_4, на користь
ОСОБА_1, як кредитора спадкодавця, безпідставно отримані
ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 12 305,99 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 710,21 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію у сумі 61 436,43 грн за неможливість володіння та користування в натурі 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2022 року у складі судді Головіна В. О. позовні вимоги задоволено.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 30 березня 2019 року, видане на спадщину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 його дружині ОСОБА_4 . Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, зареєстроване в реєстрі за № 1-658, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на ј частку спадкового майна ОСОБА_3, а саме в частині визнання права власності на грошові кошти у сумі 12 305, 99 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2, як спадкоємця померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, як кредитора спадкодавця, безпідставно отримані ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 12 305,99 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 710,21 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію у сумі 61 436,43 грн за неможливість володіння і користування в натурі, у період з 03 червня 2018 року до 03 квітня 2021 року, 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку
АДРЕСА_1, та 3/8 частками земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею 0,0927 га, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спадщина ОСОБА_3, зокрема на грошові кошти, була розподілена нотаріусом між спадкоємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_4 порівну, по Ѕ частці кожному. Однак,
ОСОБА_4 мала право лише на обов`язкову частку у спадщині,
яка відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України дорівнює половині частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом.
Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області ОСОБА_4 помилково було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна замість 1/4 частки, тобто на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн, замість 12 305,99 грн.
Вказані грошові кошти були отримані ОСОБА_4, що підтверджується інформацією АТ КБ "ПриватБанк" від 13 липня 2021 року.
Факт неправильного визначення розміру обов`язкової частки ОСОБА_4
у спадщині ОСОБА_3 встановлений рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2020 року
у цивільній справі № 185/11333/19, яке набрало законної сили 07 серпня
2020 року, яким зокрема, визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 березня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_2 . Вказаним судовим рішенням право власності на зазначену 1/6 частку квартири АДРЕСА_2 визнано за ОСОБА_1, у порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_3 .
Таким чином, ОСОБА_4 безпідставно отримала належні ОСОБА_1,
як спадкоємиці ОСОБА_3 за заповітом, грошові кошти у сумі
12 305,99 грн.Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2,
то повернути безпідставно отримані нею кошти має її спадкоємець
ОСОБА_2, яка прийняла спадщину.
Суд першої інстанції виходив з того, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними
(стаття 536 ЦК України) та дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів у розмірі 2 710,21 грн за користування безпідставно отриманими коштами у період з 30березня 2019 року
до 30 березня 2021 року.
Установивши, що позивач є власником 3/8 часток садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою, проте відповідач одноосібно користується цим будинком і земельною ділянкою, не бажає домовлятися щодо порядку володіння і користування майном,
що є спільною частковою власністю, та перешкоджає ОСОБА_1
в реалізації її права на користування своєю власністю, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 передбаченої частиною третьою статті 358 ЦК України матеріальної компенсації за неможливість останньої володіти та користуватися
3/8 частками житлового будинку і земельної ділянки.
Суд першої інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком розміру матеріальної компенсації за неможливість користуватися житловим будинком і земельною ділянкою, який здійснено з урахуванням положень
статті 762 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня
2010 року № 1253 "Про затвердження Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб" та пункту 284.1
статті 284 Податкового кодексу України.
Загальний розмір матеріальної компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача за неможливість позивача володіти і користуватися 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку
АДРЕСА_1 і 3/8 частками земельної ділянки за цією адресою суд визначив у розмірі 61436,43 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 10 березня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування чужими грошовими коштами та матеріальної компенсації за неможливість володіння і користування в натурі,
у період з 03 червня 2018 року до 03 квітня 2021 року, 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1, та 3/8 частками земельної ділянки,
кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею 0,0927 га, за цією ж адресою скасовано.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 710,21 грн та матеріальної компенсації у сумі 61 436,43 грн за неможливість володіння і користування майном в натурі,
у період з 03 червня 2018 року по 03 квітня 2021 року відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не отримувала
у спадок грошові кошти в сумі 12305,99 грн та не є особою, яка набула вказані грошові кошти, а тому позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування грошовими коштами задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальної компенсації за неможливість володіння та користування майном задоволенню не підлягають оскільки позивач не довела того факту, що відповідач перешкоджає
їй в реалізації її права на користування своєю власністю. Доказів того,
що 06 грудня 2020 року позивач намагалася потрапити до будинку і земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 фізично перешкоджала їй у доступі на територію домоволодіння, внаслідок чого виник конфлікт, позивачне надала.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення ОСОБА_2,
як зі спадкоємця ОСОБА_4, на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 12 305,99 грн в апеляційному порядку не оскаржувалось, та апеляційним судом у цій частині не перевірялось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року та залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2022 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
15 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17,
від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року
у справі №906/142/18, постановах Верховного Суду 03 травня 2018 року
у справі № 205/5260/16, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16,
від27 лютого 2020 року у справі № 814/1469/17, від 27 липня 2021 року
у справі № 585/2836/16.
Також підставою для скасування оскаржуваного судового рішення заявник посилається на пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача та її представника, які про розгляд справи належним чином не повідомлялись, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду відповідно до пункту 5 частини першої
статті 411 ЦПК України.
Апеляційний суд не дослідив всебічно, повно і об`єктивно наявні у справі докази, не мотивував відхилення доказів, наданих стороною позивача та аргументів і доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, що свідчить про порушення судом вимог статей 89, 263, 265, 382 ЦПК України.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не застосував положення статей 1281, 1282 ЦК України при вирішені питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування безпідставно одержаними ОСОБА_4 грошовими коштами, та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 358 ЦК України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 вересня 2018 року
у справі № 654/761/15.
Відзиви на касаційну скаргу відповідач до Верховного Суду не подала
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на нерухоме майно, яке складалося з:
2/3 часток квартири
АДРЕСА_2, 1/2 частки садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, розташованої на АДРЕСА_1 .
Також до складу спадщини ОСОБА_3 входили грошові кошти на загальну суму 49 223,95 грн., а саме: 1/2 частка грошового внеску, що знаходився
у ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунку № НОМЕР_1 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 16 грудня 2010 року № SAMDN27000713347172, з усіма нарахованими до нього відсотками та грошовими виплатами, на загальну суму 9 656,89 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився
у ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунку № НОМЕР_2 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 07 вересня 2015 року № SAMDNWFD0070794706501,
з усіма нарахованими до нього відсотками та грошовими виплатами, на загальну суму 53 500,67 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився
у ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунку № НОМЕР_3 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 21 лютого 2017 року № SAMDNWFD0071488245100, з усіма нарахованими до нього відсотками та грошовими виплатами, на загальну суму 11 500 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився
у ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунку № НОМЕР_4 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 21 лютого 2017 року № SAMDNWFD0071488278400, на загальну суму 20 000 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився
у ПАТ КБ "ПриватБанк" на картковому рахунку № НОМЕР_5 і належав ОСОБА_3, на загальну суму 736,95 грн; 1/2 частка грошового внеску,
що знаходився у ПАТ КБ "ПриватБанк" на картковому рахунку
№ НОМЕР_6 на загальну суму 3 053,39 грн.
За життя, ОСОБА_3 09 жовтня 2013 року склав заповіт, яким усе своє майно, а також майнові права заповів ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 також мала дружина померлого -
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки на день смерті спадкодавця вона була пенсіонером за віком.
07 червня 2018 року, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заведена спадкова справа
№ 450/2018 до майна померлого ОСОБА_3 .
30 березня 2019 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за номером № 1-656, на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2, тобто на 1/2 частку спадкового майна
ОСОБА_3 .
Також, 30 березня 2019 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, на 1/4 частку грошових внесків ОСОБА_3, а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн, тобто на 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_3
23 листопада 2019 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку квартири
АДРЕСА_2, тобто на 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_3 .
12 червня 2020 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частку грошових внесків ОСОБА_3, а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн, тобто на 1/2 частку спадкового майна
ОСОБА_3 .
Спадщина ОСОБА_3, зокрема частка у квартирі і грошові кошти, була розподілена нотаріусом між спадкоємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_4 порівну, по 1/2 частці кожному.
23 червня 2019 року ОСОБА_4 померла та після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_2 .
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 грудня 2019 року, прийнятою державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_7 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - внесенні виправлень у свідоцтва про право на спадщину за законом та заповітом,
які було видано на частку у квартирі
АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_4 та на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 25).
Постанову мотивовано тим, що 30 березня 2019 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2, та свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку грошових внесків ОСОБА_3, які знаходяться на розрахункових рахунках, відкритих
у ПАТ КБ "ПриватБанк". У свідоцтві про право на спадщину за законом на квартиру нотаріусом було визначено успадковану частку, замість 1/6 вказана 1/3 частка спадкового майна, а у свідоцтві на грошові кошти замість 1/8 частки - 1/4 частка. Помилки було виявлено вже після отримання
ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Станом
на ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), тому внести зміни до виданих свідоцтв можливо лише за рішенням суду (частина друга статті 1300 ЦК України).
09 червня 2020 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2, як спадкоємцю ОСОБА_4, письмову вимогу про повернення безпідставно отриманих ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 12 305,00 грн.
Вказана вимога була отримана ОСОБА_2 10 червня 2020 року, проте остання кошти не повернула.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2020 року, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року,
у цивільній справі № 185/11333/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визначення частки в праві спільної сумісної власності на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 березня 2019 року, видане ОСОБА_4 . Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області і зареєстроване в реєстрі за номером № 1-656, в частині визнання