Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 755/15522/19
провадження № 61-19938св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
Позов мотивовано тим, що з серпня 2009 року до липня 2015 року він проживав разом ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та фактично виконували права та обов`язки подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилась дочка ОСОБА_4 .
У період до листопада 2011 року вони проживали у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1 , де він зареєстрував місце проживання відповідача.
З листопада 2011 року до листопада 2012 року сторони проживали у знайомого позивача в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області.
З листопада 2012 року до липня 2015 року вони з ОСОБА_3 проживали
у квартирі АДРЕСА_2 , придбаній за його власні кошти, які він отримав від продажу квартири
АДРЕСА_1 .
Право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_3 , яка частково фінансувала її облаштування.
Факт їхнього спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
у вказаний період також підтверджується письмовими пояснення свідків.
07 липня 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.
На час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, ОСОБА_3 подала позов до нього про розірвання шлюбу, тому між ними виник спір щодо поділу майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Оскільки спірна квартира була придбана у період проживання з відповідачем за особисті кошти позивача, а ремонт квартири частково здійснювався за кошти відповідача, ОСОБА_1 вважав, що квартира є спільною сумісною власністю сторін, тому необхідно здійснили її поділ.
ОСОБА_1 просив:
встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2009 року до 07 липня 2015 року;
визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру АДРЕСА_2 ;
визнати за ним право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_3 - на 1/3 частини цієї квартири.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2009 року до 07 липня 2015 року, оскільки не надав належних та допустимих доказів, що між ним та ОСОБА_3 склалися відносини, які притаманні саме подружжю (ведення спільного господарства, наявність спільних прав та зобов`язань, спільний побут).
Встановлюючи обставини придбання квартири
АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за
ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що отримані ним від продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 він витратив на придбання спірної квартири. Крім того, матеріали справи не містять доказів придбання спірного нерухомого майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти сторін.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на його недоведеність.
Постановою Верховного Суду від 24 червня 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд виходив з того, що, звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував, що будучи власником квартири АДРЕСА_1 , він зареєстрував в ній місце проживання відповідача. У цій квартирі сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу до листопада 2011 року, спільно вели господарство, мали єдиний бюджет. Після продажу цієї квартири до листопада 2012 року з відповідачем спільно проживали у його знайомого в с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області. Після придбання спірної квартири АДРЕСА_2 , вони з ОСОБА_3 проживали у цій квартирі, мали відносини, притаманні подружжю. Від фактичного шлюбу у сторін в справі народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів спільного проживання сторін, проте всупереч пункту третього частини четвертої статті 265 ЦПК України не навів мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного позивачем, не надав оцінку вищевказаним обставинам, викладеним ОСОБА_1 в позовній заяві, та не навів мотивів їх відхилення.
Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане увагу не звернув, у порушення вимог пункту 3 частини першої статті 365 ЦПК України не виправив допущені місцевим судом порушення норм процесуального права, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 вересня 2010 року до 06 липня 2015 року .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі
34 722,08 грн.
Суд апеляційної інстанції вказав, що предметом спору у цій справі є обставини проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з серпня
2009 року до липня 2015 року та майно, яке було придбано в цей період.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач на підтвердження обставин спільного проживання сторін надав акти опитування, складені адвокатом. Разом з тим, в ході розгляду справи позивачем чи його представником не було заявлено клопотання про виклик цих осіб як свідків, не зазначені причини неможливості надання ними показів в якості свідків в порядку передбаченому ЦПК України. Суд апеляційної інстанції вказав, що право адвоката на опитування осіб за їх згодою передбачено пунктом 7 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру». Проте, ані норми вказаного Закону, а ні норми ЦПК України не визначають правовий статус таких пояснень, не наділяють їх таким доказовим значенням як показання свідків. Допит свідка здійснюється в судовому засіданні зі складанням присяги і попередженням про кримінальну відповідальність. Тому, доводи апеляційної скарги про відмову суду у виклику свідків та відсутність оцінки цих пояснень як показань свідків є безпідставними. Вказані письмові пояснення можуть бути розцінені як письмові докази у справі, проте виходячи з принципів належності і допустимості доказів, а також враховуючи встановлений процесуальним законом спеціальний порядок допиту свідків, ці пояснення як письмові докази у справі не є належними і достатніми для встановлення обставин спільного проживання сторін у справі без реєстрації шлюбу.
Під час першого апеляційного перегляду справи позивачем до суду надано документи на підтвердження обставин спільного проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, участі позивача у придбанні на ім`я відповідача квартири, що становить предмет спору. Ці докази подані з порушенням порядку, встановленого статтею 83 ЦПК України. Як на поважні причини неподання цих доказів у встановлений процесуальним законом строк позивач посилався на неналежне виконання своїх обов`язків представником, що здійснював представництво його інтересів в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду справи представник позивача повторно заявив клопотання про долучення вказаних доказів, а також подав нові докази.
Враховуючи, що процесуальний закон зобов`язує суд повно і всебічно з`ясувати всі обставини справи, встановити характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, здійснити справедливий та неупереджений розгляд справи з метою ефективного захисту порушеного прав особи, апеляційний суд вважав, що ці докази не можуть бути залишені поза увагою суду. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що розгляд справи, в якій викладені позовні вимоги про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про поділ спільно нажитого майна, потребує надання сторонами належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин.
Апеляційний суд, дослідивши подані позивачем докази, дійшов висновку, що спірна квартира була придбана для проживання сім`ї, в якій сторони у справі одразу були зареєстровані, тобто зазначене достеменно вказує на обставини спільного проживання сторін у справі однією сім`єю в період з 23 вересня
2010 року до березня 2013 року, зокрема: власне спільне проживання, народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і проживання разом з ними їх дитини, одночасна і неодноразова зміна їх місця проживання, планування та здійснення дій на покращення житлових умов достатніх для проживання сім`ї. Цими даними спростовуються твердження відповідача про окреме проживання сторін до
2015 року. Твердження відповідача про проживання в 2009 році в місті Харкові спростовується даними про її місце роботи в місті Києві з травня 2009 року до березня 2013 року. Враховуючи наведене, а також обставини реєстрації шлюбу в 2015 році, на переконання апеляційного суду, свідчать, що вимога позивача про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу є обґрунтованою та доведеною. Разом з цим, обставини спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є підтвердженими з 23 вересня 2010 року, даних про спільне проживання з серпня 2009 року, як вказує позивач, матеріали справи не містять. Тому, вказана вимога підлягає задоволенню частково, а саме встановленню судом підлягає факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 вересня 2010 року до 06 липня 2015 року.
Апеляційний суд вважав, що спірна квартира була придбана в період спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, метою її придбання було поліпшення житлових умов сім`ї, позивач брав участь у її придбанні, зокрема, за рахунок коштів, що становлять його особисту власність, так як вони були отримані від продажу майна, що належало йому до початку шлюбних відносин з відповідачем. Натомість відповідач не надала доказів на підтвердження обставин внесення особистих коштів, а також на спростування презумпції спільної власності як на ці кошти, так і на квартиру, за які вона придбана. Таким чином, суд визнав спірну квартиру спільною сумісною власністю сторін.
При визначенні часток кожної з сторін, суд апеляційної інстанції зазначав, що врахуванню підлягає джерело набуття коштів. У зв`язку з тим, що загальна вартість квартири становить 764 527,38 грн, а судом встановлено факт внесення позивачем особистих коштів у сумі 491 369,65 грн, що становить 64,27 відсотків від її вартості, враховуючи межі заявлених позовних вимог (позивач пред`явив вимогу про визнання за ним права власності на 2/3 частин спірної квартири, а за відповідачем - на 1/3 частину квартири), апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив про застосування строків позовної давності. Ця заява не може бути прийнята до уваги суду, оскільки позовна давність починає свій перебіг з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. Відповідно до обставин справи вбачається, що на час звернення до суду з цим позовом в іншому провадженні перебувала справа про розірвання шлюбу. Саме обставини щодо розірвання шлюбу, які виникли
у 2019 році, вказують на те, коли позивач довідався про порушення своїх прав. Таким чином, строк позовної давності не є таким, що сплив, а тому підстав для відмови у задоволенні позову з цих підстав немає.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ухвалою суду від 15 листопада 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, суд апеляційної інстанції всупереч нормам статті 81, 367 ЦПК України майже через два роки з дня ухвалення рішення судом першої інстанції під час нового апеляційного розгляду цієї справи прийняв нові докази, які не подавалися позивачем до суду першої інстанції, поклавши їх в основу оскаржуваного судового рішення. При цьому, суд апеляційної інстанції не встановив винятковості випадку, що може бути підставою для прийняття нових доказів, із підтвердженням цього документально; не надав оцінки доводам позивача, запереченням відповідача щодо прийняття додаткових доказів, обмежившись констатацією письмових пояснень позивача; не навів аргументованих мотивів прийняття доказів;
ситуація, коли суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволені позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, а позивач долучає до апеляційної скарги нові докази, які не подавав до суду першої інстанції, є неприйнятною;
суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не надав доказів про участь у набутті спірного майна за його власні кошти, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня участі працею, коштами у створені спільної власності не може бути підставою для визнання права власності на частину спірного майна;
безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що згідно з протоколами судових засідань в суді першої інстанції на стадії підготовчого судового засідання та в судовому засіданні брав участь представник позивача - адвокат Ковальчук Д. І., який жодних клопотань заявляв;
суд апеляційної інстанції помилково вважав, що спірна квартира була придбана в період спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за рахунок коштів, що були особистою власністю позивача, а відповідач не надала доказів на підтвердження внесення нею особистих коштів, а також не спростовано презумпцію спільного майна;
суд безпідставно відмовив відповідачу у застосуванні наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог;
висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для встановлення факту спільного проживання сторін у справі в період з 23 вересня 2010 року до 06 липня 2015 року не ґрунтується на вимогах закону. Наведені позивачем обставини не є доказами спільного його проживання з відповідачем однією сім`єю, а свідчать лише про їх тривалі відносини, оскільки не можуть підтверджувати того, що між сторонами склалися усталені відносини, притаманні подружжю (ведення спільного господарства, наявність спільних прав та обов`язків, наявність спільного бюджету, спільний побут).
матеріали справи не містять доказів участі позивача у придбанні спірного нерухомого майна за його власні кошти. Наявні в матеріалах справи виписки про рух коштів по банківським рахункам позивача за період з 31 листопада
2011 року до 31 жовтня 2012 року не свідчать про те, що кошти, отримані позивачем від продажу належної йому квартири, були витрачені ним саме на придбання спірної квартири.
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
У відзиві на касаційну скаргу зазначено, що:
доводи ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд всупереч нормам процесуального законодавства прийняв подані позивачем докази, які не були предметом розгляду судом першої інстанції, є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції під час нового перегляду справи, з метою усунення порушень норм процесуального права, допущених судами під час першого розгляду, належного з`ясування всіх обставин справи, дослідження всіх наявних в матеріалах доказів, долучив нові докази. Водночас, з метою дотримання рівності сторін та принципу змагальності докази долучались як позивачем, так і відповідачем. Таким чином, апеляційний суд дотримався балансу прав та інтересів сторін, взяв до уваги вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 червня 2021 року в цій справі, повно і всебічно з`ясував усі обставини справи, встановив характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, здійснив справедливий та неупереджений розгляд справи, ефективно захистив порушені права позивача;
визначаючи початок перебігу позовної давності, суди правильно врахували, що позивач був зареєстрований у спірній квартирі як під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, так і під час перебування в офіційному шлюбі, а про порушення свого права він міг дізнатися лише після подання позову про розірвання шлюбу в 2019 році та можливого подальшого вчинення відповідачем дій щодо відчуження майна, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Отже, початок перебігу позовної давності про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу розпочався не раніше виникнення обставин щодо розірвання шлюбу, які настали в 2019 році. Таким чином, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій, що на день звернення до суду з позовом строк позовної давності не сплив;
суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу є підтвердженим належними та допустимими доказами;
спірна квартира була придбана в період спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, метою її придбання було поліпшення житлових умов сім`ї, позивач брав участь у її придбанні, зокрема, за рахунок коштів, які є його особистою власністю, оскільки вони були отримані від продажу майна, що належало йому до початку шлюбних відносин з відповідачем.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано їй строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання про зупинення (дії) виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі
№ 909/722/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 3, 4 частини першої, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
05 квітня 2011 року між ОСОБА_5 і ПрАТ «Нео Віта» укладено договір про участь у будівництві об`єкта нерухомості № 3-0305/9/103, за умовами якого товариство бронює за інвестором квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язалось передати її інвестору у власність шляхом погашення лота облігацій, а інвестор зобов`язалась в порядку та строки, визначені договором, набути право власності на лот та пред`явити товариству лот до погашення.
05 квітня 2011 року між ОСОБА_5 і ТОВ «Інформаційно-депозитний центр «Глобал» укладено договір купівлі-продажу облігацій № Б-17/11-3. Сума договору на момент його укладення становила 887 220,00 грн.
На підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2011 року ОСОБА_1 продав належну йому на праві власності квартиру
АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 798 880,00 грн.
Згідно з випискою АТ «Укрсиббанк» 23 листопада 2011 року було відкрито рахунок на ім`я ОСОБА_1 і в цей же день поповнений на суму 100 000,00 дол. США. З цього рахунку були проведені часткові видачі коштів, зокрема:
25 листопада 2011 року - в сумі 2 250,00 дол. США; 30 листопада 2011 року -
в сумі 4 600,00 дол. США; 06 грудня 2011 року - в сумі 15 000,00 дол. США;
07 грудня 2011 року - в сумі 500,00 дол. США; 17 лютого 2012 року - в сумі 10 500,00 дол. США; 27 вересня 2012 року - в сумі 10 000,00 дол. США.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 вересня 2019 року 17 лютого 2013 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на трикімнатну квартиру
АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 27 грудня 2012 року Головним управлінням житлового забезпечення на підставі наказу від 26 грудня 2012 року № 2119-С/КІ.
Згідно зі звітом про оцінку майна від 09 жовтня 2019 року, складеним ТОВ «Еліос Івест груп», ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 2 427 131,00 грн, що еквівалентно 98 237,00 дол. США.
Відповідно до паспортних даних у квартирі АДРЕСА_2 позивач зареєстрований з 14 березня 2013 року, а відповідач з 07 березня 2013 року.
Шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 зареєстровано 07 липня 2015 року, після чого ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 07 липня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.
Разом з позовом позивач надав письмові пояснення ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в яких вказано про обставини спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_5 з 2009 року в квартирі АДРЕСА_1 , а після її продажу - в квартирі АДРЕСА_2 . Ці пояснення засвідчено адвокатом Коваленко А. О.
У суді першої інстанції відповідач подала заяву про застосування строків позовної давності, яка мотивована тим, що спірні правовідносини виникли в 2009-2015 роках, а позов поданий лише в 2019 році.
У суді першої інстанції на стадії підготовчого судового засідання та у судовому засіданні відповідно до протоколів судових засідань брав участь представник позивача - адвокат Ковальчук А. О., який на вказаних стадіях судового розгляду жодних клопотань не заявляв.
До апеляційної скарги позивач долучив:
копію договору купівлі-продажу облігацій № Б-17/11-3, укладеного 05 квітня 2011 року між ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ»,
ТОВ «Інформаційно-депозитний центр «Глобал» та ОСОБА_5 , за умовами якого продавець (ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ») зобов`язався передати у власність покупця ( ОСОБА_5 ), яка зобов`язалась
у строк визначений у договорі прийняти та оплатити лот облігацій, за якими вона має право отримати у власність квартиру АДРЕСА_4 . Кількість облігацій визначена договором
9 858 штук вартістю 90,00 грн/шт, що еквівалентно 11,3 дол. США. Сума договору визначена сторонами у розмірі 887 220,00 грн, що становить 111 426,20 дол. США. У цьому договорі місцем свого проживання ОСОБА_5 вказала:
АДРЕСА_5 ;
копію договору про участь у будівництві об`єкту нерухомості