Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 522/11316/17
провадження № 61-17011св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Виконавчий комітет Одеської міської ради, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсними розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104, свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 , зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації та забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище і дах будинку АДРЕСА_2 . Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2016 році він дізнався про те, що колишня власниця квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 самовільно здійснила реконструкцію цієї квартири зі збільшенням її площі за рахунок приєднання до квартири приміщення горища. За зверненням ОСОБА_3 розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 був затверджений технічний висновок про можливість подальшої експлуатації вказаної реконструйованої квартири, на підставі якого вона отримала свідоцтво про право власності (серії НОМЕР_1 ) на цю квартиру від 28 жовтня 2010 року, а згодом відчужила цю квартиру ОСОБА_2 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року за № 118. Унаслідок таких незаконних дій відповідачів він позбавлений доступу на горище вищевказаного житлового будинку, в тому числі позбавлений можливості обслуговувати і ремонтувати дах будинку, який перебуває у неналежному технічному стані, обслуговувати та перевіряти димові та вентиляційні канали, які виходять на дах будинку, що робить експлуатацію встановленого в належній йому квартирі АДРЕСА_3 цього будинку газового обладнання небезпечним. У лютому 2018 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій остаточно просив: визнати недійсним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104; визнати недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за № 118; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище та дах будинку АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним і скасовано розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2010 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за реєстровим № 118. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище і дах будинку на АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради і ОСОБА_3 у рівних частинах по
2 624,80 грн на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , як і інші власники квартир і нежитлових приміщень у житловому будинку на АДРЕСА_2 , є співвласниками усіх допоміжних приміщень цього будинку, у тому числі горища. Площа квартири, власником якої є ОСОБА_2 , була збільшена за рахунок горища житлового будинку, хоча ні ОСОБА_1 , ні інші співвласники вищевказаного багатоквартирного будинку на вчинення таких дій своєї згоди не давали. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 позивач позбавлений доступу до горища житлового будинку, у нього відсутня можливість обслуговування і ремонту даху будинку, перевірки димових і вентиляційних каналів, які виходять на дах будинку, що робить експлуатацію встановленого у цьому будинку газового обладнання небезпечним, оскільки у кожній квартирі цього будинку є газове обладнання, за допомогою якого здійснюється опалення квартир та підігрів води.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року ОСОБА_2 є власником квартири загальною площею 377,8 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, тому вказане нерухоме майно має правовий режим квартири і не відноситься до категорії допоміжних приміщень. При цьому позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме спірне приміщення на момент видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 377, 8 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, було допоміжним. Крім того, скасовуючи свідоцтво про право власності на всю реконструйовану квартиру, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що частина квартири загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, була набута ОСОБА_3 у власність на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., який позивачем не оспорювався.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В., касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанцїі зазначив, що:
для правильного вирішення спору, суд повинен встановити, чи належить приміщення до нежитлового, чи воно є допоміжним та чи знаходитися у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку;
скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме спірне приміщення на момент видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 377, 8 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м, було допоміжним. З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки згідно з пунктом 3 частини першої статті Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Обставини збільшення площі квартири АДРЕСА_1 за рахунок горища цього будинку встановлені технічним паспортом, виготовленим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», на підставі якого ОСОБА_3 було видано оскаржуване свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 ;
- при цьому апеляційний суд не врахував положення статті 12 ЦПК України, якою визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вказуючи на те, що позивач у порушення вимог статті 12 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів збільшення площі квартири ОСОБА_2 за рахунок горища як допоміжного приміщення будинку, апеляційний суд не зазначив, якими доказами, наданими відповідачами, спростовуються ці обставини та свідчать про невикористання горища в якості допоміжного приміщення, відсутність у ньому технічного обладнання будинку потрібного для обслуговування будинку (інженерних комунікацій, технічних пристроїв, необхідних для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо). Зазначене має важливе юридичне значення для вирішення справи, оскільки якщо буде доведено, що спірне приміщення використовуються для обслуговування будинку, то на вчинення будь-яких дій щодо цього приміщення необхідна згода усіх співвласників багатоквартирного будинку;
- таким чином, апеляційний суд вищевказаних положень закону не врахував, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не встановив правовий режим горища житлового будинку на АДРЕСА_2 і дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки ним не оспорено договір купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, на підставі якого ОСОБА_3 придбала частину квартири загальною площею 66,4 кв. м, є передчасним, оскільки цим правочином права позивача не порушуються.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», квартира цілком переобладнана, переобладнано горище цього будинку, за рахунок чого відбулося збільшення площі квартири. На підставі вказаного технічного паспорта ОСОБА_3 видано оскаржуване свідоцтво про право власності. Тобто ОСОБА_3 збільшила площу квартири за рахунок горища, яке є допоміжним приміщенням будинку та є спільною сумісною власністю співвласників будинку;
згідно з висновком експерта № 019/2020 додаткової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_2 , доступ на дах будинку АДРЕСА_2 , на якому знаходяться вентиляційні і димові канали та який здійснюється зі сходової клітини одного з «чорних входів» будинку, вхід у який здійснюється з титульної сторони фасаду через вхідні металеві двері, який розташований у напівпідвалі, а саме через металеві двері частини горища по приставній драбині, є вільним. Разом з тим висновком експерта № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_1 , встановлено, що при проведенні експертизи доступ до приміщення горища в будинку АДРЕСА_2 фактично відсутній, влаштовані металеві двері з ознаками сигналізації. У результаті проведення обстеження, експерт дійшов висновку, що приміщення горища є допоміжним. Експертом також встановлено, що здійснення будь-яких робіт з обслуговування вентиляційних та димових каналів, ремонту даху будинку, ремонту та обслуговування кроквяних конструкцій, обслуговування оголівки димоходів, супутникових антен, систем водовідведення, тощо будинку АДРЕСА_2 без доступу на горище будинку на момент огляду технічно неможливо. Вказані обставини свідчать про те, що в результаті здійснення ОСОБА_3 реконструкції квартири
АДРЕСА_4 шляхом збільшення її площі за рахунок горища відбулося зайняття фактично всього горища будинку АДРЕСА_2 , яке є допоміжним приміщенням будинку, у зв`язку з чим доступ для співвласників до вказаного приміщення відсутній, що доводить наявність перешкод у користуванні позивачем спільним сумісним майном (горищем) та вчинення з боку відповідача ОСОБА_2 перешкод щодо належного утримання та обслуговування спільного сумісного майна (здійснення ремонту даху будинку, обслуговування та перевірка димових та вентиляційних каналів, які виходять на дах будинку, тощо), співвласником якого є також позивач;
суд першої інстанції правильно вказав, що фактично ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі укладеного між ним і ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011, хоча станом на дату укладення цього договору загальна площа квартири АДРЕСА_4 фактично вже складала 377,8 кв. м (а не 66,4 кв. м), а право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру було зареєстровано на підставі оспорюваного свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 28 жовтня 2010 року, виданого замість договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 за реєстровим № 941, та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 12 листопада 2010 року (номер запису: 110 в книзі: 86доп-155). Отже, на дату укладення договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року за № 118 вказаної квартири під АДРЕСА_4 загальною площею 66,4 кв. м вже не існувало;
з урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження від 14 жовтня 2010 року № 1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 », визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28 жовтня 2010 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 25 лютого 2011 року та усунення перешкод у користуванні майном.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У жовтні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що:
суд апеляційної інстанції застосував статтю 382 ЦК України без урахування висновків щодо застосування статті 382 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 761/21104/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/17487/16-ц, від 15 травня 2019 року по справі № 522/12102/12. Суд апеляційної інстанції застосував статті 1, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» без урахування висновків щодо застосування цього закону у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18;
суд апеляційної інстанції: не виконав обов`язкових вказівок Верховного Суду, який повернув справу на новий апеляційний розгляд; не встановив правовий режим спірного приміщення; не з`ясував питання наявності або відсутності у спірному приміщенні інженерних комунікацій, технічних пристроїв для забезпечення санітарно гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир; не з`ясував яким чином спірне приміщення використовувалось до реконструкції у квартирі та протягом 10 років після реконструкції у квартирі; не з`ясував наявність чи відсутність факту порушення прав позивача; не вирішив клопотання про застосування позовної давності; не вирішив клопотання про недопустимість як доказу висновку судового експерта; не надав оцінки письмовим доказам, які зібрано після повернення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; не надав оцінки двом висновкам судової будівельно-технічної експертизи які проведено після повернення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та не мотивував їх відхилення; не надав оцінки роз`ясненням висновків судової будівельно-технічної експертизи, які експерт ОСОБА_7 надала в судовому засіданні;
суд апеляційної інстанції визначив правовий режим спірного приміщення шляхом підкреслення слова «горище» в цитаті норми статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який набрав чинності через 5 років після виникнення спірних правовідносин та не має зворотної дії в часі. В аналогічній справі Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції послався на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який не діяв під час виникнення спірних правовідносин (постанова від 07 липня 2021 року, у справі № 461/4259/18, провадження № 61-4933св20);
на виконання вказівок Верховного Суду представник ОСОБА_2 надав два висновки судового експерта і три відповіді на адвокатські запити від балансоутримувача будинку - КП ЖКС «Фонтанський». Докази, які зібрано при новому апеляційному розгляді вказують, що спірне приміщення горища не використовувалось для обслуговування будинку, не має технічного обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо) та не перешкоджає вільному доступу на дах будинку, що підтверджується: листом КП ЖКС «Фонтанський» від 12 липня 2019 року № 0108/1438, листом КП ЖКС «Фонтанський» від 23 жовтня 2019 року
№ 01-08/2159, листом КП ЖКС «Фонтанський» від 18 листопада 2020 року
№ 01-08/1834, висновком судової будівельно-технічної експертизи для подання у справі № 522/11316/17 від 29 листопада 2019 року № 160/2019, висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи у справі №522/11316/17 від 20 листопада 2020 року № 019/2020. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки цим листам КП ЖКС «Фонтанський» та експертним висновкам;
суд апеляційної інстанції не розглянув заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності. Заява про застосування позовної давності подана до канцелярії апеляційного суду 06 грудня 2019 року та обґрунтована тим, що, звертаючись 21 червня 2017 року із позовом про оскарження розпорядження Приморської районної адміністрації від 14 жовтня 2010 року, свідоцтва про право власності від 28 жовтня 2010 року та договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року з підстав перешкод у користуванні горищем будинку та обслуговування неідентифікованого обладнання, позивач не вказав, чому дізнався про такі перешкоди лише через 7 років;
суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання представника ОСОБА_2 про визнання недопустимим доказом висновку експерта Чорної Ю. П. № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи у справі № 522/11316/17 від 24 листопада 2020 року. Клопотання обґрунтовано проведенням експертного дослідження без обслідування спірного приміщення та визначення експертом характеристик приміщення на підставі ДБН, нормативно-правових актів і науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз, які прийнято відповідно через 8 років і 5 місяців, через 4 роки і 7 місяців та 2 роки і 2 місяця після прийняття оскаржуваного розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року №1104 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири...» та не мають зворотної дії у часі;
суд апеляційної інстанції не визначився зі змістом порушених прав позивача із посиланням на докази, які підтверджують такі порушення або перешкоди, а лише констатував про вчинення позивачу перешкод у здійсненні ремонту даху будинку, обслуговування та перевірки димових та вентиляційних каналів, які виходить на дах будинку, хоча питання вільного доступ на дах будинку підтверджується сукупністю доказів, які залишено без уваги апеляційним судом.
Короткий зміст відзиву
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін, посилаючись на те, що дізнався про своє порушене право у жовтні 2016 року, тобто, тоді, коли його доступ на горище був обмежений внаслідок встановлення ОСОБА_2 броньованих дверей. До цього моменту ОСОБА_1 безперешкодно користувався горищем. Згідно з інформаційною довідкою від 17 жовтня 2016 року № 70619768 за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 66,4 кв. м. Про те, що горище входить до складу квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не знав і не міг знати; йому не було і не могло бути відомо про існування свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, що унеможливило вжиття ним відповідних заходів захисту. Про це позивач дізнався 24 жовтня 2016 року після отримання з Приморської районної адміністрації Одеської міської ради відповіді на запит адвоката Федорова А. А. До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; витребувано її матеріали з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року клопотання ОСОБА_2 , підписане представником ОСОБА_4 , про зупинення виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року задоволено. Зупинено виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 761/21104/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі 522/17487/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/12102/12, від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 06 жовтня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О. В. за реєстровим № 4-4728, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1999 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_6 загальною площею 167,6 кв. м, житловою площею 112,1 кв. м.
На підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. за реєстровим № 941, зареєстрованого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 24 червня 2008 року, ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 27,5 кв. м.
ОСОБА_3 здійснила реконструкцію квартири АДРЕСА_1 шляхом її переобладнання та збільшення її площі за рахунок приєднання до неї допоміжного приміщення цього будинку площею 311,4 кв. м, що підтверджується технічним паспортом на цю квартиру, виготовленим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» у 2010 році.
Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 за зверненням ОСОБА_3 затверджено технічний висновок ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Термодім-Юг» про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 загальною площею 377,8 кв. м, житловою площею 26,7 кв. м, власником якої є ОСОБА_3 .
На підставі вказаного розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 1104 виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 377,8 кв. м, житловою площею 26,7 кв. м, зареєстроване КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 12 листопада 2010 року. Свідоцтво про право власності видане ОСОБА_3 замість договору купівлі-продажу від 10 червня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Алексєєвою О. В. за реєстровим № 4-4728, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1999 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_5 .
Відповідно до копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», квартира цілком переобладнана, переобладнано горище цього будинку, за рахунок чого відбулося збільшення площі квартири. На підставі вказаного технічного паспорту ОСОБА_3 видано оскаржуване свідоцтво про право власності.
Згідно з висновком експерта № 019/2020 додаткової будівельно-технічної експертизи, проведеної на замовлення ОСОБА_2 , доступ на дах будинку АДРЕСА_2 , на якому знаходяться вентиляційні і димові канали та який здійснюється зі сходової клітини одного з «чорних входів» будинку, вхід в який здійснюється з титульної сторони фасаду через вхідні металеві двері, який розташований у напівпідвалі, а саме через металеві двері частини горища по приставній драбині, є вільним.
Відповідно до висновку експерта № 17/2020 судової будівельно-технічної експертизи, здійсненої на замовлення ОСОБА_1 , при проведенні експертизи доступ до приміщення горища в будинку АДРЕСА_2 фактично відсутній, влаштовані металеві двері з ознаками сигналізації. У результаті проведення обстеження, експерт дійшов висновку, що приміщення горища є допоміжним. Експертом також встановлено, що здійснення будь-яких робіт з обслуговування вентиляційних та димових каналів, ремонту даху будинку, ремонту та обслуговування кроквяних конструкцій, обслуговування оголівки димоходів, супутникових антен, систем водовідведення, тощо будинку АДРЕСА_2 без доступу на горище будинку на момент огляду технічно неможливо.
06 грудня 2019 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 2, а. с. 63).
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 25 лютого 2011 року за № 118, та зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди, створені ним позивачу у користуванні горищем будинку АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу встановлених на цьому горищі дверей, демонтажу охоронної сигналізації і забезпечення безперешкодного та вільного доступу в будь-який час на горище і дах будинку АДРЕСА_2
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.