Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 159/2179/19
провадження № 61-21138св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Людмила Василівна,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , підписану адвокатом Романюком Леонідом Сергійовичем, на постанову Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в складі колегії суддів Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Федонюк С. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.
Позов мотивував тим, що у листопаді 2018 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як покупцями, проводились переговори щодо відчуження земельної ділянки загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності.
Позивач указував, що в процесі переговорів сторони не могли дійти згоди щодо ціни земельної ділянки, в зв`язку з чим укладення договору купівлі-продажу неодноразово відкладалося. Зазначав, що всі правовстановлюючі документи на земельну ділянку для оформлення можливого договору купівлі-продажу передав приватному нотаріусу Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. 28 грудня 2018 року позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою отримання дубліката правовстановлюючого документа на земельну ділянку та дізнався, що вона того ж дня (28 грудня 2018 року) була відчужена від його імені на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому від імені та в інтересах ОСОБА_1 відповідно до змісту договору діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності № 77/797-н/77-2018-25-2242, посвідченої приватним нотаріусом міста Москви Черніговим І. О.
Позивач наполягав на тому, що договір купівлі-продажу вчинено без його відома та згоди особою, яку він не уповноважував на розпорядження належним йому майном. Зазначав, що в листопаді 2018 року дійсно видавав довіреність № 77/797-н/77-2018-25-2242, однак за її змістом наділив правом розпорядження належним йому майном ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4
ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 203, 215, 232 ЦК України, просив суд ухвалити рішення, яким:
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. (реєстраційний номер № 1549);
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в складі судді Бойчука П. Ю. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач просив визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки з підстав підроблення довіреності та відсутності у ОСОБА_4 повноважень на розпорядження належним позивачу майном. При цьому як на підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивач послався на висновок експерта Кривошеїної О.П. № 1-19/07 від 19 липня 2019 року за результатами проведення технічної експертизи документів, складений на замовлення позивача, в якому зазначено, що: «остаточно встановити, чи мав місце монтаж при виготовленні електрофотокопії довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_5, можливо лише за наявності оригіналу, з якого було зроблено копію. Електрофотокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом м. Москви Черніговом Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-н/77-2018-25-2242, містить фрагмент із зображенням першого та другого абзацу печатного тексту, який, ймовірно, не відноситься до оригіналу документа, а виготовлений з використанням прийомів монтажу».
Суд першої інстанції не прийняв указаний документ як належний та допустимий доказ, виходячи з того, що:
на експертизу надано копії довіреності, походження яких установити неможливо;
сам по собі висновок не є однозначним і категоричним та підтверджує лише ту обставину, що для встановлення ознак монтажу має бути наявний оригінал документу, з якого було зроблено копію;
згідно з Реєстру атестованих судових експертів та картки атестованого судового експерта Кривошеїна О. П. не є атестованим судовим експертом, а її свідоцтво експерта є недійсним.
Суд прийняв до уваги висновок судового експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 286 від 01 листопада 2019 року, в якому зазначено, що: «вирішити запитання: «1. Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим. Вирішити запитання «Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_9 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим». При цьому підставою для такого висновку стало те, що якість наданих на дослідження технічних зображень незадовільна.Тому суд першої інстанції зробив висновок, що вказаними документами не підтверджується той факт, що довіреність, як і її копія, видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , є підробленою.
Суд першої інстанції зазначив, що показання відповідача ОСОБА_4 , допитаного в судовому засіданні як свідка, не можуть бути однозначним доказом того, що довіреність чи її копія є підробленими.Зокрема, відповідач ОСОБА_4 не заперечив того факту, що він підписував документи в приватного нотаріуса Лехкобит Л. В., та що в нього була можливість вільно ознайомитись з текстом документа, який він підписує.За вказаних обставин суд критично оцінив показання ОСОБА_4 у судовому засіданні та не прийняв визнання ним позову, оскільки таке визнання суперечить закону та порушує права, свободи й інтереси інших відповідачів. Посилання позивача на те, що істотні умови договору, зокрема, в частині внесення оплати за земельну ділянку, не були виконані, суд також відхилив, оскільки підставою позову ОСОБА_1 визначив саме підроблення довіреності, а не невиконання відповідачами істотних умов договору.
Суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги до приватного нотаріуса задоволенню не підлягають з огляду на їх пред`явлення до неналежного відповідача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволені частково, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено частково:
визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. за реєстраційним номером № 1549;
скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по АДРЕСА_1 ;
рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса, залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що, заявляючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивач стверджував, що не уповноважував ОСОБА_4 вчиняти від його імені будь-які дії. На підтвердження своїх доводів позивач надав суду витяг з реєстру № 77/797-н/77-2018-25 для реєстрації нотаріальних дій нотаріуса Чернігова І. О. Московського міського нотаріального округу, за змістом якого 28 листопада 2018 року Черніговим І. О. було посвідчено довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 (а не ОСОБА_7) управляти та розпоряджатись належним йому майном. Колегія суддів визнала вказаний доказ належним та допустимим, зважаючи на наявність усіх необхідних реквізитів та його скріплення круглою гербовою печаткою нотаріуса.
Апеляційній суд прийняв до уваги показання допитаного в судовому засіданні під присягою в якості свідка ОСОБА_4 , який зазначив, що ніколи не був знайомий з ОСОБА_1 та, відповідно, не володів інформацією щодо спірної земельної ділянки та вчинення дій щодо її відчуження. Вказував, що тривалий період часу був знайомий з ОСОБА_2 , мав з ним спільні справи, а тому на його пропозицію заробити кошти погодився підписати документи в нотаріуса, оскільки за словами ОСОБА_2 підписані ним документи стосувались реєстрації автомобіля привезеного з-за кордону. Про те, що від імені ОСОБА_1 відчужив за довіреністю земельну ділянку, дізнався лише тоді, коли отримав судову повістку про розгляд цієї справи.
Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до висновку експерта №1-19/07 від 19 липня 2019 року, складеного експертом Кривошеїною О. П., електрокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , містить фрагмент із зображенням першого та другого абзацу печатного тексту, який ймовірно не відноситься до оригіналу документа, а виготовлений з використанням прийомів монтажу. В описовій частині експерт звернула увагу на значну кількість збігів у довіреностях на ім`я ОСОБА_9 та на ім`я ОСОБА_7 , що стосуються розміщення слів, дат, підписів, відбитків печатки. На думку експерта зазначені збіжні ознаки свідчать про отримання зображення обох досліджуваних довіреностей з одного й того ж оригіналу документа, крім перших двох абзаців.
Колегія суддів уважала, що вказаний документ має доказове значення, враховуючи, що Кривошеїна О. П. має кваліфікацію експерта-криміналіста з правом проведення криміналістичних видів судових експертиз, що відповідає приписам статті 72. ЦПК України. Можливість прийняття висновку експерта, у якого відсутня ліцензія на проведення судових експертиз, як доказу підтверджена правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 05 травня 2020 року в справі №910/12279/18.
При цьому апеляційний суд зазначив, що наданий відповідачами висновок експерта № 286 від 01 листопада 2019 року, складений судовим експертом Волинського НДЕКЦ МВС, хоча і не дав відповіді на питання щодо можливого монтажу довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_4 , з підстав відсутності оригіналу документу, проте в описовій частині такого висновку експерт також констатував ряд збігів у наданих копіях довіреностей на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зокрема: змісту тексту, графічної конфігурації зображень рукописних записів та підписів.
За таких обставин колегія суддів зробила висновок, що оспорюваний правочин укладений від імені ОСОБА_1 особою, яка не була уповноважена на представництво інтересів позивача, а тому на момент укладення оспорюваного правочину була відсутня внутрішня воля власника майна на його відчуження, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Суд апеляційної інстанції вказав, що в судовому засіданні представники відповідачів (покупців земельної ділянки) не могли ствердно назвати суму, за яку була придбана земельна ділянка, плутались як у валюті, так і в часі розрахунків, хоча ціна земельної ділянки є істотною умовою договору купівлі-продажу. Колегія суддів зазначила, що матеріали справи не містять жодного доказу, який свідчив би про розрахунок відповідачів з позивачем за придбану земельну ділянку.
Твердження відповідачів про перерахунок коштів на рахунки юридичної особи в Сінгапурі, співвласником якої є син позивача ОСОБА_11 , апеляційний суд відхилив, зазначивши, що вказані транзакції не підтверджують розрахунок з ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому позивач у категоричній формі заперечив уповноваження ним свого сина ОСОБА_11 на ведення переговорів та прийняття платежів за продаж земельної ділянки.
Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса, з підстав того, що нотаріус є неналежним відповідачем, суд апеляційної інстанції визнав правильними та обґрунтованими.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не врахував, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором (зокрема, в частині здійснення розрахунків) не є підставою для визнання його недійсним. При цьому про факт проведення сторонами розрахунків за оспорюваним договором до його укладення прямо вказано в пункті 2.3 договору;
наявний в матеріалах справи висновок експерта Кривошеїної О. П. не може підтвердити або спростувати обставину здійснення монтажу при виданні довіреності на ім`я ОСОБА_4 , оскільки для проведення відповідного дослідження необхідний оригінал документа, який експерту не подавався. При цьому Кривошеїна О. П. не має кваліфікації для проведення судових експертиз;
приймаючи оскаржену постанову, апеляційний суд не звернув увагу на те, що довіреність, видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , недійсною в установленому порядку не визнавалася та довірителем не скасовувалася, а тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав відсутності у представника повноважень на вчинення правочину;
серед підстав позову ОСОБА_1 посилався на положення статті 232 ЦК України (вчинення правочину представником за зловмисною домовленістю з іншою стороною), однак будь-яких доказів наявності такої зловмисної домовленості суду не надав;
апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, не надавши оцінки всім аргументам представника відповідача, а також не звернувши увагу на те, що визнання ОСОБА_4 позову суперечить його попередній поведінці, зокрема, подання відзиву на позову заяву, в якому він заперечив обставини, викладені в позові. Крім того, пославшись на нездійснення сторонами розрахунків за оспорюваним правочином, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач як на підставу позову на факт неотримання коштів не посилався.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскарженої постанови відмовлено.
У лютому 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року клопотання ОСОБА_3 задоволено та зупинено виконання постанови Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 31 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 21 січня 2021 в справі № 824/62/20, від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/10279/18, від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18, від 20 жовтня 2021 в справі № 219/11149/18, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 16 грудня 2019 року в справі № 752/4995/17, від 25 травня 2021 в справі № 522/9893/17.
Аналіз змісту та доводів касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нотаріуса, не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 був власником земельної ділянки для розміщення готельного комплексу з автосервісом, закладом громадського харчування та автопаркінгом, площею 9,8062 га (кадастровий номер: 0710400000:15:008:0108), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діяв ОСОБА_4 за довіреністю, посвідченій нотаріусом міста Москви Черніговим І. О., та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1549.
Відповідно до витягу з реєстру № 77/797-н/77-2018-25 для реєстрації нотаріальних дій 28 листопада 2018 року нотаріус Чернігов І. О. посвідчивдовіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5управляти та розпоряджатись належним йому майном з зазначенням усіх юридично значимих дій, які може вчиняти представник, по відношенню до цього майна, якій у реєстрі присвоєно номер 77/797-п/77-2018-25-224.
Згідно висновку експерта № 1-19/07 від 19 липня 2019 року за результатами проведення технічної експертизи документів, складеного експертом в сфері технічних досліджень Кривошеїною О. П. на замовлення представника позивача, електрофотокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_5, посвідчена нотаріусом м. Москви Черніговом І. О., зареєстрована в реєстрі за № 77/797-н/77-2018-25-2242, не містить ознак монтажу документа. Остаточно встановити, чи мав місце монтаж при виготовленні електрофотокопії Довіреності від 28 листопада 2018 року, виданої довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_5, можливо лише за наявності оригіналу, з якого було зроблено копію. Електрофотокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом м. Москви Черніговом І. О., зареєстрована в реєстрі за № 77/797-н/77-2018-25-2242, містить фрагмент із зображенням першого та другого абзацу печатного тексту, який, ймовірно, не відноситься до оригіналу документа, а виготовлений з використанням прийомів монтажу.
Відповідно до висновку судового експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 286 від 01 листопада 2019 року «вирішити запитання: «1. Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28.11.2018, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим. Вирішити запитання «Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28.11.2018, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_9 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим».
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.