Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 142/119/20
провадження № 61-9790св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - виконувач обов`язків керівника Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області Кічук Ірина Ростиславівна в інтересах Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2021 року в складі колегії суддів: Голоти Л. О.,
Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між нею та ОСОБА_4 02 травня
2013 року укладено усний договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , вартістю 74 602,00 грн, та земельної ділянки, на якій він розташований, площею 0,1071 га для житлового будівництва і обслуговування житлових споруд, вартістю 109 188,45 грн. Суттєвими умовами цього договору була повна оплата за будинок в розмірі 45 000,00 грн та наступний розподіл витрат, пов`язаних з нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу та реєстрацію права власності. Вона, як покупець, виконала умови усного договору, сплатила вказану суму грошей продавцю ОСОБА_4 .
Проте, подальше укладення в письмовій формі та нотаріальне посвідчення укладеного між нею та ОСОБА_4 усного договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна виявилося неможливим, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Спадщину після його смерті ніхто не прийняв, спадкоємцем першої черги за законом на його майно являється його син - ОСОБА_2 , проте він на спадщину, яка залишилася після смерті батька, не претендує.
ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1 , вартістю 74 602,00 грн та земельної ділянки, на якій він розташований, площею 0,1071 га для житлового будівництва і обслуговування житлових споруд, вартістю 109 188,45 грн, укладений
02 травня 2013 року між ОСОБА_1 як покупцем, та ОСОБА_4 , як продавцем,за ціною 45 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 21 травня
2020 року прийнято визнання позову відповідачем. Позов ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1 , вартістю
74 602,00 грн та земельної ділянки, на якій він розташований, площею 0,1071 га для житлового будівництва і обслуговування житлових споруд, вартістю
109 188,45 грн, укладений 02 травня 2013 року між ОСОБА_1 як покупцем, та ОСОБА_4 , як продавцем.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 06 вересня 2017 року в цивільній справі № 6-1288цс17, однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Судом встановлено, що власник майна, який передав його ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , помер та за життя не уклав даний договір у письмовій формі та нотаріально не посвідчив його, у зв`язку з чим на даний час позивач не може посвідчити договір в нотаріальному порядку та здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке набуто на підставі усного договору купівлі-продажу та вільно розпоряджатися належним їй майном.
Відповідач по справі спадкоємець за законом першої черги після смерті
ОСОБА_4 - його син ОСОБА_2 , спадщину, яка відкрилася після смерті батька не приймав та на неї не претендує, про що свідчать його заява про безумовне визнання позовних вимог.
На підставі викладеного, беручи до уваги, що сторонами були виконані усі істотні умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, відбулося передання майна та його оплата, майно було правомірно придбано позивачем, що нотаріальне посвідчення договору є неможливим у зв`язку із смертю продавця нерухомого майна, а також враховуючи, що позивач має непорушне право на мирне володіння своїм майном, позовні вимоги підлягають задоволенню у зв`язку з безумовним визнанням заявлених вимог відповідачем, за наявності законних на те підстав, оскільки це не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси третіх осіб.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу виконувача обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області Кічук І. Р. в інтересах Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задоволено. Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 21 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2 757 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи статтю 51 ЦПК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У справі відсутнє свідоцтво про право на спадщину за заповітом або будь які інші документи, які б підтверджували факт прийняття ОСОБА_2 спадщини відповідно до заповіту. У справі відсутні відомості, що ОСОБА_2 , як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , вжито заходи до оформлення спадщини на спірне майно.
Таким чином, позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки доказів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 матеріали справи не містять.
У разі визнання відповідачем позову суд лише за наявності для того законних підстав може ухвалити рішення про задоволення позову (постанова 25 квітня 2018 року справа № 355/123/16-ц провадження № 61-5768св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду).
Крім того, однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом України в постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17, та від
30 січня 2013 року у справі № 6-162цс12.
Усний договір купівлі-продажу укладено 02 травня 2013 року, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_4 , ОСОБА_4 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Докази, які б свідчили про укладання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами в письмовій формі та ухилення ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення такого договору у справі відсутні.
Разом з тим, суд першої інстанції не обґрунтував в чому саме полягає безповоротне ухилення належного відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України. Вказані обставини незазначені позивачем також й у позові, тоді як відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задоволення судом першої інстанції позову без наявності достатніх на то правових підстав порушує інтереси держави, адже при нотаріальному посвідченні угод купівлі-продажу нерухомості сплачуються платежі, які оподатковуються в порядку, передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» або статтею 178 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим завдано шкоду інтересам держави, оскільки позбавлено її права на отримання передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів. Фактично рішенням суду першої інстанції узаконено перехід до позивача права на нерухоме майно без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави.
Виконувач обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області Кічук І. Р., звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, на виконання вимог частини третьої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність інтересу держави в оскарженні рішення Піщанського районного суду Вінницької області від
21 травня 2020 року, пославшись на те, що вирішення у судовому порядку спору шляхом визнання дійсним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1 , вартістю 74 602,00 грн та земельної ділянки, на якій він розташований, площею 0,1071 га для житлового будівництва і обслуговування житлових споруд, вартістю 109 188,45 грн, укладений 02 травня 2013 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ОСОБА_4 , як продавцем, позбавило державу відповідних надходжень до бюджету, а також вказав, що зазначені органи з моменту винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції відповідних заходів щодо його перегляду в апеляційному порядку не вжили, що свідчить про те, що орган, до компетенції якого віднесенні представницькі повноваження у цій сфері, належним чином їх не здійснює. Вказана позиція відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження
№ 14-104цс19).
Посилання адвоката позивача на те, що апеляційна скарга подана в інтересах ГУ ДФС у Вінницькій області - органу, який перебуває в процесі припинення в результаті реорганізації, не є підставою для відмови у задоволенні скарги, з огляду на те, що апеляційна скарга подана в інтересах держави.
Ухвалене рішення суду першої інстанції у даній справі порушує інтереси держави.
Аргументи учасників справи
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Відповідно правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від
04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, відповідно до частини другої статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення не вимагається. Обов`язковими умовами для визнання такого договору дійсним є: встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину; втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Вінницький апеляційний суд вказані правові позиції проігнорував. В оскаржуваній постанові зазначено, що суд першої інстанції не обґрунтував, в чому саме полягає безповоротне ухилення належного відповідача від нотаріального посвідчення правочину. Вказане твердження є неправильним, оскільки як в позові, так і в рішенні суду першої інстанції зазначено, що неможливість нотаріального посвідчення договору обумовлена смертю продавця, оскільки відповідно частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Саме смертю продавця обумовлено як ухилення останнього від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку, так і втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Апеляційним судом не взято до уваги, що в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2020 року в справі
№ 528/726/18 зазначено, що під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.
При цьому наявність договору купівлі-продажу нерухомого майна судом не спростовується, а прокурором не оскаржувалось.
Колегія суддів зазначила, що виконувач обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області обґрунтував наявність інтересу держави в оскарженні рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 21 травня 2020 року, пославшись на те, що вирішення у судовому порядку цього спору шляхом визнання дійсним договір купівлі-продажу позбавило державу відповідних надходжень до бюджету, а відповідні органи з моменту винесення оскаржуваного рішення заходів щодо його перегляду в апеляційному порядку не вжили, що свідчить про те, що орган, до компетенції якого віднесенні представницькі повноваження у цій сфері, належним чином їх не здійснює, що відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження
№ 14-104цс19). Вказане твердження є хибним та безпідставним, а застосуванню підлягає правова позиція, наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, яка полягає в тому, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Апеляційним судом не дотримано вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не встановлено наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, жодного звернення до органів, в інтересах яких прокурор звернувся до суду, жодної відповіді, іншого реагування, суду надано не було, під час розгляду не досліджувалося, а посилання представника позивача на необхідність встановлення таких обставин було проігноровано. Навіть те, що повідомлення про представництво інтересів держави було направлено ГУ ДФС у Вінницькій області в той час, коли вже діяло Головне управління Державної податкової служби України у Вінницькій області. Судом не зазначено, які саме повноваження не виконані органами, в інтересах яких прокурором подано апеляційну скаргу, хоча саме такими повноваженнями має користуватись в суді прокурор. В разі зазначення таких повноважень стане зрозуміло, що вони зводяться до можливості стягнення несплачених коштів в примусовому порядку податковими органами шляхом адміністрування податків та обов`язкових платежів. Органи Пенсійного Фонду України таких повноважень не мають. І, саме головне, органи, від імені яких прокурор звернувся до суду, повноважень вимагати скасувати рішення суду не мають.
Твердження апеляційного суду про те, що фактично рішенням суду першої інстанції узаконено перехід до позивача права на нерухоме майно без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави, є хибним та безпідставним, позаяк відповідно п. 62.1 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у ст. 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом. В цьому переліку суди загальної юрисдикції відсутні, а податкові органи наділені самостійними повноваженнями щодо нарахування та примусового стягнення платежів.