Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 278/1523/15
провадження № 61-7196св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 30 червня 2021 року в складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2022 року в складі колегії суддів Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивувало тим, що 30 жовтня 2006 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 200 000 дол. США зі строком повернення до 30 жовтня 2026 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами. Крім того, 29 січня 2008 року сторони уклали договір про надання кредитної лінії, відповідно до умов якого ОСОБА_1 додатково отримав кредитні кошти в розмірі 150 000 дол. США зі строком дії кредитного ліміту до 29 січня 2011 року й строком дії кредитної лінії до 29 січня 2015 року. З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитними договорами 30 січня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 (в подальшому адреса змінена на АДРЕСА_2 , та земельної ділянки площею 5,9437 га, яка розташована на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області.
Позивач указував, що ОСОБА_1 не виконував належним чином кредитні зобов`язання за укладеними договорами, в зв`язку з чим рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2014 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (як поручителя) в солідарному порядку стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором від 30 січня 2006 року в розмірі 2 789 026,89 грн та заборгованість за кредитним договором від 29 січня 2008 року в розмірі 1 460 420,35 грн.
Вказане судове рішення перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця Волкової Є. О., в межах якого 27 жовтня 2020 року стягувачу перераховано кошти на погашення заборгованості в розмірі 162 243,57 грн, яку банк конвертував у валюту договору в розмірі 5 719,75 дол. США.
Оскільки ОСОБА_1 відмовляється в добровільному порядку погашати частину заборгованості, що залишилася, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року в розмірі 266 213,13 дол. США та заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2008 року в розмірі 133 674,02 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_2 загальною площею 658,6 м?, житловою площею 153,2 м?, а також на земельну ділянку площею 5,9437 га, яка знаходиться на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області з кадастровим номером 1822082500:01:000:0001, які належать ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів із зазначенням ціни, не нижчої за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також просив передати предмет іпотеки в управління банку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 30 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позивач скористався правом дострокового стягнення боргу з боржника, що підтверджується рішенням Житомирського районного суду від 19 листопада 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами № HCL-0BC/001/2006 від 30 жовтня 2006 року в сумі 2 789 026,89 грн та №CrL-SME010/046/2008 від 29 січня 2008 року в сумі 1 460 420, 35 грн станом на 02 вересня 2014 року. Суд зазначив, що після вказаної дати відсутні правові підстави для нарахування відсотків та неустойки згідно умов кредитних договорів. Оскільки до позовної заяви банк надав розрахунок заборгованості станом на 28 квітня 2015 року, суд зробив висновок, що така заборгованість є очевидно завищеною, оскільки позивач проводить нарахування відсотків після 02 вересня 2014 року, з огляду на що сума заборгованості, зазначена в позовній заяві, не відповідає реальній сумі заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем;
сума боргу за кредитними договорами, яка встановлена рішенням суду в розмірі 4 249 447,24 грн, є значно меншою (більш, ніж у 10 разів) від вартості іпотечного майна, яка експертним шляхом установлена на рівні 50 857 100 грн. Оскільки в ході примусового виконання судового рішення заборгованість за кредитними договорами частково погашена в розмірі 182 965,01 грн, то позивач не довів, що погашення заборгованості не може бути здійснено в інший спосіб, крім звернення стягнення на предмет іпотеки. З огляду на викладене суд зробив висновок про неспівмірність вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки з розміром заборгованості за кредитними договорами, що є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки;
письмові докази, додані до позовної заяви, зокрема, договір іпотеки, не засвідчені у встановленому порядку, в зв`язку з чим не є допустимими. Ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин за висновком місцевого суду є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;
посилання відповідача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд відхилив, оскільки закон передбачав заборону на примусове стягнення нерухомого майна, проте, не передбачав заборони щодо ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, суд зазначив, що на день ухвалення рішення вказаний закон втратив чинність.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості свідчить про те, що банк включив до розрахунку платежі, нараховані після 02 вересня 2014 року, незважаючи на зміну банком строку кредитування та втрату ним права нараховувати передбачені договорами проценти. Колегія суддів зазначила, що, звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував про наявність заборгованості за кредитними договорами, проте розрахунок дійсної заборгованості (з урахуванням перенесення строку кредитування й часткового погашення заборгованості при примусовому виконанні рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2014 року) суду не надав.
Водночас колегія суддів вважала помилковим висновок місцевого суду про те, що іншою підставою для відмови в задоволенні позову є неспівмірність розміру заборгованості за кредитними угодами з вартістю іпотечного майна, оскільки законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення його виконання (див. постанову Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 450/2216/15-ц). При цьому апеляційний суд зазначив, що такий висновок суду першої інстанції не призвів до неправильного вирішення спору, вважаючи, що відсутність доказів про дійсний розмір заборгованості за кредитними договорами є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
25 липня 2022 року АТ «ОТП Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;
до матеріалів справи позивач додав оригінали виписок та меморіальних ордерів, а також деталізовані розрахунки заборгованості за кредитними договорами (як по тілу кредиту, так і по нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами);
відсутність права банку нараховувати відсотки за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування не є підставою для відмови в позові при наявній та підтвердженій заборгованості, зокрема, за тілом кредиту;
суд апеляційної інстанції в разі незгоди з розрахунком заборгованості не був позбавлений можливості самостійно здійснити такий розрахунок (чи перерахунок) заборгованості з урахуванням наданих банком документів;
суди зосередились на суто формальній складовій оформлення (засвідчення) копій документів, не встановивши дійсні обставини справи, з урахуванням того, що факт отримання кредитних коштів та наявності кредитної заборгованості відповідач не заперечував.
У листопаді 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що суди зробили правильний висновок про те, що банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, нарахованої в тому числі після закінчення строку кредитування та ухвалення судового рішення про дострокове стягнення кредитної заборгованості. Позивач у порушення статті 39 Закону України «Про іпотеку» не зазначив загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Вказував, що заявлена в позові сума не відповідає розміру заборгованості, преюдиційно встановленому судовим рішенням про дострокове стягнення кредитної заборгованості. Акцентує увагу на тому, що частково виконував указане судове рішення, а тому продаж предмета іпотеки, вартість якого значно перевищує розмір заборгованості, є неспівмірним заходом з її погашення. Також вказує на необхідність урахування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року касаційну скаргу акціонерного товариства «ОТП Банк» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У листопаді 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 вересня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року в справі № 6-340цс15 та постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року в справі № 759/4036/18, від 22 травня 2019 року в справі № 640/18356/17, від 05 грудня 2018 року в справі № 761/31346/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 2-1513/10, від 18 вересня 2018 року в справі № 921/107/15-г, від 19 травня 2020 року в справі № 361/7543/17, від 12 серпня 2020 року в справі № 450/2216/15-ц, від 06 червня 2018 року в справі № 352/1163/16-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 жовтня 2006 року ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №HCL-ОВС/001/2006, за умовами якого банк надав відповідачеві кредитні кошти в розмірі 200 000 дол. США. Позичальник зобов`язувався використати кредитні кошти на будівництво нерухомого майна - житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 .