Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 369/9263/20
провадження № 61-7311св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Баховський Михайло Михайлович, на постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) на підставі договору про пайову участь у будівництві від 19 жовтня 2014 року № П-2-42. Право власності на квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 вересня 2019 року, номер запису про право власності 33344963.
Квартирою, яка належить позивачу на праві власності, користуються відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Зазначала, що 23 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до умов якого сторони погодили про укладення основного договору купівлі-продажу спірної квартири до 30 липня 2014 року. ОСОБА_4 , сподіваючись на належне виконання договору зі сторони ОСОБА_2 , до 30 липня 2014 року передав йому ключі від квартири та надав дозвіл проводити в ній ремонт до укладання основного договору.
Однак умови попереднього договору купівлі-продажу спірної квартири від 23 серпня 2013 року сторонами до 30 липня 2014 року виконані не були, тому зобов`язання за цим договором були припинені.
19 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір про пайову участь у будівництві № П-2-42.
Відповідачі, незважаючи на те, що зобов`язання за попереднім договором припинені, основний договір із ними неукладений, квартиру звільняти відмовляються.
13 липня 2020 року ОСОБА_1 направила письмову вимогу про звільнення її квартири, однак вимога залишена без виконання.
Позивач, посилаючись на порушення свого права на вільне користування та розпорядження спірною квартирою, яка належить їй на праві власності, просила суд усунути їй перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду достовірних, належних та достатніх письмових доказів, які підтверджували, що відповідачі створюють перешкоди у користуванні майном позивачу як власнику. Крім того, позивач не надала доказів, що відповідачі проживають у спірній квартирі, тим самим не довела перед судом наявність перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном задоволено.
Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із зазначеної квартири.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки основний договір купівлі-продажу квартири до 30 липня 2014 року укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не був, то зобов`язання за попереднім договором від 23 серпня 2013 року між сторонами припинені, тому попередній договір не може породжувати для відповідачів будь-яких правових наслідків щодо майна, в тому числі, не може бути підставою для користування квартирою. Крім того, суд зазначив, що втручання у право відповідачів на повагу до житла шляхом виселення, які не є власниками квартири, здійснюється згідно із законом і є необхідним для захисту прав і свобод позивача як власника квартири. Втручання у право відповідачів на повагу до житла у цьому випадку здійснюється згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Баховський М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає: неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права; суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 360/1970/17 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_2 вказує, що на підтвердження своїх намірів щодо укладання основного договору в майбутньому передав у якості гарантійних забезпечувальних коштів суму в розмірі 15 000,00 дол. США, іншу частину коштів зобов`язався в подальшому сплатити.
Відповідно до пункту 6.1 попереднього договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до укладання основного договору, але не пізніше 30 липня 2014 року включно.
10 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 складено та підписано акт приймання-передачі квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 отримав спірну квартиру. ОСОБА_4 не заперечував проти початку ремонтних робіт ОСОБА_2 до проведення повного розрахунку за умовами попереднього договору. Однак основний договір купівлі-продажу квартири не було укладено саме у зв`язку з невиконанням умов попереднього договору ОСОБА_4 , а саме: не введення будинку в експлуатацію у визначені попереднім договором строки, а також у зв`язку зі зміною забудовника.
У лютому 2020 року відповідачу стало відомо, що право власності на спірну квартиру на підставі підроблених документів зареєстровано за позивачем. Заявник звертає увагу на те, що договір про пайову участь від 19 жовтня 2014 року № П-2-42 укладений через 14 місяців після набуття відповідачем майнових прав на спірну квартиру.
Зазначає, що з лютого до липня 2020 року невідомими особами вчинено дії, спрямовані на заволодіння спірною квартирою, зокрема були пошкоджені замки, припинено (відрізано) постачання електроенергії.
Через погрози та тиск 26 травня 2020 року ОСОБА_3 написала розписку, відповідно до якої зобов`язалася протягом місяця, а саме - до 26 червня 2020 року придбати спірну квартиру за 18 000,00 дол. США, цим саме підтвердивши факт не укладання основного договору та не виконання усіх вимог відповідно до раніше укладеного попереднього договору від 23 серпня 2013 року.
За вказаними фактами підробки документів, шахрайства, самоправства та вимагання Києво-Святошинським управлінням поліції ГУ НП у Київській області розслідуються декілька кримінальних проваджень.
Крім того, заявник вказує, що він сплатив за спірну нерухомість, добросовісно та відкрито володіє нерухомим майном, тому його виселення з квартири порушує його права як інвестора та права ОСОБА_3 на мирне володіння, є несправедливим балансом у спірних правовідносинах.
Також вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме - частини шостої статті 251 ЦПК України, оскільки безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи № 369/10562/20.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, за яким сторони зобов`язались у майбутньому укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири в житловому будинку АДРЕСА_2 (а. с. 7).
Будинок мав бути споруджений до 01 червня 2014 року, а введений в експлуатацію у строк - не пізніше ніж 30 червня 2014 року. Укладання основного договору мало здійснитися не пізніше одного місяця від дня введення в експлуатацію будинку (пункт 1.3 договору).
У визначений сторонами строк основний договір укладено не було.
У подальшому на підставі договору про пайову участь у будівництві від 19 жовтня 2014 року № П-2-42, акта прийому-передачі від 10 вересня 2014 року спірна квартира була зареєстрована на праві власності за позивачем ОСОБА_1 (а. с. 4).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення з неї відповідачів, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачі не виконали зобов`язання за попереднім договором від 23 серпня 2013 року, укладеним із ОСОБА_4 , основний договір купівлі-продажу квартири між сторонами не укладено, що свідчить про те, що відповідачі не набули права власності на спірну квартиру, тому їх проживання в ній є безпідставним. Позивач набула право власності на спірну квартири на підставі договору про пайову участь у будівництві від 19 жовтня 2014 року, вона є законним власником квартири, в якій проживають відповідачі та відмовляються її звільнити.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки основний договір купівлі-продажу квартири до 30 липня 2014 року укладений між сторонами не був, то зобов`язання за попереднім договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 23 серпня 2013 року припинені, тому попередній договір не може породжувати для відповідачів будь-які правові наслідки щодо майна, в тому числі, не може бути підставою для користування квартирою. Крім того, суд зазначив, що втручання у право відповідачів на повагу до житла шляхом виселення, які не є власниками цього житла, здійснюється згідно із законом і є необхідним для захисту прав і свобод позивача як власника.
Колегія суддів Верховного Суду не повністю погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).